Тетяна Комлік. Із циклу «Різнобарв’я»

1177

МОЯ УКРАЇНА

Яка вона, країна мила?…

Шукала я потрібних слів…

Це та, де маєш власні крила –

Так голос серця відповів.

 

Це пісня мами колискова,

Що зігріва усе життя,

Остання зіронька ранкова,

Кохання, аж до забуття.

 

Яка моя країна рідна?…

Узимку – в хутрі сніговім,

Весною – літом цвітом плідна,

В осінню пору – в золотім.

 

Вона залита сяйвом сонця,

Що ллється щедро із небес.

Це краєвид з мого віконця,

Та мрія, сповнена чудес.

 

Така вродлива і прекрасна,

Мов наречена під вінцем,

І квітне подвигами рясно,

Уславлена самим Творцем.

 

Яка вона, країна люба?…

Це творчості солодка мить,

Та міць і сни старого дуба,

Що край дороги височить.

 

Народу мудрість, як спасіння,

З віків до нас Чумацький шлях,

Господнє нам благословіння,

Щоб мир зростити на полях.

 

Яка вона, моя країна?..

І відповідь з’явилась в мить.

Заможна, сильна Україна,

Що духом вічності горить!

 

ДО ПОВНОЇ СВОБОДИ

Тож як так трапилось у мирний час?

Загинули сини Вітчизни!

Ятриться рана в кожному із нас…

Які ж були скорботні тризни –

 

Одвічний і неспинний час стояв,

В ті дні і сонце не вставало…

Закарбувала все душа моя…

…А гідність підняла забрало.

 

Велична гідність й горе поряд йдуть…

У вічності – Небесна сотня…

До повної свободи рушмо в путь!

Дорога наша – не зворотня.

 

У ВІЧНОСТІ І НА ЗЕМЛІ

Звучить симфонія любові

У вічності і на землі,

І всесвіт криється у слові,

Думки панують на чолі…

 

І прагне серденько кохати,

І ніжність ллється через край…

Десь на посту стоять солдати –

Боронять український гай.

 

Стоять на смерть за землю рідну

Та мирне небо для дітей,

Тримають оборону гідно.

О скільки ж випало страстей*

 

На долю нашого народу!

Віками кров лилась свята…

Тож ми омріяну свободу

Закарбували у свята.

 

І в День захисника країни

Ми славимо своїх синів –

І для героїв України

Вогонь сердець весь час горів.

 

Горів, горить, горіти буде,

Не стане почестям кінця.

І в Україні звідусюди

Молитви линуть до Творця.

 

Звучить симфонія любові

У вічності і на землі,

І всесвіт криється у слові,

Думки панують на чолі…

 

*страсті – страждання, муки

 

ДИПТИХ БЛАГОСЛОВЕНЬ

Світлій пам’яті трагічно загиблих

КУРСАНТІВ Харківського

національного університету

Повітряних сил імені Івана

Кожедуба та ЧЛЕНІВ ЕКІПАЖУ

військового літака Ан-26

 

I

ВІНОК ЛЮБОВІ

Літати в небесах хотіли,

Романтики і мрійники.

Зросли в любові, щоб всі сили

Віддать служінню залюбки

 

Своїй прекрасній Україні –

Натхненниці на всі віки.

У вашій пісні лебединій –

Величність духу, хлопчаки.

 

Були ви, рідні, зовсім діти…

Загибелі живі сліди…

О скільки сліз гірких пролито!

І біль сердець подіть куди?

 

Ви прагнули щасливо жити,

Веселі, щирі, молоді,

Країні все життя служити,

Польотам кожен з вас радів.

 

Чи збіг обставин це, чи злочин,

Коли в країні буде лад,

 

Як матерям дивитись в очі?

Давайте бити у набат.

 

Патріотизму не навчити,

І як любити рідний край.

У вічному польоті діти…

Тож, музиканте, гімн заграй!

 

II

ВИСОКИЙ ОБРІЙ

Розхмарились небо і сонце…

Несуть до могил ваших квіти…

І знову ідуть добровольці,

Щоб землю свою боронити…

 

Нас доля країни бентежить.

Відкриємо шлях для любові!

Від кожного з нас все залежить,

А істина – в Божому слові.

 

Ми цінності вічні лелієм

У наших серцях терпеливих.

Досягнемо світлої мрії,

Бо з нами Господь незрадливий.

 

Мов зірка, Вкраїна засяє –

Високий нам обрій відкрито,

І сили такої немає,

Щоб дух наш і волю скорити.

