Закінчення.
Початок у чч. другому , третьому та червертому.
Дорогий мій хлопчику!
Пишу тобі вже третього листа, хоч у нас немає ніяких змін, ніяких новин. Мама з Оксаночкою вже тиждень в Берегометі. Там, мабуть, і Галочці з ними веселіше. Або навпаки.
Сиджу вдома і виконую функції сестри-жалібниці біля хворого дядька Івана. Дядько дуже хворий. Минулої неділі Міля була в Малятинцях, а я пішов у місто, де затримався біля трьох годин. Дядько почав почувати себе погано й підняв усіх сусідів, телефонували з усіх апаратів, щоб мене знайти. Зрештою, майже у кожного хворого дуже виражений психічний фактор, і з цим нам, здоровим, треба рахуватися. Через це й я й на Прут не ходжу.
Сиджу й працюю над своїм Свербиногою . Якби добрий робочий настрій не зрадив, до кінця цього місяця зробив би 90%.
Мама віддала Жану гроші, не турбуйся.
В газетах пісня ще не надрукована й по радіо чомусь її ще не передають – тут, мабуть, ти сам трохи винен, що надто зволікаєш.
Що в тебе новенького? Нам з дядьком сподобалася твоя фотографія у формі бравого солдата. Я радий, що тобі добре там поводиться, що ти добре себе почуваєш. Міля працює, зчаста питає, чи немає листа від тебе.
Я думаю, що ти вже одержав мого листа, в якому я повідомив про твою поїздку до Німеччини на Олімпійські ігрища. Сьогодні знову приходив представник Львівського медінституту, дві години переконував мене, що тобі буде набагато краще у Львові, ніж у Чернівцях чи Києві. Львівський медін обіцяє золоті гори. У листі не буду вдаватися до деталей.
Склади нову пісню, будь здоровий і завжди у доброму настрої!
Обнімаю тебе, мій любий сину.
Твій тато.
19 липня 1972 р.
________________________________
Галонько, люба моя Михайлівно!
Ми всі сподівалися, що й ти приїдеш разом з Володюшкою. Та він нам сказав, що ти захворіла, почуваєш себе погано. Знову гланди, знову горло болить? Ми всі стурбовані, мама хвилюється, говорить, що, мабуть, треба їх оперувати. Ти, моя дівчинко, послухай мене: бери три рази на день по склянці гарячого молока, розчини у ньому чайну ложечку соди і полощи. Побачиш, що після третього-четвертого полоскання не відчуватимеш жодного болю в горлі. Роби це кожен раз профілактично – як тільки відчуєш, що в горлі щось негаразд. Між тими полосканнями пий мінеральну воду з гарячим молоком: півсклянки гарячого молока і півсклянки мінеральної води. Побачиш через день-два, яку дезінфекцію зробить молоко із содою й мінеральною водою в горлі. Дуже добра для цього Березівська, Боржомі і навіть Миргородська мінеральна вода. Послухай мене, рибонько. Коли горло болить, не можна їсти нічого гострого: сала, свинячого м’яса(?), оселедця, квашених огірків, капусти, яблук, а лише все молочне, картоплю, чай молоко тощо. Це так мама каже.
Я захоплений тим костюмом, що Володя приніс мені, і просто зворушений вашою увагою. Звичайно, треба було звернути більше уваги на ваш одяг, треба було купити мамі, а не мені. Я ж став уже найелегантнішим джентельменом у Чернівцях. Одягнений на багато років у прекрасний одяг, який мені й не снився. Що ж, я дуже вдячний і зворушений.
Ми були з мамою на весіллі у Бурбаків і Арватів. Мама була у своєму найновішому костюмі, я – теж. Ми виглядали дуже добре. Весілля було велике й гучне. Наступного дня нас запросили до Арватів. Мама була дуже весела.
25 вересня я був у Каменці-Подільському на 80-річчі поета Микити Годованця. Разом із Лесиним В. М., Косяченком В. Т. і його дружиною. Святкування старого байкаря було дуже вдалим, сердечним, щирим.
Мама купила 150 кг яблук. Вийшла книжечка О. Шевчукевича з моєю передмовою. Ось, які новини у нас. Скоро приїду до вас до Львова.
30.09.73.
Цілую тебе, моя славна донечка.
Твій тато.
- S. Дуже хочеться нам подивитися твоє нове пальто. Воно тобі добре пасує?
