“Українська літературна газета”, ч. 3 (383), березень 2026
Закінчення. Початок див.:
https://litgazeta.com.ua/poetry/volodymyr-bazylevskyj-vibratsii-i-filosofemy-2/
https://litgazeta.com.ua/poetry/volodymyr-bazylevskyj-vibratsii-i-filosofemy/
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
- ТІНІ АБЕЛЯРА Й ЕЛОЇЗИ
ПРО СОРОСА І ВТРАЧЕНИЙ СОРОМ
Всі вмирущі, невмирущий Сорос,
Землю, мов корову дійну, ссе.
Катастрофа: люд утратив сором,
втрата з непоправних, хто спасе?
Храми півпорожні, осоруга,
вопіють ув’язнені скарби,
влада торжищ – це розруха духа,
нею зловтішаються раби.
Сохнуть поневажені таланти,
прозеліти світла і краси.
На кону в ціні дрібні гіганти,
їхні злидні, їхні голоси.
Голі баби корчаться в екстазі,
у фаворі секс і примітив.
Ревно догоджа торговець масі:
«Для успішних сором не мотив.
Ми також не бачимо причини,
щоб собі в забавах відмовлять…»
Зиркаючи тьмяними очима,
додають убивця, хам і тать:
«Тьма неумируща й переможна,
раз немає сорому, все можна,
неспроможна галактична рать…»
Крамар Сорос піднімає ставки
і допоки в роздумах Господь,
долучитись до Його відставки
силкуються антидух і плоть.
Дороге в баришників залізо,
якщо люд ним загнаний у кліть…
Тіні Абеляра й Елоїзи
вопіють із хаосу століть.
27-28.08.2025
ПІСЛЯ ПЕРЕГЛЯДУ БОКСЕРСЬКОГО ПОЄДИНКУ
Зуміти зібратись:
отямитись після удару,
травмоване тіло
явить, як залізний кулак.
Й нахабу-суперника
спершу послати в нокдаун,
а потім в нокаут
після нещадних атак.
За мить до тріумфу
хвилинну здолать неспромогу,
приборкати нерви,
пересотворитись зуміть
й поразку свою
обернуть на гучну перемогу,
якою ціною –
болільникам не зрозуміть…
21.07.2025
* * *
Псуються стосунки з людьми,
з якими сваритись не варто.
Здавалось би – злагода й мир
тривкого, надійного ґарту.
Чудовен цей стан, що єдна,
та біс підставляє підніжку
й неясно чия сторона
натягує розбрату віжки.
І множиться кількість образ,
яких не збагнути причини…
В тих змагах безглуздих не раз
бував я невинним і винним.
Зривавсь, нарікав без підстав,
немовби злий дух верховодив.
То смутку комусь завдавав,
то боляче сам собі шкодив.
Та все ж впам’ятку до сих пір
не та у стосунках напруга.
А прикрощам наперекір –
сплеск світла від недруга-друга.
05.07.2025
УМИРОТВОРИТИСЬ
Не переймайся, в чудо повіриш
і станеться чудо.
Ніби ж не всі подалися у ірій,
хтось та почує.
Хтось та почує і зрозуміє,
хай і запізно.
Перехворіє, не вмерти зуміє
в пору залізну.
Не побивайся, приборкай тривогу,
виручить Будда.
Лик його світел. Повіриш у нього
й станеться чудо.
03.06.2025
* * *
Від Нострадамуса і Ванги
лякають темні письмена.
Тільки й розради – сміх троянди,
лілей приваба наливна.
Одна в рослиннім царстві нота,
одна у всіх – себе явить.
Оркестр у злагоді!
Робота
не припиняється й на мить.
До грядки тулиться лілея:
чотириногий, прибери
із території моєї
свої незграбні костури.
19.06.2025
ЗАПІЗНО
Біс марнославства
маніпулює,
водить за носа,
верзе брехню.
Слів застороги
перо не чує,
того підхвалить,
з тих покепкує,
бісівську слухає маячню.
А схаменеться,
фальшиву ноту
пійма за руку
і прожене –
отетеріє:
жадане мимо,
істотне мимо,
а все діймає,
ламає й гне…
21-22.07.2025
ЗАКЛЯТТЯ
«Чим більше пишеш,
тим більше писати хочеться…» –
писав Шарль Бодлер,
тому й досі не вмер.
І ти пиши,
карайсь, гріши,
сміши, помиляйсь,
від болю здригайсь,
але… пиши.
