Юрій Тесля. «Китай. Транспорт»

Продовження. Початок див.:

«Українська літературна газета. Китай. Знайомство»

«Українська літературна газета. Китай. Акліматизація»

«Українська літературна газета. Китай. Облаштування»

«Українська літературна газета. Китай. Подорож»

 

 

Про транспорт Шанхаю хотілося написати з самого початку перебування в Китаї. Ба, навіть більше ніж про місто, магазини, природні умови, роботу. Бо якщо в значній мірі правдиві вислови «місто як місто», «робота як робота», «магазини як магазини», то природні умови і транспорт значно відрізняються від українських. Щодо природніх умов зрозуміло – південь. Спекотне сонце (навіть взимку гріє), немає снігу, значна вологість, підвищений тиск (Шанхай на рівні моря), часті дощі і вітер. А транспорт? Здавалося, що тут може бути незвичного і цікавого? А може! Я хочу вас ознайомити з особливостями транспорту в Китаї. Розуміючи під цим не тільки і не скільки автомобілі, а весь міський транспорт, правила руху, автомагістралі. І розповісти, який саме транспорт найбільш популярний в Шанхаї. Не той, що в Україні. І навіть не той, що в західних країнах. Поїхали…

 

ЛЕГКОВІ АВТОМОБІЛІ

Вже писав – у Шанхаї дуже багато електромобілів. У звичайних (бензинових чи дизельних) – номери блактині. У електромобілів – зелені (мабуть, від терміну «зелена енергетика»). Багато автомобілів представницького класу. Багато просто шикарних. Geeli, яких в Україні багато, практично не бачили. Багато знайомих автомобілів: Mersedes, Audi, Volkswagen. Зустрічаються Skoda, Opel, Volvo. Багато з невідомими емблемами – мабуть, китайські. Але теж шикарні. Знаєте, останнім часом часто бував у Братиславі. Здавалось би, столиця Словаччини. Заможні люди. Європейці. Зарплату отримують у євро. А автомобілі простенькі. «Крутих» автомобілів мало. Набагато менше, ніж у Києві. Я ще й придумав теорію, що в Братиславі людям автомобіль потрібен як засіб пересування. А не засіб впливу на сусіда. Доїхав на роботу, приїхав додому. На паливо витратив копійки. І задоволений життям! В Україні, на мою думку, купують шикарні автомобілі, щоб показати сусіду, другу чи подружці, який я заможний, успішний, крутий! А в Шанхаї? Не знаю. Звичайно, відстані тут не ті, що в Братиславі (населення близько 400 тисяч чоловік) чи в Києві. Тут більше 25 мільйонів (сумно, але майже як вся Україна сьогодні). І відповідно немаленькі відстані потрібно проїхати з дому на роботу, чи в супермаркет, чи в місця відпочинку. Це зробити нелегко і такі подорожі займають значний час. Можливо, це і є однією з причин, чому в Шанхаї багато гарних автомобілів. Ще одна причина – їхня дешевизна (відносна). Купують автомобілі, що виробляються в Китаї. Заводів багато. Конкуренція велика. Тому ціни мінімально допустимі для виробників. А зарплата в Шанхаї достатньо висока. Ну і як же не врахувати «український» стимул до гарних автомобілів? І китайцям теж мабуть хочеться фарсонути перед знайомими. Який класний автомобіль я придбав! Ось, на мою думку, три причини, чому в Шанхаї автомобілів багато, і вони гарні.

 

МЕТРО

Пошукав в інтернеті інформацію про метро Шанхаю. Вона різна. Метро розвивається, ростуть лінії (і довжина, і кількість), і збільшується кількість станцій. Bing підказав, що на 17 липня 2022 року було 17 ліній протяжністю 743 кілометри. Перевозить метро близько 550 мільярдів людей на рік. І ще кілька ліній будується. Ми взяли карти метро з інтернету. І в одну з поїздок мій помічник Танг направив нас на лінію 18. Дивимось кілька різних карт – її немає. Метро так швидко будується, що весь час потрібні нові карти. А в інтернеті багато минулорічних, позаминулорічних. І вже не знаєш, яка з них найбільш точна. Хоча на станції можна і потрібно придбати актуальну карту.