 

Розквітнем в обіймах любові,

Добробуту, миру, натхнення.

Майбутнє карбується в слові,

Карбується благословення!

 

РІДНА І КОХАНА

Українська мова – рідна і кохана –

Піснею матусі у серцях звучить.

Мові українській вигукну «Осанна!»,

І хвала полине до небес в цю ж мить.

 

Сам Творець леліяв в українцях цноти…

І для українців мова є усе,

Бо в космічній пісні – то найвища нота,

Що любов і правду у собі несе.

 

Мова українська – чинна і жадана,

Джерело натхнення сонячне живе –

Зараз для країни, мов Господня Манна*.

Хай вона панує, у віках живе!

 

*Манна – (із давньоєвр.) милість.

 

КОЗАК МАМАЙ У ПРОСТОРІ І ЧАСІ

Є у нас найдорожчі вкраїнські святині…

Козаки Мамаї постають з давнини…

Мамаї у символіці – завжди єдині.

Як вражають і душу, і розум вони!

 

Мов на троні посіли у просторі й часі,

А вся суєтність світу упала до ніг.

І віками вони – у молитві-екстазі,

Їх ніколи ніхто підкорити не зміг.

 

Всяка творчість – енергія духу живого*,

І у вічність вона проростає завжди,

Та покоїться в лоні у Бога святого,

Всьому людству дарує нетлінні плоди.

 

Козаки Мамаї захищають країну

У божественних сферах, духовних світах…

Українець коханий на сході загинув!

Скільки ж всіх полягло у жорстоких боях

 

За свободу омріяну, правду і гідність?!

Європейцям усім більш, ніж нам повезло.

Очевидна загарбницьких війн жалюгідність,

І невдовзі поборене буде все зло.

 

*енергія духу живого – творча енергія митця

 

 

ТАТУСЬ І ДОНЕЧКА

До Міжнародного Дня батька

 

Червневий день… Буяння квітів

У парку сонячно ряснім,

Краса природи – у зеніті,

Ще й птах у небі голубім.

 

Витають пахощі чарівні…

Сидять на лавочці удвох

Татусь і донечка-царівна.

Вони вражають багатьох.

 

Не можна не замилуватись

Стосунками поміж двома.

Царівна їсть цукрову вату

І ніжно тата обійма,

 

Та все шепоче: «Любий тату,

Розповідай, розповідай…

Яке сьогодні гарне свято!…

Так ти ж і є козак Мамай –

 

Хоробрий, сильний, загадковий,

Найкращий в світі мій татусь!»

І трішечки піднявши брови:

«Я більш нічого не боюсь».

 

Яка ж ця дівчинка щаслива!

Я, ніби вкопана, стою,

А почуття, неначе злива,

У душу хлинули мою.

 

Свого я батечка згадала –

Як ніжно він мене любив,

Як з ним прогулянок чекала…

Вернути ті часи якби…

 

Це спілкування незабутнє –

Єднає двох свята любов…

Зустріне світле нас майбутнє,

І не проллється батька кров.

 

НАШІ ДОЛІ

Світлій пам’яті Р.Г. Вишневського –

керівника Пошуково-видавничого

агентства «Книга Пам’яті України»

 

Зі спогадами знов лишилась наодинці –

На серці солодко і сумно водночас…

 

Кохана доленько моя, твої гостинці

Натхнення щедро дарували повсякчас.

 

На тебе, рідна, я не смію нарікати –

Попереду завжди бриніло сяйво рут …

І я пірнала у можливості завзято:

Тепер у просторі і часі саме тут.

 

Дитинство, молодість… Як швидко все минає,

І час летить, мов кимось пущена стріла.

А серденько моє кохало і кохає…

Скажу під небом цим щасливою була!

 

У вічність друзі йдуть – тому тривожно й сумно.

Від болю й туги серденько моє щемить,

Бо хто ж уміє ставитись до втрат «розумно»…

По міркам вічності – до вічності лиш мить.

 

ПОДОРОЖ У СВІТАНОК

Світлій пам’яті Р.Г. Вишневського

 

Світанок і захід… Між ними життя…

Мов всесвіт безмежний життя розгорнулось –

Ось роздуми вічні, любов, каяття…

У пам’яті все, і ніщо не забулось.

 

Стояла на піках, в печерах була,

Рікою життя я пливла на каное,

І влучила в мене ворожа стріла,

Не раз куштувала отруйні напої.