Пиши, щоб жити,
добру служити.
Твої писання
зі смертю змагання.
Пиши, як востаннє,
пиши!
10.08.2025
* * *
Озвалась, привіталась, усміхнулась
і щось таке явила молоде,
що сіра днина звільна обернулась
на світлоносний, супокійний день.
Чаклуй, я мовив їй, ти чарівниця,
ти навіть на погоду маєш вплив.
Ім’я твоє – господня таємниця,
а дивний чар твій – то її мотив.
23.06.2025
АЕД ДИВИТЬСЯ В НЕБО
Аед дивиться в небо,
скаржиться небу:
дісталась жона
занадто земна,
пісна.
А він, аед,
волів би мати
таку, що вміє літати,
крилату…
Мовчить небо,
з думками збирається.
Мовчанням каже
чи то почулось аедові:
а хіба не ти
колись написав –
небу – небове,
земному – земне?
Не сміши мене.
17.07.2025
НЕ МІГ БИ, МІГ БИ
Чи міг би тебе полюбити я? Ні,
не міг би, даруй, ти надто досяжна,
приземна, буденна, смиренна, звичайна,
така собі розтаємничена тайна,
із осадом кави у чашці на дні,
цей осад би скоро приївся мені
і я би, либонь, нудьгував переважно.
Ні, ні, не зумів би,
ти надто досяжна,
були б за покару
змарновані дні…
А міг би, спромігся б,
коли б ти, як та,
на вузол мені
білий світ зав’язала,
яка ревнувала,
листи мої рвала,
яка отруїла
бенкет карнавалу,
кудись подалася
і десь там пропала,
а сниться ще й досі,
діймає, як мста.
За що? Я не знаю.
Життя проліта…
05.08.2025
* * *
Я хочу з’ясувати хто ти є
звідтоді, як у дійсності облудній
зациклений на думці безрозсудній:
твоя присутність сили додає.
Ти стала оберегом від невміння
осмислити курйозний цей момент.
Тому в жаданні втіхи й розуміння
повівся усерйоз на сентимент.
Коли ти нишком відчиняла двері,
в кімнаті воцарялась благодать.
Немислиме творилось на папері,
змагались букви, щоб тебе обнять.
Я завмирав від щастя і розгуби,
тривогу замагаючи легку.
Поцілувать кортіло тебе в губи,
ти ж підставляла, сміючись, щоку.
Коли ж у дні нервові зі злобою
на мене напускалась без причин,
я, двері зачинивши за тобою,
осмикував себе: забудь, мовчи.
Забавно: не дружина, не коханка,
то хто ж – дитя моєї сліпоти?
Чому ж мені недобре уже зранку,
якщо ти десь там, не зі мною ти?
03-06.09.2025
ВИДІННЯ
Озирнувся – а нічого
в проминулому такого,
що б від сумнівів спасло.
Тільки й скарбу: з волі Бога –
чудернацьке ремесло.
Ти ж, з якою я весною
розпрощався, як з чужою,
сорок з гаком літ назад,
ти, що бавилась зі мною,
знову мій руйнуєш лад.
Вередо, як ти посміла,
ти, що рано очужіла,
вдертись в дім? чи ти фантом?
Зиркнула зарозуміло:
а скажи мені – ти хто?
30.06.2025
ЯК ДОБРЕ, ЩО НАС ОДУРЕНО
У мистецтві одурений мудріший
від неодуреного.
(з крилатих висловів)
Як добре, що нас одурено,
що так жорстоко ошукано.
Як добре, що ми повірили
нашій безконтрольній уяві,
нашій романтичній немудрості.
Інакше би ми не зустрілися,
я би не писав цих віршів,
а ти би їх не читала.
Як добре, що нас одурено,
інакше би ми запали в морок
цього аномального спектаклю,
кожен окремо,
навіть не здогадуючись,
що нас споріднених тільки двоє –
я і ти.
04.08.2025
СВІТЛО ЯК ІСТИНА
На дні океану,
у непрозірній темряві,
куди не проникає світло,
учені виявили
дивовижну рибу,
рибу-сенсацію,
рибу-світлоносицю.
На дні імперської ночі,
куди не проникає світло,
зауважено чародія,
світлоносця Свідзінського,
який, за академіком Дзюбою,
засвітився від себе.
А отже, світло
не вмирає і там,
куди не проникає світло.
