13 віршів не про любов

1153

Я – останній корсар українського вірша;

Я – перший ненависник обслинених слів;

Я – сліпий і видющий коментатор епохи,

Ексцентрик водевілів української історії…

Михайло Каменюк

 

ВЕЛЕТ І ПІГМЕЙ

Якийсь пігмей угледів на чоботях

Великого Тараса пил і бруд:

«Ага! Як я, ходив багном і він!

Як я, пив чарку та дівок чіпав…

Як я, либонь, косив він грішним
оком

І на дружин якихось багачів!..

І їв, і спав, і гірко на похміллі

Просив розсолу чи хоча б води,

І нужника шукав десь на садибі…

То він – як ми!

Чого ж його в ікону?..

Чом нація за ним, як за вождем?..»

Не заздри, карлику!

Вже буде так до скону,

Бо Він, як вів, і далі нас веде.

Він – як гора. Ну, а з гори
видніше,

Куди іти і з чим нам треба йти.

Тому, як Біблію, його читають
вірші –

Ти ж не досяг у нього й до п’яти:

Дрібна ж душа, угледівши десь пил,

Все тупо міряє на свій дрібний
копил.

 

КОБЗАРСЬКА ПІСНЯ

Не любила Україна ні царя, ні
пана.

Не любила Україна й власного
гетьмана.

Тільки волю, незалежність

Й степову безмежність…

І пустила Україна, як вінки на
воду,

Славу пращурів хоробрих та свою
свободу.

І сконало в Запорожжу січове
козацтво,

А натомість з Петербурга привезли

кріпацтво.

300 років України не було на
карті.

300 років вся Росія нас взувала в лапті.

Та ослабли, слава Богу, ті гіркі
кайдани.

І ми знову на Вкраїні всі собі
гетьмани.

 

Що нам служба чи держава,

чи козацька слава?!

Нас ніхто торкнуть за пупа

вже не має права…

І не буде на Вкраїні ні царя, ні
пана.

І не буде, як і завше, й гідного
гетьмана.

Тільки воля, незалежність

Й степова безмежність…

І осяде тихо пил

на лобах могил.

 

СМОЛОСКИП БАТУРИНА

Невже раби лежать в землі
Батурина?..

Мов у строю – за рядом ряд…

Сама історія завмерла там зажурено

Над цвинтарем жінок і немовлят.

Незламні й мужні, зраджені Іудою,

Що москалям продав підземний
хід…

Розплющмо очі, всліплені полудою,

І плюньмо тричі тим убивцям вслід!

У нас історія в крові невинній
змочена,

Украдена під корогву чужу…

І їй, як нації, тут віку укорочено

Добра і зла перейдено межу.

Від зла хмеліла вся ота імперія,

Немов вампірка – під усі часи!

Тим злом впивались Ленін, Сталін,
Берія,

Там чутно й нині їхні голоси.

Ми ж не забудем, як було нас
дурено,

Як нас любив отой російський брат,

Бо пам’ять будить смолоскип
Батурина

Над цвинтарем жінок і немовлят.

 

СТОЛІТТЯ

Прийшло століття (не моє!)

І в дверях стало.

«Гей, хто тут є? Гей, хто ти є?»-

Воно спитало.

А я стою як істукан,

Як ідол давній…

Століття сіло на диван

В тісній вітальні.

Його я бачив, а воно

Мене – навряд чи…

Усе дивилось на вікно,

Немов незряче.

Ковзнуло поглядом німим

Лише по книгах —

І я злякався, бо у нім

Сіріла крига.

І ніби мертвий я лежав

Вздовж домовини…

Сумне століття позіх брав

Від самотини.

І я збагнув, що в жесті тім –

Я здогадався! —

Я був у часі ще своїм,

В його ж – не вклався.

Століття мало інший час

І вимір інший…

Мій день, як свічка, тихо гас

В холодній тиші.

Прийшло століття (не моє)

І в дверях стало…

«Я тут! – гукнув йому. – Я є!»…

Та… не впізнало…

 

БЛАГОЧИННИЙ

Нев’янучій Пам’яті протоієрея

Мойсея Трофанчука, батюшки мого села

Говори на Поділлі присвячую.

 

Колись, маленьким, в церкву я
ходив

З бабусею й сусідськими жінками.

В свічках і Храмові витало стільки
див,

І образ Божий сяяв перед нами.

Кадило розсівало фіміам,

А дзвони й голос десь аж із
дзвіниці,

Немов з долоні Божої десниці,

Надію світлу лляли в душі нам.

Ми цілували срібного Хреста

І навіть рясу, золотом розшиту, —

І не могли злословити уста,

Бо душу мали до добра відкриту…

А батюшка вбирав прості штани,

Йшов теслярів на толоку скликати —

За мужиків, що не прийшли з війни,

Солдатці кожній лагодили хату.

І все аж грало у святих руках —

Сніпки і вила, молот і рубанок,

Ну, а малим сиріткам наостанок

Була з-під ряси ще й халва в
кульках.

Та Бог забрав отця Мойсея в нас,

Відтак і церкву влада розвалила,

Але в душі звучить Мойсеїв глас,

А щовесни — заклечана й могила.

У кожного народу свій Мойсей,

І кожного виводить він з пустині,

Але мій перший батюшка оцей

Веде мене до Бога і донині.