Але це приказка. Кожен з вас може знайти інформацію про метро Шанхая в інтернеті, і я не збираюся це дублювати. Адже ж для вас важливе моє бачення і моє враження від метро. Я вгадав?

Якщо ви думаєте, що ці всі 743 кілометри метро прорили сучасні китайські технокроти – ви помиляєтеся. Поки що ми їздимо в основному «над землею». Метро, яке ми бачимо – це прокладені на естакадах рейки. По яких, як на мене, не дуже швидко їздять поїзди. Це щось середнє між київським метро і швидкісним трамваєм. Правда, дуже довгим – вагонів 8, між якими немає перегородок. Та і живлення на поїзд подається зверху, як у наших трамваях.

В метро все зроблено, вибачте, «для тупих». Все написано, розписано, кругом стрілочки. І головне – різними кольорами. Вихід (Exit)  – світло-жовтим. Кожна лінія метро має свій колір. Наша лінія №3 – темно-жовта. Кільцева четверта лінія метро – темно-синя, і т.д. Смуги на поїздах відповідного кольору. Є ряд станцій, де по одних і тихже коліях йдуть поїзди різних ліній. Наприклад, кільцева 4-та лінія проходить по коліях з 3-ої лінії через десять станцій. Згадується смішний випадок з нашої першої поїздки в метро. Нам роздрукували схему, як їхати на набережну в центрі Шанхаю. Потрібно на станції Баошань перейти з третьої лінії на четверту. Приїхали. Побачили стрілочки на четверту лінію. Пішли. Вийшли з протилежного боку платформи. Їде поїзд. Сіли. Під’їжджаємо до станції. І тут я розумію по назві (англійською мовою), що ми на цій станції вже були. Вийшли. Дивимось – а це лінія 3. Починаємо розуміти, що ми щось не розуміємо. Повертаємось на станцію Баошань. Знову виходимо і йдемо по тому самому маршруту. Правда, по дорозі в працівниці станції запитали, чи ми правильно йдемо на лінію 4. Відповіла, що правильно. І ще й показала, на якому ескалаторі підійматися. Ми вже це робили. Піднімаємось. Знову на знайомій платформі. Але вже бачимо на стінах, на підлозі дві лінії. Темно-жовту і темно-синю. Зрозуміли. Що тут перетинаються дві лінії. Дійсно, підійшов поїзд, на якому жовта лінія, і на кожному вагоні цифра 3. Пропустили. Підходить наступний. Синя лінія на вагонах, і цифра 4. Наш! Поїхали.

Порівняно з Києвом – метро повільне. На кожній платформі вихід до поїздів закритий. Або суцільної стіною. Або бар’єром, висотою близько одного метра. Запитали Танга – навіщо? В Києві цього ж немає. Пояснив. Зранку і ввечері багато людей. Значна тіснява. І можна ненароком зіштовхнути когось на рейки.

Розумно поставити перегородки! Але… В зв’язку з цим на кожній станції втрачається секунд 15-20. Під’їжджає поїзд. Зупиняється так, щоб двері вагонів були навпроти воріт в перегородках. Секунд 3-5 стоїть. Відкриваються двері вагона, і з невеличким запізненням (до секунди) відкриваються ворота в перегородках. Правила, що спочатку виходять, а потім заходять, немає. Двері вагонів широкі. На підлозі стрілочки. Посередині воріт дві стрілочки на вихід. По краях – на вхід. Одночасно пасажири і виходять, і заходять. До речі, на багатьох станціях вхід-вихід на праві двері. Звикли, що в Києві, здається, тільки на станції метро «Дніпро» вихід на праві двері. А в метро Шанхаю по різному. Зайшли. Ворота закриваються. З невеликим запізненням (до секунди) закриваються і двері вагона. Поїзд ще стоїть секунд 5. Потім рушає.

