Валентина Коваленко. «І знов блокпостами Тарасове слово вища…»

“Українська літературна газета”, ч. 3 (359), березень 2024

 

***

Читаю Шевченка. У сивому глибі-схові

Себе оббуваю. Своє начуваю пРА

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

У леготі глини, обдиханій вічним Ра,

У плескоті пілок полотен на плесах ДніпРА,

У шепоті капищ, що крешуть у небо словом…

 

Читаю Шевченка. А він – за горою гоРА,

І то ж не пологі: вершинами – в хмари-верші!

Читаю усоте – й оговтуюся щоРАз:

«Все йде, все минає», та лиш не мина ТаРАс.

«Все йде, все минає» – та він на порі. Як перше.

 

А він на порі: «Борітеся»! Поборіть!

Коли москалями на Сході степи зрябіли,

Коли матерями безхресті ячать могили

Та гибіють села, де блудить безрідно Рід.

Читаю Шевченка: «Борітеся»! Поборіть!

 

А він – на порі-бо: знов тешуть ярмо Яремі

й на землю пРАрідну вже лейбить новий торгаш…

Читаю Шевченка – і думи його сварга

Дискує під засів цілик укРАїнський недремно

І сіє молитви, що сходять у сотні загат…

 

І знов блок-постами ТаРАсове слово вища –

садок щоб вишневий і хата, і мати, й син, –

мужніший од батька. Щоб з пРАщура – Орій-Русич,

І слава, і воля, і пращурки пісня віща

 

Читаю.., а в груди пугукнув північний сич –

І степ чорноземно  на подих терпкий поближчав…

 

І клином зійшлися світи на ВкРАїні.

На Рать.

І згуком чернечим гуртує до зброї ГоРА.

 

***

Ці чорні труни плинуть, мов човни

до берегів. І кожен – до свойого…

На списах свіч запалених – сини

і десь іще неблизько перемога…

 

І біль іще такий глибокий – в десь…

І  безпросвіття ще таке дрімуче…

Й ночей безсонних бахмути і бучі…

Й цей виритий окоп моїх грудей,

 

де всю Вкраїну хочеться вчаіть,

оборонить, вгорнути, приховати..

від москворотих   звіросупостатів, ,

ції війни кривавих ратаїв!

 

Та Боже ж мій, спаси і сохрани!

Пошли до наших Янголів підмогу!

…На списах свіч запалених – сини…

Й загаялась – до зриду – перемога.

***

Смійся, лютий враже!

Та не дуже, бо все гине –

Слава не поляже;

Не поляже, а розкаже,

Що діялось в світі,

Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти.

(Т. Шевченко)

Убогий враже, смійся, та не дуже:

на камінь наші сльози не впадуть –

за кривду цю тобі криваві ружі

на сім колін приплакали  біду.

 

Тебе, палаче, за безвинно вбитих

ще буде бити збитниця о шлях –

із рідних хат за вижитих і зжитих,

за вижаті пожежами поля…

 

за визолених болем вдів і сиріт,

за «визволених» в чужину чужу

і тих, що в лонах, звіром хижим взирів… –

щоб на твою не зарились межу?

 

А де ж межа, москальський землеміре?

Мов кроквою – брехнею міриш  світ

І фірколиш патякання-невіру,

що ми – «ісконно» піддані москві?

 

Справік оскомив ти на Русь прадавню,

її злодійськи обкрадав справік:

на чолобитну понукав богданів,

й ладнав тарасам кайдали нові.

 

І заповзявся корчувати знову

В тисячоліття врослі Слово й Дух…

Та, Україні сковані окови, –

Тобі ж  тепер носити по роду.

 

А нашу славу вже не зупинити,

А нашу правду вільно світ вдиха…

Були і є з батьків ми родовиті,

А з тебе, кате, – небудь-потрюха!

 

***

«Раби, подножки, грязь москви»

(Т. Шевченко)

Доволі слинить феесбешні ряси,

Помазана гундяєвська паство,

Й намолювать чужі іконостаси,

з кацапством виправдовувать «родство»,

 

Й палить свічки за «здравіє» росії

Вкраїну ж – наче відьму – на вогні…

Й плекать орлів двоглавих «на насіння»,

А соколів зганяти з рідних гнізд

 

Ви блудлі вівці, а не слуги Божі –

чумні «раби, подножки, грязь москви»,

При вас бичі-слова ці на сторожі

поставив би Шевченко-вартовий.

 

Вам каятись – не кату потакати:

з його кропила бризка наша кров…

й шикує небо воїнів крилатих

Під жовтосиній атлас корогов.

 

Та благовісту ми таки діждемось:

почасник-дзвін лункіше калата…

І Сонце повновидіє. Й ваш демон

розхристано завив на болотах.

