Аделя Григорук,

«Бо то серйозна справа – пересміхи…»

Ювілеї – така ж невідворотна річ, як сніг серед зими. Правда, ставлення до них чисто індивідуальне. Лірик меланхолійно зітхне: “А що тут вдієш?” Прозаїк уконтетовано мовить: “Добився і я місця в літературі!” А гуморист Сергій Коваль, лукаво прискаливши око, оптимістично запевнив: “Як Бог поможе, то й це перебудемо”.

Людмила Дядченко,

Мілета Проданович:  «Ми живемо в часи, не сприятливі для літератури»

Нові технології з їхньою швидкістю створюють ілюзію, замість читачів – споживачів, але для читання цих «старомодних» книг як і раніше необхідний мозок, концентрація та певна витримка. Література мусить побороти цю ситуацію, і це може бути зроблено тільки її високими стандартами.

Марія Ткаченко,

Сни-сини

Була на Хрещатику. Дуже довго не могла зрозуміти, що із ним не так: повітря пропахчене димом – волосся треба не купати, а прати, намети, сцена співає увімкненою пісенькою… Люди! Хрещатик був абсолютно безлюдний – лишень я. Серце гекнуло і пішло в п’яти, прокричало: біжи! Бігла так довго, що серце випадало через рот – мусила притримувати його рукою, раптом – гоп! – насправді бігла на одному місці.

Олег Гринів,

Пісня  полеглих героїв

Ми не згинули – прагнемо жити
В невідомих, далеких світах.
Райські вісті нам буде носити
Білий голуб, від Господа птах.

Витри сльози, згорьована нене,
Не побачиш такого і в сні:
Тут всміхаються мальви до мене,
Херувими співають пісні.

Аркадій Музичук,

Літературні пародії

Так ведеться що сусідів
Ми не вибираєм
Поруч драч за ним овідій
Маємо що маєм.

Ми до полудня запоєм
Віршики складаєм
По обіді усі троє
Козла забиваєм
УГЛ,

Ч. 4 (140) «Української літературної газети»

Мотто номера: «Де армія залежить від народу, там рано чи пізно з’ясовується, що уряд залежить від армії» (Антуан де Рівароль) У номері читайте: ІНФОРМАЦІЇ «Українські письменники відвідали Азербайджан» «Володимир Огризко став гостем прес-клубу Спілки письменників» СТАТТІ Олександр МУРАТОВ «Кіно та…

Олександр Мороз,

Репліка стосовно патріотизму

Ах, які ж ми принципово-патріотичні, ловлячи момент, щоб хвицьнути когось, повчаючи любові до дідизни, та ще й тепер, коли і без того люди збуджені і обурені цинічним, жахливим злочином сусіда. 1 щоб хвицьнути не кого-небудь, а людину помітну, велику.
Наталя Сидяченко,

Про мовні особливості сучасної української літератури

Цього року (2015) на Різдво, у прекрасному новорічному містечку, зведеному на Софійській площі (у Києві), я зробила собі подарунок: купила не якісь там сувеніри, – в книжковому кіоску, розташованому в дерев’яній казковій хатці – а дві книжки сучасних українських письменників, Софії Андрухович «Фелікс Австрія» і Сергія Жадана «Ворошиловград».