Я вже писав, що перегородок між вагонами немає. Всі місця для сидіння вздовж вагонів. Тверді. З пластику. Посередині вертикальні стійки. З інтервалом – метрів 2-3. Зверху поручні і петлі для тримання під час руху. Проходити по вагону незручно, навіть коли людей мало. Особливо коли хтось сидить з сумкою біля ніг.

Стійки, ноги, сумки, люди, що стоять – от і петляєш, щоб пройти по вагонах. Мабуть, тому майже ніхто не ходить.

Спочатку цікаво було спостерігати за людьми. Тепер – не цікаво. Діти – як і у нас. Зазвичай дівчатка бавляться. А хлопчики мовчать. Вся молодь і майже вся не молодь в телефонах. Хіба що їде якась компанія чи сім’я. Тоді вони розмовляють. Причому китайці дуже люблять поговорити. Майже як українські жіночки. Не раз бачили, як до автобуса заходить жіночка. Сідає. І починає говорити з сусідкою. А та з нею. Наче вони давно знайомі. Спочатку ми так і думали. Ну, зустрілися знайомі жіночки. Але бачимо, що це повторюється постійно.

Метро одне з небагатьох місць, де ми бачили європейців і африканців. Буквально кілька осіб. Чого не скажеш про район Баошань. Всього один раз бачили на велосипеді європейця. Думаю, одна з причин — коронавірус в минулі роки.

Як орієнтуватися в метро? Спочатку нам було складно. Багато ліній. Але розібралися. Виявилося – все просто. Карти, інформація на підлозі і стінах, зображення ліній метро на станціях і в поїздах супроводжується написами на китайській і англійській мовах. Оголошення дикторів теж на двох мовах.

Вже самостійно їздили в різні місця Шанхаю. І навіть не хвилювалися. Як я вже писав – у метро все зроблено «для тупих». І для глухонімих у розумінні місцевої мови. Не знаємо ні китайської мови, ні англійської. Але запам’ятати назву станції на англійській мові здатні! Потрібно мати карту. І бажано зарання прокласти маршрут. Бо до однієї і тієї ж точки на карті можна дістатися різними маршрутами. Звичайно, в телефоні є додаток, який рекомендує найкращий маршрут. Але, здається, тільки на китайській мові. Ми поки що ним користуватися не вміємо.

Вхід у метро. Складніший, ніж у Києві. По-перше. Рюкзаки, сумки, портфелі проходять через рентгенівський апарат. Підійшли, зняли, поклали на транспортер. Взяли з транспортера після проходження перевірки. Підходимо до турнікетів. Необхідно прикласти квиток, транспортну картку або QR-код з телефону (AliPay). При виході з метро – те ж саме. Прикладаєте до турнікету. Знімаються гроші. Квиток можна придбати в терміналі. Але для цього потрібно вибрати станцію, куди їхати (точніше, зону по оплаті). Адже вартість проїзду залежить від відстані (чи то кількості станцій, чи то часу, який мінімально потрібно потратити на проїзд від початкової до кінцевої станції). Теж квиток «ковтається і випльовується» турнікетом при вході, і при виході з метро. Ми квитками ще не користувалися. У нас транспортні картки, які можна використовувати для проїзду в метро, на автобусі і на таксі. Сама картка коштує 20 юанів (на сьогодні курс гривні трішки знизився, 5.45 за юань, тому це 109 гривень). Купується картка в терміналі. Поповнюється там же. Але можна поповнити прямо з телефону, в кого встановлений  NFC – додаток бездротової передачі інформації. В мого помічника встановлений. Він мені і дружині при необхідності поповнює транспортні картки (кілька секунд). А я йому повертаю гроші через WeChat (теж кілька секунд).

