“Українська літературна газета”, ч. 9-10 (327-328), травень 2022
У попередньому числі «Української літературної газети» (“Українська літературна газета”, ч. 7-8 (325-326), квітень 2022), https://litgazeta.com.ua/articles/volodymyr-iavorskyj-voldmur-mykola-kholodnyj-poet-iakoho-nikhto-ne-liubyv/було опубліковану статтю Володимира Яворського-Волдмура «Микола Холодний. Поет, якого ніхто не любив». Нижче пропонуємо добірку віршів Миколи Холодного, підготовлену і запропоновану до друку В.Яворським-Волдмуром.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Микола ХОЛОДНИЙ
- Нагорода
Ніяк не справиш новосілля,
в стареньку хату сніг мете.
А твій сусід гуля весілля
у ресторані – золоте…
Як боронив ти, мов Антей,
сусіду місто на Неві,
він у Ташкенті для дітей
писав романи фронтові.
Вугільним пилом задихався
ти у забої не для спорту –
він, бідний, потом обливався
на пляжі класного курорту.
Відцвів життя твого миґдаль,
і в шклянці вже колотиш соду.
А твій сусід дістав медаль
за вірність партії й народу.
1956
- Перемога з бляшанкою в руці
За тих ми вмерли, що живуть за нас.
І мертві ми вернулися додому,
щоб пурпурові квіти паперові
десь там, вгорі нам пахли повсякчас.
Каліка, своєчасно що не ліг в сиру,
в літературу перебіг з окопу
і тицяє у вічі друзям по перу
ногою, котру втратив біля Чопу.
І хай він нині патетично ратує
про перемогу в золотих погонах –
вона ж, закутана в шинелю латану
збирала мідяки в ваґонах.
1957
- Нова варіяція на стару тему
Та хай Маяковським я став би, проте
чи мову міняв би, як ґольф,
свою на німецьку одне лиш за те,
що шпрехав по-швабськи Адольф?
1957
- Повернення
Верніть-но до найближчого гудка
мені мене, що знищувався пляново.
Від першого і до останнього рядка
від нині жити починаю заново.
Одні скосили, инші загребли.
Посохлі стебла
ослів отара лиже.
Народе мій! Я – віть в твоїм стеблі.
Чия коса нам горло переріже?
1958
- ххххх
Ти не перша і не остання,
як скажімо черевики про вжиток…
Тільки неук ще вірить в кохання,
в цей забутий давно пережиток.
Коли місяць бере на роги
поруч ліжка мої штани,
ти кусаєш мене за ноги,
бо то твій ідеал вони.
Та хоч світ тебе звав марою
й рік мені, що ти б кров пила –
піді мною він був бороною,
ти ж крилом лебединим була
1958
- Монолог, виголошений у телефон
Жінко, я вас кидаю напризволяще,
засідаю вивчати партійні рішення.
Вам цього не збагнуть, ви ледащо,
персами за штани підвішене.
Ви до себе не зачиняєте двері.
Не здумайте через них сміття
в наш рід внести.
Невже вам цікаво в безлюднім сквері
розбазарювати рештки гідности?
Он надої вдалося завоювати Гальці.
Подивишся – аж ув очах двоїться…
Знаю, ви глянете туди крізь пальці,
бо вам кишеня батькова
сім раз на день доїться.
А втім, байдуже,
чи вмієте ви ліпити тісто.
І про аборт не розводитимемо антимонії.
Нас хвилює одне,
чи слугував ваш дід у Махна колись-то
і чи на вас не нейлонові пантальони,
виготовлені з підривною метою в Японії?
1958
- Ловці перлів
Пірнав ловець у море аж на дно.
Прощавсь про всяк випадок з моряками.
Але щоразу падав на рядно
з порожніми закляклими руками.
Отак бува в поезії: до дна
пірнаєш раз, а потім ще пірнаєш.
Якби тобі перлиночка одна!!!
Так ні ж, порожні мушельки збираєш…
1959
- Давить
Руки уранці мию –
ззаду щось давить за шию.
Вже і в готелі ночую –
душить ще дужче, чую.
В льосі сховаюся навіть –
давить.
Кинув прогулянки лижні.
В дверях принишкнув шашіль.
Давить мене два тижні
кашель.
- №95
Налились вуста, мов полуниці,
і поблякли перед ними зорі.
Чом я не Никифор із Криниці?