 

***

За війною – війна.

Знов москаль по степах лиховіє,

знов збунтована Русь

гонить генами гомін гінкий…

Знов збунтовану Русь

етапує в нові соловки

заколимлена в дріт,

визволителька мать-московІя.

Знов гулаги нові

й фільтраційні нові табори…

Та все ті ж воркути,

таганроги, бєлмори, норільські…

Й не забуті «дєла» –

ті, що «вєчно храніть» – українські –

перечитують знов

феесбешні нові шулери.

А мені в пам’ятку –

в три штихи, в три віки глибочать –

з Слобожані й Січі

моїх пращурів сиві втечі.

Визволителько-мать,

визволяла ти й їх з-під бича

із прарідних земель,

нам під сонцем справік наречених.

А мені в пам’ятку

мого прадіда дзвонів плач –

в несходимий сибір,

що сходив його навхрест золений.

А ще прадід лісник…

А ще прадід куркуль-сіяч…

А ще… мать твою б так! –

Всі тобою оголені й голені!

А ще конюх мій дід.

А ще й батька – глевку сумУ.

Ти від мене й мене

визволяла в червоні сурми….

За війною – війна.

І твої ж – за тобою тюрми:

вже збунтована Русь

гонить гени гінкі на штурми

визволяти й тебе, мокша-мать,

у твою ж колиму!

 

***

До Роденя – до цих  святилищ Роду

з бурштином Сонця понад синь Дніпра,

і з глибом неба, де зросла Гора

дорідно так  – на подив наш – як подвиг;

 

де СЛОВОМ Україну прозира,

немов безсмертник поле, наш Тарас –

горнімося:  тут прадух наш і подих,

і продих у світи, як свіжий ряст

 

з крутезних круч; тут знаки наші й коди;

і ними в серце врізьблена свобода –

і нам її прочитувать пора!

 

***

Олександру Мацієвському,

розстріляному рашистами як полоненого на початку березня 2023 року за його «Слава Україні»

 

Галаснули гуси – на неба весіннім кряжі…

Він тихо і гордо схилився на кулі чужі.

Та «Славу Вкраїні» свою аж до неба зростив…

І «Славу герою» – відлунили лунко світи.

Галаснули гуси на дикий той розстріл-жах –

Й  щити на русню ощетинила рідна межа.

 

МИТЬ

Оце тремке безсоння сон-трави

І дощику кропильце благовісне,

Й ця горличка, що янголячо висне

Зі сволока небес – не над колиску

Мойого серця – над його рови…

Де смуток мій глибокий притихішкавсь,

Де ця війна вже наче й не кровить

Оцей лелек квітневий переклеп

Й зелений гук із глибочиці степу,

Й зелений зирк проклюнутої щепи,

Цей дух землі – такий ріднющо теплий,

Як мить крихка: коли тобі не зле,

Коли тебе розкрилює… Але…

Війна оця стриножує до терпу.

 

***

«У Бога за дверима лежала сокира…»

«…треба миром,

громадою обух сталить,

та добре вигострить сокиру…»

«… За що скородили списами

московські ребра?»

(Т. Шевченко)

А Бог сокиру не встеріг таки:

із-за дверей москаль її поцупив

Та й заповзявсь рубать чужі садки

й мостить своєму виводку халупи…

 

Та гніздить трон двоглавому царю

й кадить хати кадилом феесбешним…

Сім літ глумив сокиру нетутешній,

пожежі чорні крукав чорний крук…

 

Та сивим сходом глипав степ сердешно.. .

На восьме ж – топорище впало з рук, –

та й заходилось обуха сталить,

гострить сокиру об московські ребра,

та гнать орду болотну за «парєбрік» –

звільнять праруський край від кабали.

 

І сталось диво: з чорної золи

Сади зросли в нове пагілля пружне

і переможно випростались ружі –

на кодло вікопомно осоружне:

на красній площі отаман Залужний

палив рашняцькі дупи й постоли!

А ЗСУ сокиру стерегли!

 

***

Лисиці брешуть на щити,

Та сонце устає — на Сході!

 (М. Рильський « Слово про рідну матір»)

А на наші щити

знову  брешуть скажені лиси,

А об наші щити

пощербились московські списи.

Та з віків трясовин

важко схід наше Сонце котить…

Світе ж вольний, а ти?

СміливІй  на лиху босоту…

 

Ми силкуєм надмір

нашу кров… Підоплеч, підтримай!

Хай учуємо ритм  й голосну

переможну  риму!

Нам – наш Крим, а не Рим!

Не сибір – наші Південь й Північ,

та ізранений Схід

і розспівані треті півні…

 

Нам лиш наше – по Русь.

По прарідного Роду гони…

Бреше лис на щити:

гоним звіра в тенета!

Гоним!

 

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.