Найкоротший маршрут, що в нас був – 2 станції. Заплатили по 2 юані. Найдовший – в аеропорт Пудун. Майже 2 години. 8 юанів.

Ось таке метро в Шанхаї!

 

ТАКСІ

Таксі дуже багато. Як в радянські часи у нас – мають стандартну «зовнішність».

Вільні – їздять по місту. Або чекають на стоянках. Я так розумію, це державні таксі. Крім того, можна замовити по телефону приватне. Здається, як і в нас, водії підробляють. Були випадки, коли ми чекали автобус на зупинці, до нас під’їжджало таксі. І водій запрошував проїхатися. Мабуть, мотивовані!

Таксі відносно не дороге. Я вже про це писав у попередніх статтях. 10-15 юанів на поїздку, що триває 10-15 хвилин. Дружина їхала на державному таксі з аеропорту Пудун, трішки більше сорока кілометрів. 270 юанів (близько 1500 гривень). Розплатитися в таксі, як і у всьому громадському транспорті Шанхаю, можна готівкою, телефоном і… транспортною карткою. Дуже зручно!

 

АВТОБУСИ

Автобуси муніципальні. Звичних для нас маршруток немає. Тролейбусів, трамваїв теж немає (не бачили). Тому розповідаю про міські автобуси. Всі вони зовні однакові. Двоє дверей. Передні і посередині. Всі з зеленими номерами (значить, на електричній тязі). Хоча, здається, деякі мають і двигун. Гібридні.

Можливо, двигун потрібен для зарядки акумуляторів десь на стоянках, а не в місті. І, можливо, використовується, коли не вистачає зарядки акумуляторів. Сам цього не бачив. Так подумав, бо внизу автобусів є вихлопна труба.

Розміщення сидінь всередині автобуса теж однакове. Справа (по руху), до середніх дверей, три одномісних сидіння. Зліва – одне одномісне. Всі інші двомісні (12 сидінь). За весь час перебування в Шанхаї лише один раз не було вільного місця для сидіння. А так, автобуси ходять напівпорожні. Кілька разів їхали в автобусі тільки ми з дружиною.

Різні маршрути мають різний інтервал руху. Який залежить і від дня тижня (вихідний чи ні), і від часу доби. На кожній зупинці вказано маршрути руху і скільки часу залишилось до двох наступних автобусів кожного маршруту. Інколи приходять на кілька хвилин раніше чи пізніше.

Квиток на зупинці не купиш. І взагалі, квитків на автобус немає. Вартість проїзду – 2 юаня. І не залежить від відстані. Заходиш в автобус (тільки на передні двері). Біля водія пристрій для зчитування транспортної картки, QR-коду телефону та невеличкий прозорий ящик з щілиною для готівки (зазвичай металеві юані).

В Китаї є монетки по 1/10 юаня, 1/2 юаня і по 1 юаню. Десь нам, з самого початку перебування в Шанхаї, на здачу дали ще дрібніші (1/100 і 1/50 юаня), але ми їх не використовуємо. Нумізматимо. І більше нам таких монет не давали. Паперові юані (те, що нам траплялося) 5, 10, 20, 50 і 100 юанів. З портретом Мао Цзедуна. Але готівкою розраховуємося лише в одному міні-маркеті. Там розрахунок через термінал (а нам важкувато це робити на китайській мові). А на касі приймають лише готівку. Хочете без готівки – йдіть до терміналу. Звичайно, вже  могли б і навчитися. Та й продавщиці-консультанти там нас уже добре знають. Але якось ліньки. Взяв з банкомату скільки треба готівки, та й пішов в цей магазин.