Я б намалював тебе в соборі.
І молився б світ на тебе голу.
А ставало б зимно тобі, зи…
то святі спускалися б додолу
і палили власні образи
1959
- Нічний гість
Заснути вона не встигає,
як щось увіходить без стуку
і поночі поруч лягає,
із вуст не зронивши ні звуку.
Всю ніч їй, тамуючи подих,
настирливо дивиться в очі.
А вдосвіта тихо по сходах
щеза до наступної ночі.
1959
- Сліпці
(Майже за Брейґелем)
– Є то біле, – кажуть їм на чорне.
І вони повторюють: -Авжеж.—
А яка образа їх огорне,
коли їх незрячими назвеш!
До поводирів немов прикуті,
втратили відмінність дня від ночі.
Люди, не просіть мене – по суті.
Люди, перевірте свої очі.
1959
- №19
Доказував, розмахував руками,
запитував і сам відповідав,
раз по раз воду пив
і рвав на голові волосся…
То стукав по трибуні кулаком,
то бив себе у груди,
то замовкав і знову вибухав,
не знаючи, сліпий,
що перед ним
порожня заля
- Пісня на два голоси
Нам тою простувати стежинкою,
що усіх приведе в листопад.
Я ніколи не стану жінкою,
як не стану і жити назад.
Черепа шашіль точе,
в серці нема Різдва,
то ж заспіваймо вовче,
нас бо на світі два
1960
- Золоті ворота
Золоті ворота. Золоті.
Золоті ворота, та не ті.
Мені княжа донька
не відчинить їх,
засвербить долонька
на міцний горіх.
Жебонить по вулицях
та й мутна вода.
Спритний, той роззується,
скаже: не біда.
Вечоріє. Дай-но
пригорну, кохана.
Покривають сутінки
Богдана.
Йдіть, поспіть, Богдане,
а мені коня.
Я не той, гетьмане,
що в сідлі куня.
Йдіть поспіть, Богдане,
я не склеплю віч.
Золоті ворота.
Ніч.
1961
- ххххх
Навари мені вересу з луки.
Для розлуки, прошу, навари.
Хай відкотяться з пам’яті німо
синім димом сільські вечори.
Мене кине нудьга до міста,
у трамвайні дроти оснує.
Десь пропахне осіннім листом
безпритульне кохання твоє.
1961
- Крик із могили
Памяті Тараса Шевченка
Поклонився я Вашій могилі,
а не знаю, чи Ви це, чи ні,
бо трава ані слова на брилі
не дає прочитати мені.
Тут вона висівалась роками,
письменам, щоб зв’язати вуста.
Я її вириваю руками
а вона вироста й вироста…
Щоб не брати на плечі мороку,
за людськими б я спинами зник.
Та не встигну ступити пів кроку –
чую, Батьку, з могили ваш крик.
Ніч розвішує чорну пряжу,
замовкають пташок голоси…
Я по цвинтарі рачки лажу
і шукаю, шукаю коси.
Підпирає клубок до рота,
я у розпачі лікті гризу.
А позаду стоїть патріота
і пуска елегійно сльозу.
І ніколи німа Ваша хата
вже до сонця очей не зведе.
Заблукають до неї телята,
то знічев’я свиня забреде,
то міщанство розвіша купальники
і спокійно в траві загоря.
До могили пливуть шанувальники.
Й ні одного тобі косаря!
1961
- ххххх
Я програю
голову в карти свою.
Ні, то не карти!
То тільки жарти
в життя на краю.
Гей, гравці!
Товптеся в коло ви!
Швидше! Та швидше ж!
Я вас чекаю.
Киньте в борщ мою голову –
я до вас на обід завітаю!
1961
- ххххх
В чиїх вертепах тільки ми й не грали
отак, в сірка позичивши очей!
А чи хоч раз собою ми бували,
чужі костюми скинувши з плечей?
Ми надто добрі – хоч дери з нас лико.
Усім в нас шлях на покуть, як богам.
Навіть труни Шевченкової віко
ми віддали на хату ворогам.
І хто не знав братів своїх моралі
під місюрою культівської пудри,
той зна мораль морозів на Уралі
і кальорійність моху серед тундри.
Сьогодні бром він мовчки попива.
А взяв би й запитав хоч на пів слова:
куди веде дорога стовпова,
де всі стовпи попиляно на дрова?
