Українською говори

УКРАЇНСЬКОЮ ГОВОРИ Чи живеш біля моря синього, Чи в степу, чи обіч гори, Ти не будь малоросом, сину мій, Українською говори. Чи ідеш міською дорогою, А чи стежкою на селі, Говори...

Дмитро Семчишин. Місто Анни

Не смій помирати повільно! Пабло Неруда   коли боїшся сьогодні і завтра коли боїшся линви і сильної хитавиці коли боїшся негоди зливи і сонця коли боїшся власного серця   як сядеш у...

13 віршів не про любов

Я – останній корсар українського вірша; Я – перший ненависник обслинених слів; Я – сліпий і видющий коментатор епохи, Ексцентрик водевілів української історії… Михайло Каменюк   ВЕЛЕТ І ПІГМЕЙ Якийсь пігмей...

Тетяна Комлік. Із циклу «Різнобарв’я»

МОЯ УКРАЇНА Яка вона, країна мила?... Шукала я потрібних слів... Це та, де маєш власні крила – Так голос серця відповів.   Це пісня мами колискова, Що зігріва усе життя, Остання зіронька...

Наталка Поклад. По вірі

Сільських морок задушні лабіринти, одноманітний ритм дворів-фортець (чи, швидше, нір). Ти з ними не борець – твоя тут пуповина десь зарита.   Припнуті до землі, а снять про крила, та вівтарем...

…То здіймається ввись, то летить камінцем до землі

Сеяре Кокче (м. Сімферополь) *** Крок вперед, два назад. Як пливуть неприродно роки… Я не втримала птаху і вирвалась птаха з руки. Чи то карма така, що спіткнулася...

Сергій Борщевський. Прикрі ронделі

Думки мене змагають невеселі, зненацька наринають з глибини і так назовні просяться вони, що я мережу прикрі ці ронделі.   На Сході хлопці вбрані у шинелі постали проти хижої чмани. Думки...
Олександр ГОРДОН

Коли ти відкриваєш ніч…

    Олександр ГОРДОН   Рожевий дим тієї батьківщини, Де вірші, наче яблука доспілі, Зросли на диво-спогадах ідилій І тихих вечорів шуканнях щирих.   Романівка і Рильський, вир і вирій… Зі всім у змові...

Я прийму громадянство зими

Військове летовище Тут літають лише метелиці. Повмерзали у сніг та лід Два винищувачі, як милиці Для померлого інваліда.   У повітрянім бездоріжжі Стало все, мов заткнули час. І застрягла душа, не добрівши Ні...

В’ячеслав Гук. «В арфи Орфея ржавіють неторкнені струни…»

Сни пообідні – глибокі й безжалісно довгі, дощ, як зерно, визріває й дарує відлуння, ввечері йдуть перелогом воли круторогі, в арфи Орфея ржавіють неторкнені струни;   чує натруджене тіло...