________________________________
Дорогий та любий мій сину!
Твій лист – несподіванка для мене. Я думав, що ти відпочиваєш в ці дні на березі Азовського моря, а ти – з Москви прямо до Львова. Мама й наші дівчатка чекали тебе, снуючи різні плани про морські пригоди, а я, від’їжджаючи додому, навіть залишив тобі окремі предмети «пляжного обмундирування», щоб ти не мав там особливого клопоту…
Я телефонував до тебе двічі з Чернівців, але відповіді не було, і я вирішив більше не заходити на телефонну станцію. А що листів від тебе не було, то для мене було зрозумілим – у Москві ти, мабуть, дуже заклопотаний різними справами, а на півдні африканська спека не дуже сприяє написанню листів. Я думав, що ви всі разом приїдете додому міцними, засмаглими, веселими, побудете якийсь тиждень у Чернівцях, а потім – до Львова. Але виявилося, що все склалося інакше.
Ну що ж, я дуже радий, любий мій хлопчику, що в тебе все гаразд у консерваторії і в Москві, що поїдеш у Сопот. Тішить мене і те, що ти проявляєш увагу, турботу й благородну братерську ніжність до Галочки. Хай їде. Бо хто знає, чи вона матиме колись у майбутньому таку нагоду бачити стільки світу, цікавих людей, збагатити себе духовно і жити в молодості інтересами, вищими від сірої буденщини. Хоч я не сльозливий характером, але твоя увага до неї зворушує мене до сліз.
Від Галочки я одержав листа. Вона написала, що 13 серпня вилетить до Львова. Сподіваюся, що й мама з Оксаночкою приїдуть цими днями – мамі ж треба йти на роботу.
Як у тебе з новими піснями? Є щось цікавого? «Коли ти тільки піснею була» – чудова річ. Я часто її кручу. Правда, цими днями був С. Ф. Гайдичук, він забрав ту платівку для переписання.
Я трохи відпочив. За 15 днів, проведених у Бердянську, встиг добре-таки засмагнути, накупатися досхочу і, розуміється, написати добрячий шмат нового роману – «Серце не камінь». Думалося, що продовжуватиму його в Чернівцях, але – дзуськи! Щодня я зайнятий на вступних іспитах, додому приходжу ледве теплий. Крім того, я одержав із видавництва «Карпати» рецензію на роман «Повернення сина Заратустри» . Рецензію написав Юрій Мейгеш, прекрасний закарпатський прозаїк. Він дав творові високу оцінку, але й поставив вимогу – ще доробити роман. Отже, роботи є на два тижні. Справа не важка, треба тільки усамітнитися в кімнаті і добре попрацювати. Ю. Мейгеш пише наприкінці рецензії: «Після незначної доробки читач дістане хороший, цікавий, талановитий роман». Я вже написав основний розділ, який має бути вставленим у тканину твору. Залишилося ще багато різних дрібниць, та я все зроблю з усією ретельністю, бо вважаю, що мій успіх повинен бути у цілковитій гармонії з твоїми успіхами. Правду кажу, сину?
Як тільки закінчу вступні іспити, помчу до Вас, до Львова. Вас вже не буде, ви поїдете, але ключі від хати ви мені залиште, щоб я міг дещо там зробити і щоб мав де переночувати. Я зайду до журналу «Жовтень», до Р. І. Іваничука. Але до 17 серпня не зможу виїхати.
На пароплаві «Молдавия», на якому я плив з Бердянська до Одеси, два дні крутили й твої пісні «Я піду в далекі гори», «Руту», «Водограй», «Пісня буде поміж нас». Я ще додав «Два перстені» і «Коли ти тільки піснею була». Не видаючи свою близькість до автора пісень, я питав у окремих людей їх думку про твої пісні. Думки різних слухачів дуже прихильні, оцінки – високі. Один біохімік-меломан з Ленінграда сказав: «Музика Володимира Івасюка відповідає європейським стандартам».
Ось воно як!
Я з Мілею зробив невеличкий ремонт нашої хати. Знову пофарбував усі двері, деякі вікна. Тепер у нас чистенько. Я думаю, що ти ще дістанеш десь там коробку білила, і я приїду з мамою або Мілею і зроблю все, що треба до вашого приїзду.
Я бажаю тобі, мій славний хлопчику, і Галочці міцного здоров’я, доброго настрою і великих-великих успіхів у всьому.