1961
- Керманичу
(Із циклу «Ельдорадо»)
Не вірять тобі й на півшеляга.
Кому-бо секретом є:
що ближче підпливаєм до берега,
то далі до нього стає…
1961
- Бомба
О, якби стрястись такій біді,
щоб на нашу хату бомба впала!
Ти без рук лишилася б тоді
і мене ногами обіймала!
1962
- Полум’я
А, може, полум’я погасне?
А, може, полум’я пога…
Яке у тебе все прекрасне:
рука, нога…
1963
- ххххх
А в ровесниць моїх на Стягайлівці
волошки зацвіли під очима.
І повісилась, кажуть, корова
на тополі у дядька Трохима.
Люди хваляться: «Маєм лікарню.
Є де вмерти. Зробити аборт».
Тридцять восьмий мільйон,
мов покараний,
увесь час вилітає за борт.
Є чим їздить по хліб до столиці.
Є свій суд, а колись не було.
От би ще і свою в’язницю!
Адже містом стає село.
1963
- Привид
«Привид бродить по Європі…»
Маніфест комуністичної партії
В добу, коли ракетні свисти
на Марсі мешканців збудили,-
хто б міг повірить, що у місті
за кимось привиди ходили?
В радянськім місті? Певна річ,
про це не може й мови бути!
Воно то так. Та третю ніч
спокійно як мені заснути?
Де не поїдь, де не піди,
де не ступи у місті вільному –
він вирина, мов із води,
знайомий привид у цивільному.
Ба, скрізь нові життєві форми,
що й він, мабуть, ма службу нести.
В колгоспі привид цей три норми
за день давав би, слово честі!
Відсвітить сонце. Чорним вороном
на землю вечір упаде.
Собаки злі поснуть наморено.
А він іде! А він іде…
А я радію, піт утерши
пополотнілою рукою:
це у житті моєму перший,
кого повів я за собою.
1964
- ххххх
Я прожив не своє життя.
Хтось підкинув його мені.
Я не знаю й тепер до пуття,
по чиїй я ходжу землі.
Тлі напхали Христові в нутро.
І не буде йому оновлення.
Мемуари апостол Петро
фарисеям утне на замовлення.
1964
- Епатаж
На стрімкім териконі
віддалась ти мені
серед білого дня в суботу.
І дивився на нас
весь Донбас, весь Донбас,
припинивши роботу.
1964, Донецьк
- Такі вже є ми
(Із циклу «Африка»)
Такі вже є ми, що своя
нам ближча названої мати.
Такі вже є ми, що ім’я
з нас кожен хоче власне мати.
Хай платні наймити вірші
нам підкидають. Та, хоч трісни,–
немає пісні в нас в душі,
якщо душі немає в пісні.
І разом з тим ганчірку в роті
котрий десяток літ жуємо?
На трьох по два-бо ідіоти.
Такі вже є ми…
1964
- Вмирають поети
На смерть Володимира Сосюри
Вмирають поети в душі,
а потім в лікарні вмирають.
Ховають спочатку вірші,
а потім поетів ховають.
Поетові копають яму.
Коли – знає тільки він сам,
в поезії – білі плями,
ще більше на серці плям.
Неначе потрапив не в свій город,
нервово повітря ковта.
Поете, не той тепер Миргород
і Хорол-річка не та.
Поетів вивчають діти.
І слідчі десь цілу ніч.
І мертві поетам квіти
до мертвих кладуть облич.
На цвинтар за місто, як сніг,
вивозять на п’ятій швидкості.
Глузують із друзів їх,
немов з історичної рідкості.
І ті над труною щось мимрять,
кого там діймають турботи,
що тільки поети вимруть –
не буде для них роботи.
На Байкових студених схилах
падають сльози удавані.
І сняться поетам в могилах
на Півночі зими недавні.
І білі ведмеді, ватра,
земляцьких кісток опилки…
Поетів не стане завтра –
залишаться члени спілки.
І як нам з-під криг тоді виплисти?
І хто нас запалить, хто?
Он знову на п’ятій швидкості
помчало когось авто.
1965
- Монолог Франка у сьогочассі
В багно звірми притоптана калина.
І панська мова в душу нам плює.
Та ще не вмерла мертва Україна,
народ в народі знову постає!
Народу шлях показують суди.
Недарма ж звуться ті суди народні.
І садить він по Півночах сади,
і добува метали благородні.