 

Та все таки радість, натхнення, любов

Мене супроводжують завжди і всюди.

 

І хочеться бути корисною знов,

Крізь сльози сміятись, виходити в люди.

 

Нам сонце дарує безцінне тепло,

Веселка у небі – для серця наснага.

Розхмариться, знаю, розумне чоло,

До мудрості буде прикута увага.

 

 

ВЕСЕЛКОВИЙ МІЙ ПЕРШИЙ РАЗ

 

I

В садочку споминів стою:

Усмішка мами рідна, мила;

Вона голівоньку свою

До мене ніжно прихилила.

 

І спалах інший водночас —

Той золотавий промінь сонця,

Який уранці повсякчас

Ломився у моє віконце.

 

А потім зайчик на стіні —

Прудкий, грайливий і вродливий,

Він так підморгував мені

Ще й дарував натхнення зливу.

 

Чарівні звуки мерехтять…

Це мови рідної звучання —

У вишиваночці дитя

Читає віршик на прохання.

 

Ось я дивлюся залюбки

На сніг пухнастий та лапатий,

Веселі ладні парубки

Співають “Щедрик” біля хати.

 

А ось стрибаю босоніж,

Волошками замилувалась…

І біль, що різав, наче ніж,

Коли про зраду я дізналась…

 

II

Уперше все в житті було:

Кохання лагідне дівоче,

Коли нас щастям замело,

І сповнені любов’ю очі;

 

Росинки сяйво у траві;

Листок зів’ялий на долоні;

Осмислені думки нові

Та сивина, що вкрила скроні.

 

 

Межа… Осиротіла я…
Ось ще жива усмішка мила

Й востаннє матінка моя

Мене до себе притулила…

 

Скажу: усе було в житті

І все уперше відбувалось —

Молилась палко в каятті

Та в мріях до зірок здіймалась.

 

III

Веселковий мій перший раз —

Він незабутній, незбагненний…

То тихий він, як смертний час,

А то, як блискавка, шалений.

 

Іще про нього зокрема:

Так незабутній, незбагненний…

В обіймах він мене трима,

Як наречену наречений.

 

Вмістилося у серці все.

І пам’ять з нього добуває

Та до свідомості несе,

В якій вогнем усе це грає…

 

30.04.2016 р.

 

ЧИСТА МОЛИТВА

 

Прекрасний Київ височіє

У піднебессі над Дніпром.

Яка у нього світла мрія ? —

Щоб дружно всі жили гуртом

 

В його прадавній Україні,

Якої він столиця є.

Нехай і буде так віднині —

Зоря єднання вже встає.

 

Про мир співають дзвони міста,

Дніпрове соло — теж про мир.

Наш Києве, молитво чиста,

Для українців — ти кумир.

 

Ти викоханий сонцем, небом,

Леліяли  тебе віки,

Тебе надалі пестить треба.

Один у світі ти такий!

 

Твій древній лик — святий, нетлінний!

А щедрість, а краса земна!..

Ми вдячні Києву уклінно:

Дарує він любов сповна.

 

Колиска України-Руси,

Натхненник люблячих синів!

І кожен все зробити мусить,

Щоб Київ гордо височів.

 

Гучніше хай співають дзвони,

Щоб в наші душі мир пролить.

Війні — сувора заборона!

Без воєн прагнемо ми жить!

 

Князь Володимир на сторожі

Здобутків наших вікових.

Він — щит від стріл лихих ворожих

І покровитель діл святих!

 

  1. 07. 2017 р.

 

ЧЕСТЬ І СЛАВА. Диптих

I

ХТО Ж, ЯК НЕ Я

 

У нас на сході йде війна,

Сини країни мужньо гинуть.

Коли ж закінчиться вона?!

Нема війні три роки спину.

 

Синочок мій воює там…

Сусіди зранку правлять тризну…

А я молюся всім богам,

Щоб вижив син мій за Вітчизну,

 

Бо він сказав в останню ніч,

Як ми прощались, в ту хвилину,

Одну святу й скорботну річ:

“Життя віддам за Україну”.

 

О, ні, воюй, але живи,

Живи за матінку – державу!

Відкрий для неї шлях новий,

Здобувши перемогу й славу.

 

Волаю до усіх святих,

Всевишнього весь час благаю:

Спасіть синочків наших — тих,

Що землю рідну захищають!

 

II

ТАТУ, ПОВЕРТАЙСЬ!..

 

Коли ж повернеться мій тато?

Матуся каже, що ось-ось.