Як їде автобус? Не так, як в Україні. По-перше, на всіх зупинках завжди зупиняється. Навіть якщо там людей немає. І якщо ніхто не виходить. Все одно зупиниться. Відкриє двері. Закриє двері. Поїхав. По-друге. Водії – як менеджери. Строгі костюми. Інколи в краватках.  Навіть бувають у білих рукавичках. Як і всі китайці – завжди привітні. На початку в мене ніяк не виходило оплатити проїзд телефоном. Все одно показували – проходь. Один раз не спрацьовувала транспортна картка ні в мене, ні в дружини. Водій все ж пропустив в автобус. Інколи виходимо з автобуса і махаємо водію – дякуємо. Вони махають нам (європейці ж, диковинка). Хоча на нашому маршруті (яким ми найчастіше їздимо в супермаркет та торгові точки) нас, мабуть, знають вже всі водії…

Цікаво автобуси роблять правий поворот. Почне поворот. Передня частина на наступній вулиці. Задня ще на попередній. І… зупиняється. Обов’язково! Чи зелене світло. Чи червоне (в Шанхаї дозволено правий поворот на червоне світло світлофора). Чи є хто на пішохідному переході. Чи немає нікого. Завжди! Ми так і не знаємо, чому? Є догадка. Що з правого боку проїжджої частини смуги для мото- і вело-транспорту. І, можливо, водію не дуже добре видно із висоти автобуса, що там робиться внизу праворуч. Тому він дає можливість мотоциклістам і велосипедистам «відреагувати» на його поворот. Лівий поворот – ніяких зупинок немає.

І ще одне. Водії автобусів завжди зупиняють рух, якщо бачать, що хтось підходить до пішохідного переходу перед їхньою машиною. Водії легкових автомобілів – не завжди. Я б навіть сказав, що лише інколи зупиняються. В більшості випадків, коли вже ти йдеш по переходу, і він бачить, що тебе не об’їхати – призупиняється.

Але це не головна проблема переходу вулиць. Головна проблема – в наступному розділі…

 

МОТО- І ВЕЛОТРАНСПОРТ

Найбільш популярний вид транспорту в Шанхаї (на мою суб’єктивну думку) – електроскутер (електромопед). На вулицях довкола стоять електроскутери і велосипеди. Велосипеди – нічийні. Можна підходити, з допомогою QR-коду телефона відкривати замок. І їхати, куди хочеш. Приїхав – закрив замок. Гроші з телефона знялися. За електроскутери – не знаю. Не брали. Можливо, «громадських» і немає. Хоча їх дуже багато стоїть завжди на тротуарах.

Чоловіки, жінки з дітьми і без дітей, і навіть солідного віку не просто їздять – «літають» по смугах, відведених для електроскутерів і велосипедів. Тому зелене світло не значить, що можна спокійно переходити вулицю. Треба спочатку подивитися на цю смугу, чи не «летить» хтось на електроскутері, потім, переходячи дорогу, дивитися, чи не повертає хтось з іншої вулиці. Виходите з таксі – спочатку подивіться, чи можна відкрити двері. Чи не «летить» хтось на електроскутері. Вийшли з таксі – голова наліво і направо, чи немає скутеристів чи велосипедистів. За цей час було кілька разів, коли мене тягнув за руку мій помічник Танг, бо я не бачив «налітаючого» на мене електроскутера. Та й з дружиною, зазвичай, переходимо вулицю тримаючись за руки. Щоб при потребі вчасно зупинити один одного.

Багато триколісних електроскутерів з чималим кузовом. На якому возять все. Такі їдуть не швидко. І їх постійно всі обганяють. Причому, перед обгоном обов’язково подають звуковий сигнал.

Кілька разів бачили такі трьохколісні транспортні засоби і на бензиновому двигуні. Трудяжки!