І вчать його майори філософії,
і підривають йому береги.
І навкруги усе вже пересохло.
Але не все ще всохло навкруги!
Нас і виховують, нас і приховують.
Не вислуховують, так підслуховують.
Серед зими, народе, й серед літа
стоїть в снігах надій твоїх Говерла.
Але ти вже розлився на пів світа.
І рабська твоя падає орбіта.
Іще не вмерла!
1966
- Вона
Я лежав на ній. А скільки до мене!
Вона фарбою пахла і гола
впиралася в траву чотирма.
Їй було, мабуть, смішно, що вчора
на мої кретинічні штани,
мов на трофейні знамена,
подивитися приходило пів села.
І ходило відро з самогоном
по руках край порога.
Потім хата ходила ходором
і билися об заклад, хто більше хильне.
А насамкінець говорили про дядькову ногу,
яку загубив він за Одером,
щоб тепер на коняці возити пальне.
Я лежав на ній, і вона піді мною
ставала гарячою.
Я припадав до неї, мов циган до молока.
Золотоверхий Києве,
я тобі багато в чому завдячую,
хоч і перегачена тобою
двадцятип’ятирічна моя ріка.
Я лежав на ній. І бив місяць у золоті литаври.
Зазираючи через штахет, хлопці гукали: «Слава!»
Лізли у вічі москалі і таври,
і обливалася підо мною потом…
стара дядькова лава!
1966
- № 62
В.Г.
Серед міста на майдані
на роялі грав.
«Що ви робите
під вечір?»-
хтось його спитав.
«Чи не чуєте, що граю».
«А що то є грати?»
Ходить місяць по казармі
та хропуть солдати.
1968
- Заповіт
«Exesi monumentum…»
Звела б горілка мене в гріб,
неначе зайвий шмат утилю,-
замісць хреста півлітру ви б
мені вкопали на могилі.
Щоб веселіше я варився
в смолі з братами по перу,
та ще я, ще не народився –
я народжусь, коли помру.
Я той, що в шахи грав ногами
і рідну матір народив.
Ділився хлібом з ворогами,
як друзів Бог відгородив.
Мені язик затисли в двері.
Та не покинув я співати.
Хоч на таємній хтось вечері
мене з вас має цілувати.
Простіть, як брав фальшиву нотку
на каламутній хвилі «охів».
Не надриваю більше глотку
у дружнім хорі скоморохів.
Після московської науки
тікали ми до канадійців,
щоб нас Колумбові онуки
відкрили в джунґлях, як індійців.
Мій дід шукав якісь підкови,
а я вогню набравши в рот,
лечу тут сам у літакові,
з якого вистрибнув пілот.
1968
- Чоловіча сорочка
(Балада)
Цілий вік прожила сама,
чоловічу сорочку прала.
Чоловічу сорочку прала,
у суботу на лаві клала.
І не відала, в чому річ:
десь сорочка зникала за ніч.
А у п’ятницю вранці вставала,
то на лаві її заставала.
Певно, хтось в ній ходив на роботу –
Знову прала її в суботу.
Цілий вік, так вже бути тому,
ні хвилини ні з ким не стояла.
Цілий вік невідомо кому
чоловічу сорочку прала.
1969
- Хто ми?
Хто ми є? Живі, що мають
прикидатися мерцями?
Чи мерці, що спритно грають
роль живих з двома серцями?
До сирої всі з нас ляжуть
від словесної утоми.
Хробаки тоді розкажуть,
хто ми…
1969
- Щось кудись мене гука
Ліки п’ю, які попало,
а навіщо сам не знаю.
Серце битись перестало,
а проте не помираю.
Вчора я почув, як ріже
щось його в мені й жує.
Мав підозру я й раніше –
ще один в мені жиє.
Ліки п’ю які попало,
а навіщо сам не знаю.
Щось вночі на мене впало
й присягалося: кохаю.
Спати звечора лягаю
і лежу мов на ґранаті,
через ковдру відчуваю,
що не сам я у кімнаті.
Щось всю ніч по ній блукає,
на сопілці награє,
щось кудись мене гукає,
з неба руку подає
1969
- Стіна
Між нами виросла стіна.
І як не крути:
якщо я за стіною,
то за стіною і ти.
1969
- Дзвін
Дзвоном безмовним у церкві вишу.
Глибоко мотуз у горло впивається.