Я хочу таточка обняти,

Як добре до війни жилось.

 

І плинуть спогади без спину,

Як разом ми жили колись…

А мама тихо: “Любий сину,

Ти за татуся помолись”.

 

Знов чую голоси веселі

І сміх — бо радісне життя,

І зайчик сонячний на стелі

Танцює аж до забуття…

 

Так солодко було між вами,

Мої рідненькі, дорогі.

Це почуття зроста з роками.

Батьки — живий мій оберіг.

 

Вже другий, третій рік минає,

І часом лячно, як в грозу.

Матуся Господа благає

І крадькома стира сльозу.

 

Було у нас життя щасливе

Та обірвалось враз усе.

Яка ж ти, доле, вередлива.

Що день новий усім несе?

Чекаю тата, вірю свято.

І раптом звістка… Боже, ні-і-і!!!

Не татуся, не мого тата —

Мене убили на війні.

 

  1. 07. 2017 р.

 

І ПЕРЕМОГА ДУЖЕ БЛИЗЬКО

 

Який суворий грізний час

Настав для нашої країни.

Життєва радість не для нас:

Бо схід – самісінькі руїни,

 

Не “наш” і Крим зненацька став.

Ми сумом сповнені по вінця,

І біль, як від пекельних лав,

Терзає серце українця…

 

Із президентом на чолі

Ми сила нашої Держави.

На кожнім клаптику землі

Піднімимо свої булави.

 

Здіймемо наші прапори

Ми в Україні скрізь, повсюди.

Жовто-блакитні кольори –

Країни символ. Рідні люди,

 

Не зневіряйтеся, прошу!

Зоря свободи ясно сяє,

Я віршем щирим приглушу

Нестерпний біль, що серце крає…

 

Хто ворожнечу розпалив

У душах cхідних українців?!

Водою від вселенських злив

Не змить ганьбу з отих злочинців

 

І зрадників, що конче, вкрай

Схотіли пасинками стати,

Спаплюживши наш рідний край.

Ридає Україна-мати !

 

А справжні нації сини

Йдуть в бій із вірою у серці…

І мужньо гинуть… Та вони

Росію все ж здолають в герці,

 

Що нібито колись була

Найближча наша побратимка.

Та зрада завжди в ній жила:

Для поштовху була затримка.

 

І ллється, ллється кров тепер –

Бо землю треба боронити.

Вставайте всі, наш дух не вмер!

В віках цей спротив буде жити!

 

Знов прийде щастя в рідний дім,

Вклонімося Героям низько,

Запалимо свічки усім…

І перемога дуже близько!!!

 

 

ТРАГЕДІЯ НА ВСІ ВІКИ

 

Як нам загоїть вічну рану?

Цей біль ятриться вже роки…

Річниця Бабиного Яру —

Трагедії на всі віки.

 

О, скільки полягло невинних,

Закоханих в життя людей…

І яр — єдина домовина

Для жертв людських й святих ідей.

 

Надія тліла до останку

У кожного в жахливу мить,

Та не зійшла зоря світанку

Для тих, що так хотіли жить.

 

Щоб осягнуть безцінну втрату,

Тож скільки треба роковин?

Чому є досі супостати,

Що безліч скоїли провин

 

 

 

І злочинів тяжких безкарних?!

Їх кари меч знайде коли?

Щоб нам сказати: “Ні, не марно —

За віру й правду ми жили” —

 

Ми боронитимем свободу

І честь, і гідність, рідний край.

Козацького нащадки роду —

Хоробрі, мудрі, сильні вкрай!

 

  1. 29. 2016 р.

 

ДУМА ПРО ДІДУСЯ

Присвячується світлій пам’яті мого дідуся,

ІВАНА ПИЛИПОВИЧА АБОРНЄВА

 

Відразу я сказати мушу

Про очі дідуся мого:

Той ніжний погляд прямо в душу —

Ознака щирості його.

 

Запалі щоки, лоб високий

І посмішка в його вустах.

Такі без нього одинокі…

Красивий був в своїх літах!

 

Дівчата носять так намисто

На білім полотнянім тлі,

Дідусь постійно урочисто

Носив так думи на чолі,

 

Бо на війні зазнав він горя.

Та душу все ж зберіг палку —

Вклонявся сонцю, небу, зорям,

Травинці, в полі колоску.

 

Пишу і ледве я не плачу…

Він зовсім, зовсім не любив

(Така була у нього вдача)

Носить воєнних орденів.