Ще одна цікавинка. Пересувні торгові точки. Зазвичай жіночки літнього віку на своїх електроскутерах вивозять чи то якусь огородину, чи апарат з виготовлення смачних кукурудзяних чи пшеничних трубочок, чи невеличкі печі, в яких тут же запікають щось смачненьке. І саме незвичне для нас. Кожна така точка має свій QR-код. Так що розплачуємося через телефон (AliPay, WeChat). Податки платять всі!!! Але можна розплатитися і готівкою…

Цифровий Китай! Біля супермаркетів, на площах вулиці миють… роботи. Ні, не гуманоїди. А невеличкі автомобільчики, які прибирають сміття, миють настил. При цьому обминають перешкоди. А коли замітять по ходу людину – зупиняються і щось говорять. Десь читав, що XXI  століття – ера роботів. В Китаї цьому віриш!

Враховуючи дуже велику кількість транспортних засобів на електричній тязі, виникає питання: де і як довго вони заряджають акумулятори? Поки що не знаю.

 

АВТОТРАСИ

Без ям, широкі, багато смуг. На узбіччі зазвичай зелені насадження. Багато квітів. На проїжджій частині бувають великі латки. Точніше, ділянки, де асфальт замінено. Ніяких «наляпаних» горбів.

Практично на всіх перехрестях – світлофори. Жодного разу не бачили, щоб світлофор було вимкнено. На великих перехрестях зранку ще й стоять регулювальники. І коли для вас навіть загорілося зелене світло, але із-за тягучок з перпендикулярної вулиці автомобілі ще  не закінчили проїзд перехрестя – регулювальник вас не пустить. Звільнилось перехрестя – їдьте. Аварій поки-що (тьху-тьху) не бачили. Їздять не швидко. Як водій, оцінюю їхню швидкість по місту десь в 30-40 км/год. Але на відгороджених автомагістралях в місті бачили, що дозволена швидкість – 100 км/год. Може, десь на платних і ще більша? Не знаю. Як і в нас, при поїздці по таких магістралях навігатор підказує водію, де встановлено камери. Але я так зрозумів, що камер дуже багато. Тому «доводиться» дотримуватися правил постійно.

За дотриманням правил вуличного руху слідкує звичайно ж поліція Шанхаю. За регулювальників я вже писав. Бачили неодноразово патрульні автомобілі. Поліцейських, які зупиняли електроскутери. Але не більше. Ми все-таки ще не довго проживаємо в Шанхаї…

Світлофори інформативніші, ніж в Україні. Але майже всі без жовтого сигналу. Зате за 15 секунд до зміни кольору загорається табло, на якому йде відлік секунд. І вже видно, встигаєш перейти вулицю чи ні. Різниця між виключенням для одних і включенням зеленого світла для інших секунд 5. Це значить, що якщо ви стоїте на світлофорі і для вас горить червоне світло, то зелене включиться через 5 секунд після того, як на іншому напрямку загориться червоне. Для безпеки. Тому ми навчилися перебігати вулицю, коли закінчується відлік секунд для зеленого світла. Знаємо, що в нас ще є секунд 5, поки почнеться рух автомобілів.

Ще до того, як приїхав в Китай, читав, що тут впроваджено соціальний рейтинг. Кожному дається 100 балів. І за добрі справи він підвищується. А за погані – зменшується. Відповідно прав у тих хто має менший рейтинг, менше. Наприклад, він не зможе взяти квиток в вагон 1-го класу поїзда. Чи поселитись у престижному готелі. Чи відправити свою дитину в найкращу школу. І т.д. Я навіть зняв і виклав в «Школі професора Теслі» одне відео, де про це говорив. І наводив приклад. Перейшов вулицю на червоний сигнал світлофора чи в не належному місці – рейтинг зменшився (відеокамери ж навкруги). Який я був наївний?! Ніякого рейтингу в Шанхаї немає і в помині. Переходять вулицю хто де хоче. Інколи навіть між автомобілями. Щоправда, не всі, і не завжди. Інколи і дехто?! Я теж інколи це роблю. А дружина з мене сміється. Говорить, що тепер, в поїздах я буду їздити тільки в загальному вагоні…

Тягучки є. Особливо зранку і ввечері. Описуючи поїздку в місто Чжоушань, відмзначив, що виїзд і в’їзд в Шанхай відбувався в тягучках. І це в вихідний день.