Хто б не гадав, що себе задушу,–
той помиляється.Руки брудні мене скинуть хотіли,
аби зробити кар’єру на тому.
Тільки іще повернути з утилю
друзям моїм не щастило нікому.
Але й життя провисіти німим
в імені дзвону – нікому не зичу.
Де ти, дзвонарю?! Мовчанням своїм
я тебе кличу!
1970
- Ви все ті самі
Ту, що колись підманули
і – до сосни косами,
ви серед дня обминули.
Ви все ті самі.
Голову в попіл мочите
й кажете, що не чуєте.
Вірші, мов кров з мене точите,
днюєте в них і ночуєте.
Хочеться кінчик ножа покохати
серцем, яке замучив.
Смерте, завітай до моєї хати,
я за тобою скучив.
1970
- №48
І наснилось мені,
я на острові наче.
Щось бреде в тумані
і за островом плаче.
Спис зиржавлений там
під ногами валяється
і у джунґлях татам,
як повія звивається.
А на острів той крильця
розправляє вода
і тубілець тубільця,
мов колись поїда.
1970
- ххххх
Тиша приносить на плечі
перших тролейбусів річ.
А на душі в мене вечір.
А на душі в мене ніч.
Не відрізнив, коли треба,
я мордобою від бою.
Клаптик блакитного неба
став поміж мною й тобою.
1972
- Драбина
Поставили драбину без перечок:
– Вилазь із ями, годі суперечок!
1972
- Троє в наметі
Мали Ви щось від мечеті.
Ах, тая магія віч!..
Літо. Нас троє в наметі.
Я, Ваші губи. І ніч.
1974
- Елегія
Літо, літо, літо,
де ти, де ти, де?
На зелене жито
вже зима іде.
Біля ставу гуси
в траурі немов.
Підганяє вуса
заєць до умов.
У безмовне поле
вийшов, наче цар:
і стерня не коле,
й не бринить комар.
Лиш сивіє житечко,
жито молоде.
Літо моє, літечко,
де ти, де ти, де?
1976
- Крос
Бігав навколо лісу.
Бігав до забуття.
Вбив собі в голову лису:
в цім його сенс життя.
Бігав, забувши, чи задній,
чи перед инших біжить.
Ницьма упасти був ладний
і не ожить.
Тіло подряпав ожинами,
смеркло, та бігав, сірома.
Судді давно з дружинами
бавились вдома.
1976
- Ролі й долі
Десять п’єс на сцені грали
упродовж доби до сказу.
Ми на сцені виступали
в десятьох ролях відразу.
І примірювали шати
в відповідності зі змістом.
Хто, скажіть, не мріяв стати
з нас заслуженим артистом?
Неґативні грали ролі
ми у драмах чудернацько.
У зеніт, мов на ґондолі,
шугонуло нас багацько.
1978
- Імя
Вас положат на обеденный,
А меня – на письменный.
Маріна Цвьетаєва
Ти стоїш у мене на порозі.
Я дивлюся – і не впізнаю.
У кого ти їхало на возі,
по чиїм тинялося краю?
Хто в любові клявся безупину
і в біді, хвалився, не втече,
той обом нам цілився у спину,
ледве ніч торкнула за плече.
Де тебе підстригли так огидно
і підфарбували тебе де?
-За туманом нічого не видно,–
із вікна сусідського гряде.
1984
- Аквареля
Кочерги зажурилися край печі.
Холодна піч вугілля вигляда.
Сховав начальник голову у плечі.
Підсадять чи посадять – не вгада.
Несе колгоспниця до церкви мощі.
А дитинча запитує про мед.
І тільки той не тужить, що на площі
рукою хвацько вказує: вперед.
1991
- Непроханий під вікном
Стоїть під вікном Непроханий
(очі такі невинні)
і щойно одруженим радить,
як жити вони повинні.
Другий, трьохсотий, тисячний
ранок на шибці займається,
а той із очима нахабними,
стоїть за вікном і всміхається.
1991
- Ніч у чумі
(З циклу «Ненецькі мотиви»)
Тундра. Вічна мерзлота.
Українські хати.
Молоді мої літа,
Кірова цитати…
Об. Ямалки ніжна річ
після кухля соку…
Обійму на цілу ніч,
цебто на півроку.
І забудемо усе –
з нафти до горбуші.