Світло як істина
усеохопного духа,
який долає усі перешкоди,
поневажує усі заборони,
бо життя невмируще,
забороняти його – безглуздя…
16.08.2025
* * *
Вразливу музу витісняє проза,
як не пручався ямб, а відмира.
Однак не видно, щоб свавільний розум
домігсь плодів у творенні добра.
Один і той же занепадний устрій,
недремне зло вигадливе у злі.
Й того, чого хотілось Заратустрі,
не сталося чомусь за сотні літ.
Даремно архаїст стає у позу,
засмоктує низин трясовина.
Октави й рондо витісняє проза,
але й на прозу падає ціна.
17.09.2025
ЛІТЕРАТУРНА СИТУАЦІЯ
Бур’ян графоманів,
зеленка аматорів,
епоха засухи.
Гуляння бісівства:
не гоги й магоги
скубуть літераторів
епохи катівства,
а коки та тюхи,
чи пак кокотюхи.
06.08.2025
* * *
…і вичікував він чи я не зігнусь
після програшу бою.
Чи зведуся на ноги, мов Київська Русь,
ледь не вбита ордою.
Дочекавсь, привітав, дорогим величав,
ворогів моїх шпетив.
Я зализував рани, я люто мовчав,
хоч здригавсь, як трепета.
Мордувався в німоті затаєний гнів,
озирався в гіркоті.
Де й коли ти його необачно пригрів?
На якім повороті?
10.08.2025
* * *
Тепер, коли мене
недруг б’є,
я знаю, хто ти
насправді є.
Коли мій трунок
настій з полину,
тепер я знаю
тобі ціну.
Не намагайся
навспак гребти.
Вдруге мене
не одуриш ти.
За безневинну
свою вину
я досі п’ю
настій з полину.
02.10.2025
ДОРОГОЮ ЦІНОЮ
Ні, перемоги не даються даром,
не здобуваються
лише стихійним даром.
Вони плоди невтомного ума,
дерзких його напружень зокрема.
Їх мова,
своєрідна і правдива,
упертих і допитливих єдна.
В супрязі з ними негативні впливи,
вони відомі: зморшки, сивина,
дочасна старість…
04.08.2025
СЛОВА-НЕДРЕМИ
«Тримаймось!» «Будьмо!» –
не просто лексеми.
Немає цих слів
у мовах чужих.
Вони осібно,
вони окремо,
слова-недреми,
сторожові від можливих лих.
Затаєним болем
ці хлопці голі.
Ознаки долі,
української долі.
05.08.2025
ВІТРИ
Вітри у цих краях мов сатаністи,
тіпа дерева злоба їх сліпа.
Від їх діянь і негативу змісту
душа, як і черешня, потерпа.
Незатишно їй наслухать похмурі
мотиви зла, що круто нароста.
Підозрювати, що магнітні бурі
з вітрами в змові: хворобливий стан.
Немає навіть спроб на поривання
за межі розпоясаного зла.
Занепад, втома… жодного бажання
окрім бажання тиші і тепла.
26.06.2025
* * *
Повернувся на свою ділянку,
все, як і було тут, жодних змін.
Дикий голуб плаче на світанку,
а чому – те знає тільки він.
Чи голубку втрачену шукає
чи якась недуга його ссе.
Плачу з ним, але чому не знаю,
плачеться, от плачеться і все.
23.06.2025
* * *
Господь все знає,
тому й мовчить.
Господь читає,
мовчанням вчить.
Слова мовчання –
діянь слова,
що рвуть кайдання –
життя трива.
Господь мовчальник
і одинак.
Мовчи, читальник,
і ти. Це знак.
25.06.2025
- У ШУКАННЯХ ВТРАЧЕНОГО ЧАСУ
БЕЗБОЛІСНО
Так просто вмирати без болю,
так легко і вільно,
під співи пернатих,
під шелести саду,
при травах і квітах,
при мерехтінні і зблисках
далекого обрію.
Зором ловити
спекотного дня вигасання,
слухом – ледь чутне відлуння
вечірніх турбот,
їх завмирання повільне.
Затаєну музику тиші
сприйнять як дарунок і знак.
Так легко вмирати без болю,
так просто і вільно,
оговтавшись від потрясіння
отим, що тіпало й пеклО
і довело до готовності,
як сіль у воді, розчинитись
у безмірі часу.
Заплющити очі й наосліп
без жодних зусиль зачинити
невидимі двері буття.