Корків ні разу не бачив. Як і не бачив аварій на дорогах. І відповідно машин, що перегороджують трасу. Окремі смуги є лише для електроскутерів і велосипедів. Для громадського транспорту окремих смуг немає. В нашому районі. То мабуть немає і у всьому Шанхаї.

Про нерви на дорогах. «Підрізають» (в нашому розумінні) і сигналять постійно. Виїжджає з прибудинкової території автомобіль і зазвичай водій не дивиться, чи далеко транспорт на головній трасі. Якщо не далеко – просигналить і об’їде по іншій смузі. Але ні разу, ні в поїздках з працівниками компанії, ні в таксі, ні в автобусах не бачили, щоб водій висловлювався «незлим тихим словом» в адресу порушника. Але сигналять…

 

ВОДНИЙ ТРАНСПОРТ

Я вже не раз писав і показував фотографії, яка тут шикарна набережна. На річці Янцзи. А ще через Шанхай протікає річка Хуанпу. Обидві судноплавні. Не те слово – судноплавні. На них безліч барж, катерів, лайнерів, поромів. В Шанхаї нам доводилось плавати тільки на поромі. Через Хуанпу в центрі Шанхаю. Два юаня – і ти на борту. Хвилин 15 йшли, і вже на тій стороні річки. Людей було багато. Вихідний день. Субота.

Океанські лайнери стоять на причалі. Стоять довго. Наприклад, лайнер Piano Land вже стоїть кілька місяців. Катери, які вміщають, мабуть, осіб 50-80, з тих же причалів йдуть кудись вверх по річці Янцзи.

АЕРОПОРТИ

В Шанхаї два аеропорта. Пудун – міжнародна назва Shanghai Pudong International Airport. Та Хунцяо – Shanghai Hongqiao International Airport.

Ми мали справу тільки з першим із них. На мою думку, не найбільший. Наприклад, в Досі (Катар), через який пасажири часто літають з Європи в Шанхай, аеропорт, мабуть, більший. Але не найбільший не означає, що малий. Ні, великий! Два термінали. На досить значній відстані один від одного (територіально – різні будівлі, між якими, звичайно, є перехід). Але краще переїжджати з одного в інший, якщо потрібно. Знаходиться на межі міста. В гирлі річки Янцзи. До нашого місця проживання, району Баошань, 44 кілометри. Туди можна дістатися на метро (майже 2 години). Можна на таксі (майже 300 юанів). Можна на автомобілі друга і помічника Танга – 1 година. Звичайно, багато залів, багато гейтів. Але багато і різних табло. Все видно і все ясно. Навіть для тих, хто не знає ні китайської, ні англійської мову (я про себе). Потрібно тільки знати номер свого рейсу. А далі – все по буквах. Стійки для реєстрації – букви латинського алфавіту. Паспортний контроль. Митний контроль. Гейт. Літак. Щасливого польоту!

Інший аеропорт обслуговує переважно внутрішні рейси. Знаходиться на відстані 13 кілометрів на захід від нашого житла, поряд з залізничним вокзалом Shanghai Hongqiao Railway Station. Там не доводилося бувати.

