Наталка Поклад. По вірі

Сільських морок задушні лабіринти, одноманітний ритм дворів-фортець (чи, швидше, нір). Ти з ними не борець – твоя тут пуповина десь зарита.   Припнуті до землі, а снять про крила, та вівтарем...

Сергій Борщевський. Прикрі ронделі

Думки мене змагають невеселі, зненацька наринають з глибини і так назовні просяться вони, що я мережу прикрі ці ронделі.   На Сході хлопці вбрані у шинелі постали проти хижої чмани. Думки...

Дмитро Семчишин. Місто Анни

Не смій помирати повільно! Пабло Неруда   коли боїшся сьогодні і завтра коли боїшся линви і сильної хитавиці коли боїшся негоди зливи і сонця коли боїшся власного серця   як сядеш у...

Руслана Ставнічук. Поезії

Невпинний час малює каруселі - Мозаїку із днів, годин, років. Крізь пальці витікає сухопері Піщинками, як з відер малюків.   Він знає все про всіх, бо він усюди Господар і...

Віктор Терен. Опір крові

ОСТАННЬОГО ДНЯ ТВОРІННЯ мій батько дослухався порад весняного вітру –   коли виорати просохлий пагорб кидати в землю ячмінь розкидати гній на городі вживити малину обрізати стебла обкопати дерева   кожного дня відбувалось творіння світу – нового на цілісіньке...

Ігор Павлюк. Розмова кореня з листочком

Нові вірші   Плаче сніг. П’ю каву на балконі. Згадую... І сльози – мов слова... Теплий космос маминого лона В пам’яті сердечній ожива.   Тихо риба молиться й дерева. Кров снігів – Як віщі тіні...
Олександр Смик

Олександр Смик. “Не знаю ким сполохана зоря…”

Дізнався випадково Любов – це дієслово І головне для жінки Ні… не слова – а вчинки Та як хмеліє голова Коли знаходить правильні слова   *** Переможе Хрест Золотавий місяць Куполи церков Тримають небо Якщо Бог На...

13 віршів не про любов

Я – останній корсар українського вірша; Я – перший ненависник обслинених слів; Я – сліпий і видющий коментатор епохи, Ексцентрик водевілів української історії… Михайло Каменюк   ВЕЛЕТ І ПІГМЕЙ Якийсь пігмей...

Володимир Рабенчук. Коронація ганьбою

ІЗ ГЛИНИ І-ЗЛІПЛЕНИМ Й ТЛІТИ БЕЗ НІЧОГО... В ГЛИНІ   Цей мор не сьогодні на волю чкурнув із обори: він просто вдавав, що із кимось навіки заснув у час непросипний на ложах...
Світлана Короненко

Світлана Короненко. “Тут, де теплих троянд перестояних мед…”

ЧУГАЙСТР Дмитрові Павличку   Я -  із цих відзігорних, із сонячних цих, Котрих осінь вже держить на теплій руці.   Тиха птаха, оголене смагле плече, Вогкий погляд гарячих і темних очей.   Спадкоємиця...