24.07.2025
БОЛІСНО
Немов овечі отари
/пробачте за штамп/ хмари
рухаються за обрій,
а мені недобре,
а мені нещасливиться,
смерть мені в очі дивиться,
збиткується – догулявся?
тепер зі мною змагайся…
Змагатись з тобою марно,
занадто у небі хмарно
і тут нічого не вдієш.
Ти, смерте, пильнуєш зірко,
а все ж не знаєш,
коли караєш,
як жити впівсили гірко…
07.08.2025
«СТРАХ І ТРЕМТІННЯ»
Сьорен К’єркегор
Не знаю чи одужаю,
чи я себе подужаю.
Дратуюся, терплю,
себе самого злю.
Не певен я, що вистою
в цім ґерці, де я сам.
І відчаю садистові
здолать себе не дам.
Скриплю, сную сновидою,
гадаю, що коли б
противник був Давидові
не Голіаф – Давид?!
За лютої знемоги,
коли душа страшко,
можливість перемоги
оскаржував Франко.
Це він, що звав до бою,
зітхав у чорні дні:
у боротьбі з собою
не вистоять мені.
Не знаю чи одужаю,
чи я себе подужаю.
А Господа молю –
не додавай жалю!
01-02.10.2025
У ЗОНІ СВІТЛА
Я знаю, знаю, чом душа розквітла
тепер, коли дощі і холоди.
Це ми з тобою обмінялись світлом,
поменшало пітьми і ворожди.
Така, поглянь, над нами чиста просинь,
що віриться в можливість доброти
в недобрі дні, наплакалися й досить,
спасибі, що мене почула ти.
Це завдяки й тобі душа розквітла,
втішається, сміється залюбки.
Віднині ми з тобою в зоні світла,
і це надовго…
добре б на роки!
20-21.08.2025
У ШУКАННЯХ ВТРАЧЕНОГО ЧАСУ
Про те, що нас обкрадено – окремо,
свідомість злочин цей ледь поміча.
Ця бійня й тим лиха, що в нас украла
наш дефіцитний особистий час.
Недовідоме, нами не прожите,
волає з порожнечі, але слух,
мерзотними діяннями прибитий,
не чує невгамованих потуг.
Стихійно западаємо в осмуту,
чужизни жертви, ницості й підлот.
Та вкраденого нам не повернути,
й незнаних, з ним пов’язаних ціннот.
22-23.08.2025
ПРИ НИХ, ПОНАД НИМИ І НАМИ
Чернетка життя – це марнота марнот,
наявність без альтернативи.
Та є чистовик – це порив до ціннот,
до сонця й до себе прориви.
Це їх, непоборних боїться пітьма,
жагот до сліпучого сяйва.
Бо чисті, а чистим заміни нема,
тому й біжутерія зайва.
Життя – це фактура, вільгот не проси,
хаос існування без гриму.
При ділі Отець, у напарниках Син,
а сонце при них, понад ними
і нами, малими…
25.08.2025
ЛЮДИНА МЕНАНДРА
В недобру пору, в лиху годину,
коли з усюд насідало зло,
мені щастило на добру людину,
на добру людину мені везло.
Коли запроданство втягло старшину,
коли замулилось джерело,
мені щастило на хорошу людину,
на хорошу людину мені везло.
Вона й тепер мене розуміє,
коли накульгує ремесло.
Підставить плечі і пожаліє,
я її ….вигадав, мені везло.
Вона уважна і зауважить,
якщо нулі на моїм табло.
Винесе вирок розгардіяшу,
я ж….народив її, мені везло.
Такій людині нема загину,
така людина – алмаз із надр.
Таку людину в безхмарну днину
уславив грек на ім’я Менандр.
26-27.09.2025
ПОДЯКА ГОРЮ
Горе вбиває,
але… єднає,
якщо ти вижив,
а воно діймає.
Якщо не сам ти
віч-на-віч з горем.
Якщо був голос:
«Ми й це поборем».
Розпалось горе
на дві печалі.
Дякую, горе,
що виручало.
Спасибі, горе,
що ти не вбило,
коли так вірно
мене любило.
Той самий голос
в заклятий вечір
під тебе, горе,
підставив плечі.
28-29.08.2025
ДВОРУШНИКАМ
О невмирущі лицеміри,
підлесні ваші голоси.
Але немає вам довіри,
це вас, це ж вас батожив Син.
Бридкі дволикості зигзаги,
убоге ваше шапіто.
На підступ ваш звернув увагу
невипадково Лев Толстой.
