Сергій Осока. …А потім раптом вікна потьмяніли

Здається, літо вже губило пера, останні двері брало на скабу, «Люблю», – сказав я білому паперу. Вода стояла темна, як мадера, а понад нею берег чи й не...

Руслана Ставнічук. Поезії

Невпинний час малює каруселі - Мозаїку із днів, годин, років. Крізь пальці витікає сухопері Піщинками, як з відер малюків.   Він знає все про всіх, бо він усюди Господар і...

Микола Слюсаревський. В оточенні супермаркетів і ресторанів

БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА КНЯГИНІ ОЛЬЗІ Давно вже не оспорюю нікого, мене втішає світу новизна. Але здається, що безпомилково, воскреснувши колись, я б упізнав лише цей град, що на вікИ воздвигнув Кий, стрункий собор,...

Віталій Крикуненко. Пам’яті незабутнього мого ровесника Віктора Баранова

Сиві й гіркі як полин. Поети мого покоління Так і не встали з колін… перед тобою, Вкраїно. Голод їх брав на аркан, Кпинили здирці та хами, Зваблював злий чистоган... Та не...

Наталка Фурса. Чому ж прірва і досі в жито…

ЗАКЛИНАННЯ МИШІ (Із недописаної поеми «Сама-одна»)   Мовчи і не сіпайся – можуть почути коти. Ти – мишка сіренька. Сіренькою мусиш лишитись. Державність нори, у якій тобі випало жити, повір, і...

Дмитро Семчишин. Місто Анни

Не смій помирати повільно! Пабло Неруда   коли боїшся сьогодні і завтра коли боїшся линви і сильної хитавиці коли боїшся негоди зливи і сонця коли боїшся власного серця   як сядеш у...

Ігор Павлюк. Розмова кореня з листочком

Нові вірші   Плаче сніг. П’ю каву на балконі. Згадую... І сльози – мов слова... Теплий космос маминого лона В пам’яті сердечній ожива.   Тихо риба молиться й дерева. Кров снігів – Як віщі тіні...

Василь Піддубняк. Так мало літа у припасі літ…

  *** Весь світ – театр, А Україна – перша! І це усе виразніш, далебі: Замість давно очікуваних звершень Одні жидівські шинки на горбі.   Під куполом – торговиця нікчемна: Хоч люду...

Марина Пономаренко. Говори, наче Бог, який говорить з гори

У лісі-лісі темному, Де ходить сірий вовк, Живуть веселі демони І тчуть квітчастий шовк У шовк вплітають пагони Отруйної трави, І жінка, в шовк одягнена, Не зносить голови У неї прямо в...

Наталка Поклад. По вірі

Сільських морок задушні лабіринти, одноманітний ритм дворів-фортець (чи, швидше, нір). Ти з ними не борець – твоя тут пуповина десь зарита.   Припнуті до землі, а снять про крила, та вівтарем...