Обнімаю тебе й цілую.
Твій тато.
11 серпня 1974 р.
м. Чернівці.
Привіт від дядіка і Мілі.
________________________________
Любий мій, дорогий синочку!
Мама їде до тебе, і я користуюся цим, щоб сказати тобі, що я дуже-дуже задоволений твоїм добрим самопочуттям. Останній раз, коли я був у тебе, ти виглядав дуже добре, твій настрій радував мене. Зараз у мене чимало всілякої роботи, я все пороблю протягом 3-4 днів, аби знову поїхати до тебе. Думаю, що на травневі свята будемо разом.
Володюшку, я передаю тобі Хемінгуея й один том Гейне. Тобі, мабуть, буде приємно, ти любиш цих письменників.
Цілую тебе, мій рідний хлопчику й бажаю тобі якнайкращого здоров’я.
Твій тато.
24.ІV.77 р.
________________________________
Дорогі наші і дуже любі!
Хай наш лист застане вас у доброму здоров’ї й веселому настрої! Ви ось зрідка чомусь телефонуєте – тому треба вам писати листи. З того часу, як ти, мамочко, поїхала, у нас життя тече нормально – як у порядних радянських громадян. Дотримуємося режиму, ходимо хто в університет, а хто в консерваторію. Володя втягується в упорядковане життя, побут, щодня встає 0 8-8.15 ранку, біжить на заняття. Після занять працює. Кілька днів тому у Львові відбувся пленум Спілки композиторів, були музиканти з різних міст Союзу. Під час роботи Пленуму влаштували концерт «серйозної» музики. Володя теж дав свої «Варіації». Наступного дня відбулося обговорення. Володю відзначили – особливо якийсь музичний критик з Москви, другий – з Сімферополя. Володя ходив два дні «півником», радів. Один композитор з Києва, Степаненко , порадив йому віддати «Варіації» в «Музичну Україну» – там їх охоче надрукують у якомусь збірнику.
На цьому Пленумі оголосили хрестовий похід проти естрадної пісні, сам Кос-Анатольський оголосив їй анафему, хоч і став широковідомим завдяки пісні. Викладач поліфонії сказав, що Володя зумів добре написати свої «Варіації», бо у нього є велика творча практика.
14.Х.77 р. «Варіації» Володі будуть виконуватися на концерті в Києві. Володя поїде. Мабуть, і я поїду з ним.
Оксаночці Володя купив дуже гарну оправу для окулярів. Оксаночка приїде у п’ятницю брестським поїздом – ми її зустрічатимемо. Хай привезе 8-10 пляшок «Буковинської».
В неділю ми гуляли на Погулянці, потім прийшов Р. А. Братунь, довго розмовляли, та не домоглися у нього згоди написати лібретто для оперети. Боїться братися за таку справу, хоч і визнає, що запропонований нами сюжет цікавий і з широкими можливостями. Мабуть, доведеться мені самому стогнати над діалогами й піснями. А я й так зайнятий своєю артилерією – (так називають прозу!).
Міля позакручувала помідори – правда, небагато. Ми були з Володею в кіно («Жажда жизни») і опері – «Ріголетто».
Отак живемо працюючи, а не святкуючи. Святкуватимемо тоді, коли у нас все буде гаразд.
Якщо у «Молодому буковинцю» буде мій уривок, хай Оксаночка привезе до Львова.
Рецензія І. А. Співака написана по-школярському. Але хай буде. Розумники всі мовчать – і плакати не буду. Це ж не вперше… у розумників капустяна голова.
Газети й журнали складайте на купу – якось приїду й продивлюсь. Богдана Івановича Мельничука включили в план «Жовтня» на 78 рік… Вийде його добірка.
Ну, будьте здоровенькі!
Обнімаємо
Тато й Володя і Галочка.
3.Х.1977 р.
м. Львів
________________________________
Любий мій сину!
Як бачиш, я довів машинку до кондиції, – почистив її, продув добряче, змазав найкращою олією, тепер вона має гарний вигляд – ніби на ній не працювали по-варварському протягом семи років! Думаю, хлопчику мій, що тобі буде приємно друкувати на цій машинці, – вона надзвичайно чутлива, сторінки мають привабливий вигляд, задовольняють естетичний смак, а звук – як у скрипки Страдиварі!