Він розкусив його гримасу,
був гнів його, як божий грім.
На ваших слів липку мелясу
зневаги жестом відповім,
як в шапіто дотепний мім.
15.08.2025
ПОЛЯРНИЙ ДИПТИХ
1.
Блякне повість зору й слуху,
дошкуляє ґанджем літ
баба-старість, баба-сплюха,
вбогий в неї алфавіт.
Пам’ять шарпаю, втрачаю
сам себе, свої скарби.
Що було, не пам’ятаю,
не згадаю, хоч убий.
Ти хитриш: «Знайомства дату
нагадай мені… я жду».
Озиваюсь винувато:
«Треба ж так… пробач, забув».
13-14.08.2025
2.
Наше минуле – зблиски і тіні,
суміш марнот, несвідомих пожертв.
Те у затінні, це в мерехтінні,
схоже, непам’ять нас береже.
Мабуть, на пам’ять я скарживсь даремно,
не без підтексту безфабульний фільм.
Схоже, непам’ять – вона не дурепа,
знає чому ужорсточує фільтр.
Я до її верховенства звикаю,
найголовніше – озветься колись.
Ти щось питаєш. «Не пам’ятаю» –
не без лукавства кажу, сміючись.
23.08.2025
* * *
Грубці все одно, вона без нервів,
поглина рукопис, форму й зміст.
Їй немає діла до шедеврів,
на які заждавсь ідеаліст.
Хоче він, упертий, докопатись,
до ядра, основи, до нутра
таїни, а мав би здогадатись:
гра ця ризик, небезпечна гра.
Може ввести й мудрого в оману,
зіпсувати самопочуття.
Надмір поетичного туману
провокує лжу й серцебиття.
Але й правда, мій наївний друже,
не без ґанджу, гола і смішна.
Ось чому старайся та не дуже,
ми й самі для себе таїна.
26-27.09.2025
* * *
Все чіткіші ознаки осені,
все лункіший у дятла стук.
Все виразніші, надто вдосвіта
сойок скрекіт і перегук.
Вже загрозами незборимими
набряка безголось садів.
І звістують світанки стримано
про наближення холодів.
Щось із нами непевне коїться
у виставі, де темна гра.
Те, що нам допіка, не гоїться,
роль на себе перебира.
Роль владичну. І не кажи мені,
що не знаєш її ім’я.
І яким режисером живлена
нерозбірлива течія.
18.08.2025
ЗАСИЛЛЯ ДРІБНИХ ВЕЛИЧИН
Згадалася не без причин
загониста бунінська фраза.
Засилля дрібних величин –
проклятого часу гримаса.
Мурахи, обслуга марнот,
немає про що говорити.
А їм заглядають у рот
охочі до слави й корита.
По трасі на ровері мчусь,
і справа і зліва бігборди.
Дивлюсь, і, даруйте, плююсь:
все ті ж корумповані морди.
20.08.2025
* * *
Коли ти біль, і з тебе мало зиску,
твої уболівальники мовчать,
лікуйся тим, що з іменного списку
не ворогів, а друзів вилучай.
Хоча б цього, він був уважним, чемним,
медами словотечі частував.
Віддай йому належне в першу чергу,
а потім тій, що схильна до потрав.
Вона, користолюбна, затруїла
твою сліпу довіру і наїв.
Забудь її, душа твоя дозріла
до стоїцизму, не зривайсь на гнів.
Ще день й смартфон тобі підкине бонус,
почуєш ти: «Шаную і люблю».
Ще порятує незнайомий голос:
«За вас щодня я Господа молю».
21-22.08.2025
НІХТО НЕ ЗНА, ЯК ПОМИРАЮТЬ КВІТИ
Вони і там і тут, довкола мене,
окраса чи не кожного двора.
Ніхто, ніхто не знає достеменно,
як ніжне плем’я квітів помира.
В них настанова строга –
не прогнуться
й тоді, коли несуть їх на гробки.
Вони і помираючи, сміються,
чудні їх сльози, сльози-пелюстки.
Вночі їм легше, сплять чутливі свідки,
не чують свідки їх німотний крик.
А ті, що як сусіди чи сусідки,
тугі на вухо, морква і часник.
О, мова квітів – особлива мова,
не осягнуть затаєних чеснот.
Вона проста, вона ж і загадкова,
весела і причетна до журбот.
Її безтямно любить сам Ерот!