 

Був скромний мій дідусь-вояка

У побуті, а на війні…

Всі ордени — Вітчизни дяка

Герою, що горів в огні.

 

Бабуся берегла їх свято,

Перебирала ордени

І цілувала кожне свято —

Скінчилися жахи війни.

 

Плекав дідусь садок вишневий,

Бузок, калину під вікном,

І мрії мав свої рожеві.

Покурював від всіх тайком.

 

Смертельна у легенях рана,

Та вижив — він же доньок мав…

Посивів, правда, дуже рано,

Його ніхто не впізнавав.

 

Він на гармошці грав завзято,

Співав натхненно, танцював.

“Без Йвана неможливе свято”, —

Весь люд в окрузі так казав.

 

Стрункий, підтягнутий, бадьорий,

В обіймах світ увесь тримав.

Ніколи він не був суворий,

Бо найдобріше серце мав.

 

Найбільше він любив онуків,

Голубив, пестив “янголят”.

Пройшов війни пекельні муки

Заради цих дівчат, хлоп’ят.

 

Складав дідусь казки чарівні

Для рідних внуків залюбки…

Йому нема у світі рівних —

Осяяв мудрістю віки.

 

Одна з “онученьків щасливих”

Так щиро пише ці рядки.

Дідусю, спогад мій щемливий

Із серця не зітруть роки.

 

Аж до Берліну гнав чужинців…

Пішов він рано із життя.

В серця нащадків українців

Пішов… у їхнє майбуття…

 

  1. 05. 2017 р.

НАС ВИПЕСТИЛА КВІТНУТЬ РЯСНО!

 

І плине час, летять роки,

Нова доба ось-ось настане,

Давно і ми уже батьки,

Життя невпинно наше тане,

 

А перша вчителька стоїть

Перед прозрілими очима…

Повік любитиму її —

Нехай шумлять літа і зими.

 

Стоїть, як в ті далекі дні,

Усміхнена, привітна, щира.

Вона леліяла в мені

Любов до знань та світлу віру.

 

Переді мною все життя —

Цей образ милий незабутній.

Вона пішла вже в небуття,

Її любов тече в майбутнє.

 

Як у віконце ясний день,

Вона у душі зазирала.

Навчала подвигу, пісень,

Сміливо піднімать забрала.

 

Ми мандрували у світи

Такі натхненні і прекрасні.

О, вчителько моя, це ж ти

Нас випестила квітнуть рясно!

 

30.10.2016 р.

 

 

ДИПТИХ ЛЮБОВІ

 

I

Яблучний Спас.

 

Спас Яблучний — велике свято,

Яке вшановує народ.

До Храму ми йдемо завзято

Позбутися земних скорбот.

 

Преображеніє Господнє

Відкрило шлях в нові світи.

І з того часу до сьогодні

Всі прагнуть світло віднайти.

 

Любов і віра все здолають:

Ключі вони від таємниць.

І наші душі їх плекають,

Вони дорожчі всіх скарбниць.

 

Колись — це яблуко спокуси,

А зараз — Божа  благодать.

На Спас вкраїнець кожен мусить

Його з любов’ю повінчать.

 

II

До Храму!

 

До Храму! До Храму! До Храму!

Нас кличе духовний набат…

Тримаються дітки за маму

І подив не йде з оченят.

 

Бабуся старенька зігнулась,

А кошик святковий несе.

Малечі, мов сонце, всміхнулась —

І очі сказали про все.

 

Ось парубок — красень гарячий,

Дівчину з собою веде,

Підкручує вуса козачі…

Всіх милість Господня знайде!

 

Освячені яблука ляжуть

Покровом любові на стіл,

Нас духом єднання пов’яжуть

І захистом стануть від стріл.

 

19.08.2016 р.

 

 

ЛЮБОВ І СЛОВО

 

Була Любов… Зійшло і Слово…

Одвічна пара споконвік.

І жити на землі — чудово :

Мудріє кожний чоловік.

 

Є вічна загадка Любові.

Сам Бог творіння любить як ?…

Ця таїна лежить у Слові.

Небесне Слово — мій маяк.

 

Любов і Слово — сплав космічний…

Прозріння людства ще прийде…

А притча про зерно гірчичне

До Слова кожного веде.

 

  1. 08. 2017 р.

 

«Українська літературна газета» вітає Тетяну Комлік з днем народження.

Дякуємо за фінансову пожертву для газети.

 

“Українська літературна газета”, ч. 25 — 26 (291 — 292), 18.12.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!