 

ЗАЛІЗНИЧНІ ВОКЗАЛИ

Залізничні вокзали Шанхаю: залізничний вокзал Шанхаю (Shanghai Railway Station), західний залізничний вокзал Шанхаю (Shanghai West Railway Station), південний залізничний вокзал Шанхаю (Shanghai South Railway Station), залізничний вокзал Шанхаю Хунцяо (Shanghai Hongqiao Railway Station). Я в 2018 році користувався послугами одного з вокзалів (а яким, тепер не скажу, бо тоді думав, що він один). Доводилося їздити в інше місто. Що тут скажеш? Вокзал величний, багато інформації про поїзди. На платформу просто так не вийдеш. Тільки якщо є квиток, і якщо оголошено посадку. Знову таки, перевірка багажу. Дбають про безпеку пасажирів. Автоматичний пропуск пасажирів по квитках (як в метро). Цікаво було. Вставляєш квиток (маленька пластинка) в шпаринку. Хоп. І його немає. Вилітає з зворотного боку турнікету. Пройшов, забрав його з собою. Але так було в 2018 році. Як зараз – не знаю.

Про саму поїздку. Поїзд йде дуже швидко. Близько 300 км/год. Чи то колеса прорезинені. Чи то рейки без стиків. Але рух взагалі непомітний і безшумний. Чай не вихлюпнеться зі склянки. Переважно рейки встановлено на високих естакадах. І так ви «летите» в поїзді на висоті метрів 20-30 над землею. Є й тунелі. Але немає станцій, через які поїзд повинен проїхати, не зупиняючись, а призупиняючись на стиках рейок.

Мені потрібно буде восени з’їздити в Пекін. 1200 кілометрів. Літаком – 2 години. А ще потрібен час, щоб доїхати до аеропорту, від аеропорту, реєстрація, очікування. А поїздом… 4-6 годин. Ще й дешевше, ніж літаком.

Не можна не згадати про поїзд на магнітній подушці Маглев. Який ходить між аеропортом Пудун і станцією метро Longyang Road. От там швидкість – до 431 км/год. XXI  століття! Здається, це найшвидший регулярний залізничний рейс у світі. Не їздив. Але в планах є.

 

ПІСЛЯМОВА

Шанхай – дуже велике місто. І роль транспорту в ньому  важко переоцінити. Резюмуючи сказане вище, можна стверджувати, що організація, порядок, системність в управлінні транспортом Шанхаю на найвищому рівні. І на прикладі своєї компанії, і споглядаючи організацію транспорту в Шанхаї, пересвідчуюсь в правдивості слів одного з моїх колег. Тут до підбору керівників підходять дуже серйозно і професійно. Ніколи керівником (менеджером) не стане людина «по знайомству». Бо інакше полетить з посади і непрофесійний протеже, і його покровитель. Партія потурбується?! І на прикладі метро можна констатувати – транспорт Шанхаю розвивається! Але транспорт – це не тільки автобуси, метро, таксі і т.д. Транспорт – це ще прекрасні дороги, зелені насадження на узбіччі, безліч людей, які прибирають і проїжджу частину, і узбіччя. Доглядають за деревами, кущами, квітами. І я так розумію, що це все за державні (муніципальні) кошти. Які Китай отримує, збираючи податки. Які платять всі. Навіть бабусі, що продають вирощену на своїй ділянці полуницю. І ще з свого прикладу. Поки я в банку не покажу довідку, що заплатив з зарплати податок, я не зможу нікуди їх перерахувати чи обміняти на валюту (правда, цю довідку за кілька секунд я отримую з телефона). Є до чого прагнути і нашій країні. І рецепт цього надзвичайно простий. Потрібні закони, які відповідатимуть «рівновазі по Нешу». Порушивши Закон (наприклад, не заплативши податок) – втратиш більше, ніж виграєш. І потрібні люди, суспільство, яке розуміє, що потрібно жити в мирі. Взаємодіяючи тільки несиловим чином. В родині, з друзями, сусідами, колегами, начальником чи державою. Потрібно жити так, щоб вони від тебе отримували щось позитивне. І коли все суспільство (переважна більшість членів суспільства) буде на це налаштоване, то і податки всі платитимуть, і всім буде добре жити! Фантастика?! Утопія?! А мені тут, в Китаї, здається, що НІ!!! Чому я так думаю? Про це в наступних дописах…

 

Фото Ольги Теслі