І хай йому на свято не прийти —

Безбожні стали й дні заупокійні!

Покіль живе у душах Дух Святий,

То ми ще люди, ще не безнадійні.

 

ЛЖА

Лжесвідчити учили нас зі школи –

Щоб як Морозов, ми усі були!

Мовляв, нас били німці та монголи,

Лиш росіяни волю нам дали…

І жив донос. І звався він
сексотом.

І на сусіда свідчив лжу сусід.

І біс неправди із кривавим ротом

Дивився пильно кожному услід.

Щоби ніхто не побивавсь за другом,

Щоб не молився навіть небесам…

І йшов у тюрми стрій один за
другим –

Лжесвідчив кожен вже на себе сам!

І вимерти ми мали, яко обри,

Не в рабстві божім, а суціль в
земнім.

Лжесвідчили спочатку на хоробрих,

Щоб у брехні втопитися усім.

Але до Правди нас Господь
покликав.

І застеріг: не свідчити брехні!..

І вчув народ цей заповіт великий.

Сказав нарешті підлій кривді:
«Ні!».

І ожило розкуте, вільне слово.

Скрізь заясніло від святих корогв.

І ми сказали: «Здрастуй, рідна
мово!»,

І знову першим стало слово БОГ.

 

НЕДОПИСАНІ РЯДКИ

Як важко усе сказати!

Як важко слова знайти!

І вірші, неначе солдати,

Не завжди добігають мети.:.

І мучиться автор в знемозі,

В непевнім тремтінні руки —

І падають напівдорозі,

Як новобранці, рядки.

Не навчені, не бувалі,

Не обстріляні серед атак,

Бо чиїсь почуття зухвалі

Погнали їх просто так…

Немов крізь п’янющі коноплі,

Через п’янку сіножать:

А може – щось і захоплять?

А може – кудись добіжать?

Рвонулись, як із неволі,

Бігли, здається, з добром…

Та впали на чистім полі,

Зраджені кволим пером.

 

СЛОВО

Я маю відчути слово рукою.

Як тече воно, слово, рукою рікою.

Як камінчики-букви грають в
долоні,

Як зі словом біжать в добровільнім
полоні.

Кожне слово рукою я зважити мушу.

І у нім, найкоротшім, знайти його
душу.

Угадати: несе воно зло чи добро,

А відтак осідлати тим словом перо.

Це Сізіфова праця. Це кара
небесна.

Це покута і сповідь, незрадлива і
чесна.

Тож і мушу відчути слово рукою,

Як тече воно. Боже, рукою рікою.

 

СІЛЬ

Я все уже перехотів —

страшна пора!

Я всі три пуди солі з’їв

І зла, й добра.

 

В житті так часто прагнув я

піти і взять.

Та скрізь була чужа сім’я,

а я — лиш зять.

І скрізь розсілись хазяї:

і те не дам, і це!

І ніби й родичі мої,

та б’ють в лице…

І спробуй зсунути когось —

немов приріс!

Ніщо не вдалось, не збулось

без гуль і сліз.

І я усе перехотів —

страшна пора!

Бо всі три пуди солі з’їв

і зла, й добра.

 

СІЛЬСЬКИЙ НАТЮРМОРТ

Гижки біліють в інеї від жиру.

Пітніє з холоду висока сулія,

І череп’яна миска з пирогами

В масничній юшці на столі сія…

Лиш гранчачок чека, коли ж наллють

Із сулії ту п’яну каламуть.

 

ПОСТСКРИПТУМ ПРОВІНЦІАЛА

А ми як мутлі-одноденки,

Провінціали українські:

Не всі з нас вийдуть в Винниченки,

Ну а тим паче – в Коцюбинські.

Ми для «столичників» – полова,

То лиш вони – відбірні зерна.

Єдиний скарб наш – рідна мова,

А слава, як і все, мізерна.

У Славі ті, що «біля Трону»,

Хто у журі чи при журналах…

Але чи буде так до скону –

Стара ж імперія сконала!

А слово красне – все в народі,

Як Симоненко, Стус, Олійник…

І як народ ще не покійник,

То й нас згадає при нагоді.

Що ж, ми як мутлі-одноденки,

Провінціали українські:

Не всі з нас вийшли в Винниченки,

Ну а тим паче – в Коцюбинські…

 

P.S.

ДЕ УКРАЇНСЬКІ МАККАВЕЇ?

Інтелігенція, вихована

колонізатором,

буде ворогом власного народу.

Джавахарлал Неру.

 

І ти колись боролась, мов Ізраїль,

Україно моя!

Леся Українка.

Де ж українські Маккавеї?

Хто нищив їх аж триста літ?..

Хай стануть нам взірцем євреї –

Шанує нині їх весь світ.

Та знов на рідному Майдані –

У лоні матері всіх міст! –

Вбивають найманці захланні

Наш первоцвіт чи падолист?

І знов усі, хто вгрівсь при владі,

Хто нас безбожно обманув, –

Такі ж, як сталінці, нещадні,

Такі ж охочі на війну.

Невже ми вкотре онімієм!

Невже навколішки стаєм?

Невже до мачухи-Росії

Вже остаточно поповзем?..

Та світить приклад Маккавеїв

І крізь запону війн та літ.

Єднаймось, браття, як євреї, –

І пошанує нас весь світ!

м.Вінниця 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!