Хай тобі, мій любий сину, таланить, – щоб усе, що ти надрукуєш на цій машинці, приносило тобі радість.
Машинка «Москва» мене цілком задовольняє, – шрифт гарний, стандартний, і сама вона вся залізна, як танк, мабуть буде витривалою конячкою й не раз стане мені в пригоді. Вона не відзначається особливою чутливістю, але з часом, гадаю, я її розгепаю, й вона стане моторнішою, зробить мене більше незалежним від друкарок.
Цими днями я телефонував до видавництва, розмовляв з редактором. Вони чекають рукопису мого роману. Твір треба вислати не пізніше 5.Х 78 р., щоб 10.Х він уже був у видавництві. Тому я зараз ні про що не думаю, читаю лекції в університеті й дотягую роман. Ще треба зробити два розділи – 40 сторінок. Всього буде 360.
Сьогодні, 17.Х, ми слухали виступ С. Степана по телебаченню. Співав твою «Батьківську баладу» (ми ввімкнули телевізор під кінець, – прогавили!») Не знаю, як він співав попередні пісні, але те, що я чув, справило чудове враження. Слухай, хлопчику, це ж чудовий баритон, масштабний, дуже гарного тембру, у ньому є золото, але С. Степан чомусь не старається показати його людям. Першокласний співака! Оце була би всесоюзна знаменитість, якби С. Степан серйозніше поставився до себе й сумлінніше, вдумливіше попрацював. Він хвилює сину, хвилює до сліз. І зовнішні дані його – прекрасні – це тобі не якийсь Вуячич чи Богатиков. Його б на широку аудиторію, московську естраду, аби звідти його побачили. Зразу б високо оцінили. У нього є душа першокласного митця. Десь цими днями С. Степан співатиме в Чернівцях. Обов’язково підемо. Оксаночка понесе йому цілий сніп квітів!
Цілую Галочку й Любомира. Передай Галочці, щоб написала листа, бо я дуже люблю читати листи від своїх дітей.
Цілую тебе, мій любий сину.
Твій тато.
17.Х.78 р.
________________________________
Любий мій сину!
Дуже радий, схвильований і щасливий, що ти здобув успіх на конкурсі в Москві. Вмираю від нетерплячки потримати в руках твій диплом лауреата. Що ж, вітаю тебе й поздоровляю… А ще ми схвильовані й тим, що у вівторок по телебаченню о 12.10 ночі передаватимуть «Нові пісні В. Івасюка» – так написано в програмі. Значить, ростемо ми, гей! До самого вівторка (5 грудня 1978 р.). Ми з Оксаням підплигуватимем від думки про насолоду (і від нетерплячки!)…
Ти набираєш знову мистецьких сил, доброго імені і здорової популярності. Щоб утриматися «на рівні», ти повинен до березня закінчити кантату і ані краплі спиртного не взяти в рот, бо все полетить догори ногами.
Цілую тебе й маму дуже сердечно й ніжно.
Твій тато.
________________________________
Дорогі наші мамочко, Галочко і Володюшка!
Не можу додзвонитися – треба довго і в черзі стояти, а я зайнятий і заклопотаний ділами, тому вирішив знову написати…
Живемо у невсипучій праці. Я приймаю, а Оксаночка складає екзамени. Ще читаю лекції. Завтра, 27.І.79, кінчаю. Ще два іспити. І все. Почну оклигувати. Правда, чекаю рецензії Дончика. Додзвонитися не можу – по тому номеру відповідає якийсь дядько. Не відповідає, а гарчить! А писати Дончикові листа – недоречно й нечемно. Були звітно-виборні збори у Спілці. Мене знову вибрали до складу бюро. Хвалили твори – на Буковині прозаїк № 1. Був секретар обкому М. І. Іванеско, з ЦК В. І. Скомаровський і поет Петро Осадчук. Іванеско обіцяв зайнятися моїм телефоном. Може, щось буде.
Володюшко, був на 100-річчі Людкевича? Напиши. Це цікавий факт. Рідкісний!
Зараз працюю мало – стомлений університетом.
Посилаю вирізку «Комс. правди». Хочемо, щоб і ви посміхнулися.
Обнімаємо й цілуємо.
Тато й Оксанка.
26.І.79 р.
Наталія Мороз,
головний зберігач фондів меморі-ального музею Володимира Івасюка;
Олена Логінова,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
молодший науковий співробітник меморіального музею Володимира Івасюка.