24.08.2025
ЧОРНОБРИВЦІ
Чи видихнулись вбивці убивати,
та вибухи запали в безголось.
Веселі чорнобривці біля хати
іще повеселішали, здалось.
Вони до злодіянь чужинців звикли,
їм сняться сни про Маковій і храм.
Їх оптимізм як дерзновенний виклик:
ми невмирущі, нас не вбити вам!
30.08.2025
ДІВЧИНКО-ВИШЕНЬКО
Дівчинко-вишенько,
що з тобою діється?
Чому тобі дочасно жовтіється,
серед літа осеніється?
Хто тебе позбавив
молодої вроди:
дощі кислотні,
підземні води,
що так тобі безнадіється?
Укляк господар твій,
заледве не плаче.
Який же лихий отой,
що підступно віддячив
за липневі дива твої,
заморив, закріпачив…
04.08.2025
ДВОСЕЗОННЯ
Напливе хмарка на сонце – осінь,
відпливе хмарка від сонця – літо.
Хто так настирно дражниться
не можу я зрозуміти.
То холодно мені, то жарко,
не тішить надмір озону.
Живу в календарнім серпні
на дачі у двох сезонах.
Хитаюсь немовби маятник,
змушує нервувати
щодня цей дволикий Янус,
що з серпнем запанібрата.
Відпливе хмарка – літо,
напливе хмарка – осінь.
Як би у трьох сезонах
нидіти не довелося.
25.08.2025
ПУРХ-ПУРХ
Знову біля годівнички
милі чубляться синички,
пурх-пурх.
Ці знайомі здавна звуки,
пурх-пурх,
порятунок мій від муки,
пурх-пурх.
Від зневіри, від розпуки,
пурх-пурх.
Від сусіда-сатанюки,
пурх-пурх.
Від погибелі…
21.08.2025
* * *
Липень. Тиша. Сойки та сороки.
Тіні перехресні мов шаблі.
Пропливають ватні оболоки
спроквола, як в морі кораблі.
Ось одне, ось друге пропливає
боже судно в гавань неземну.
Де землянин правду правд шукає,
правду правд для всіх землян одну.
Правда та подразником для ока,
знак провісний виходу з імли.
Липень. Пропливають оболоки
ніби душі тих, що відбули.
02.07.2025
МИ НЕ ОДНІ В САМОТИНІ
Це нам здається в самотині:
ми одинокі,
в світі одні.
Але насправді ми не одні,
а при живущих,
при множині.
Тільки цього ми
не помічаємо
і механічно
знать не бажаємо.
Наша самотність –
то спілкування
мовою тиші,
тиша – мовчання.
Пам’яті мова в самотині
надто у густо заселені дні.
Ми й в одинокості
при множині.
28.08.2025
ЩАСТЯ
Щастя – це міражі?
Скороминущий сон?
Щастя – це стан душі
зронив десь Гюстав Лебон.
Ліс та його дива,
слухаю солов’я.
Тішусь: відпочива
грішна душа моя.
Зло пробачаю злим,
грамоту флори вчу.
Йду путівцем глухим,
дивно мені – свічусь.
Легко себе нести,
легко нести рюкзак.
Щастя – це справді ти?
Білка киває: так.
Смикає Аполлон,
навіює міражі.
Переконав Лебон:
щастя – це стан душі.
28-29.08.2025
* * *
Незугарне дійство, а триває,
упереміш ґандж і позитив.
Схоже, легковажний люд не знає,
що в добра нема альтернатив.
І Творець, чия основа стала,
дивлячись на дійство несвоє,
жде, коли творящий час настане,
щоб надійний втілити проєкт.
06.06.2025
ЗВИЧАЙНЕ ЧУДО
Все, що було, що з нами буде
і все, що є,
це – поміркуй – звичайне чудо
твоє й моє.
Це чудо плаче і сміється
із нас, однак
тлумацтву важко надається,
бо чудо, знак.
Сакральний знак тієї влади,
що любить й б’є
і пише нами книгу ладу,
яким він є.
20.09.2025
* * *
Я тут, я з вами, мої любі,
я все ще тут.
Протистою, як можу, згубі
в епоху смут.
Кружля метелик-обережник,
я стежу, зрю.
І квітку, яку звуть пожежник,
боготворю.
Вона журбі не піддається,
вдень і вночі
у дачнім прихистку сміється
при аличі.
Я вчусь у неї не тужити
за всіх надсад.
І просто жити, просто жити,
як є, навгад.
17.06.2025
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.