Сергій Осока. …А потім раптом вікна потьмяніли
Здається, літо вже губило пера,
останні двері брало на скабу,
«Люблю», – сказав я білому паперу.
Вода стояла темна, як мадера,
а понад нею берег чи й не...
Руслана Ставнічук. Поезії
Невпинний час малює каруселі -
Мозаїку із днів, годин, років.
Крізь пальці витікає сухопері
Піщинками, як з відер малюків.
Він знає все про всіх, бо він усюди
Господар і...
Микола Слюсаревський. В оточенні супермаркетів і ресторанів
БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА КНЯГИНІ ОЛЬЗІ
Давно вже не оспорюю нікого,
мене втішає світу новизна.
Але здається, що безпомилково,
воскреснувши колись,
я б упізнав
лише цей град,
що на вікИ воздвигнув Кий,
стрункий собор,...
Віталій Крикуненко. Пам’яті незабутнього мого ровесника Віктора Баранова
Сиві й гіркі як полин.
Поети мого покоління
Так і не встали з колін…
перед тобою, Вкраїно.
Голод їх брав на аркан,
Кпинили здирці та хами,
Зваблював злий чистоган...
Та не...
Наталка Фурса. Чому ж прірва і досі в жито…
ЗАКЛИНАННЯ МИШІ
(Із недописаної поеми «Сама-одна»)
Мовчи і не сіпайся – можуть почути коти.
Ти – мишка сіренька.
Сіренькою мусиш лишитись.
Державність нори, у якій тобі випало жити,
повір, і...
Дмитро Семчишин. Місто Анни
Не смій помирати повільно!
Пабло Неруда
коли боїшся сьогодні і завтра
коли боїшся линви і сильної хитавиці
коли боїшся негоди зливи і сонця
коли боїшся власного серця
як сядеш у...
Ігор Павлюк. Розмова кореня з листочком
Нові вірші
Плаче сніг.
П’ю каву на балконі.
Згадую...
І сльози – мов слова...
Теплий космос маминого лона
В пам’яті сердечній ожива.
Тихо риба молиться й дерева.
Кров снігів –
Як віщі тіні...
Василь Піддубняк. Так мало літа у припасі літ…
***
Весь світ – театр,
А Україна – перша!
І це усе виразніш, далебі:
Замість давно очікуваних звершень
Одні жидівські шинки на горбі.
Під куполом – торговиця нікчемна:
Хоч люду...
Марина Пономаренко. Говори, наче Бог, який говорить з гори
У лісі-лісі темному,
Де ходить сірий вовк,
Живуть веселі демони
І тчуть квітчастий шовк
У шовк вплітають пагони
Отруйної трави,
І жінка, в шовк одягнена,
Не зносить голови
У неї прямо в...
Наталка Поклад. По вірі
Сільських морок задушні лабіринти,
одноманітний ритм дворів-фортець
(чи, швидше, нір).
Ти з ними не борець –
твоя тут пуповина десь зарита.
Припнуті до землі, а снять про крила,
та вівтарем...