Теплу течію несе
Об у грішні душі,
марить сяйвом оленя…
Мар ти чи не мар ти –
видно й так, хто поганя,
а хто тягне нарти.
– Не пришлеш мені й листа…
– Що ти, мила, що ти?—
У вуста впились вуста.
– Цноти, люба, цноти…
Вже проснулись отамо,
у сусіднім чумі.
О десятій летимо
в напрямку на Суми.
Білі-білі з висоти
бачаться картини.
Тільки иноді – хати
і якісь дротини…
1992
- Вода із крана
(Із циклу «Сонце сходить у Кролевці»)
Не купатимусь у грудні
і не питиму жень-шень.
Хто сказав, що пополудні
не поцілив я в мішень?
Тричі вистрілив по птиці.
Ти промовила: «Везе».
І тремтіли твої циці,
наче музика Бізе.
Буря яблуню хитала,
а із яблук капав мед.
Хлопця дівчина питала,
в що впирався Архімед?
На руці моїй до рана
ти лежала молода.
А вода текла із крана,
бо на те вона й вода.
У сусідовій квартирі
щось кахикнуло лишень.
Ти не вір, що я у тирі
не поцілив у мішень.
1993
- Освідчення Бабі-Язі
(Із циклу «Сонце сходить у Кролевці»)
Під горою явори,
на горі півонія.
Закохався в кольори,
в кольори червоні я.
На базарі тьма суниць,
кролевецькі півники.
Розкупили чарівниць –
залишились віники.
Не усі, можливо, я
використав козирі.
Що, як доля то моя
плаває ув озері?
Підкрадаюся. Ага,
хоч одну помацаю.
Аж воно шкребе, Яга,
голі стегна лапою.
Розповім, що удівець
і в роках гармонія.
Кролевець, мій Кролевець,
на горі півонія…
1993
- Підозрілий дивиться
(Із циклу «Сонце сходить у Кролевці»)
Зацвіла акація.
Мабуть, провокація.
1993
- Поговір
(Із циклу «Сонце сходить у Кролевці»)
Ну і що ти такого зробила,
що тепер хоч під поїзд лягай?
Просто техніку дуже любила
і поїхала з хлопцями в гай.
Підвернулось на танці запрошення
для розминки культурної ніг.
І якеє ти мала відношення,
що не там він коліном наліг?
Із нагоди знаменної дати
пригубила краплину вина.
А говорять: «Водили солдати.
І в кавярні заснула вона…»
Не тягла льовелясів до лавочки.
Налетять – відженешся хіба?
Не скидала, оглянувшись, плавочки.
Просто ґумка попалась слаба.
А циганка давно тобі радила:
«Зупинись, бо кудись занесе».
Не забула мене і не зрадила.
Просто матір’ю стала й усе.
1993
- Прощальний вальс
(Із циклу «Ялтинське літо»)
Музику, музику, музику!
Двісті відсутніх лишень.
Дмитре в жидівськім картузику,
витягніть руки з кишень.
Як ви, Тетяно, танцюєте?
Звідки, Сергію, ці па?
Із мікрохвоном гарцюєте,
ніби вхопили ціпа.
Ех би заритися в сіно,
щоб аж по спині мороз!
Ой, не давіть, Валентино,
це не одеський «Привоз».
Впала ціна на олію
в нашого брата в лобу.
Сісти б оце за сулію,
потім погріть коцюбу.
Помню, зграбастаєш дівку
і під осики на став.
Хто це там вже на кінцівку
пану Борисові став?
Знов задиміло у стрісі.
Лесю, давайте чугун.
Що ви моргнули Ларисі,
наче московський шпигун?
В танці, кружляємо в танці.
Кава. Стегно. Реверанс.
Хто там за спинами вранці
ще дограє в преферанс?
Ох, не жили ви на Марсі.
Газ! А які холоди!
В вальсі, в прощальному вальсі
дайте Левкові води.
Нас оточили татари.
Хмару диявол несе.
Пари, ви чуєте, пари!
Ще одне коло й усе!
1993
- Голубине
Голубине, Голубине.
Чарлі і граблі.
В небо сонячна драбина,
сорок два щаблі.
Голубиний пояс річки,
на дротах місток,
голубої електрички
голубий свисток.
Голубі штани спортивні,
мрія голуба…
В голубих листочків гривні
вбралася верба.
Прочини, голубко, трошки
двері голубі.
Мені клямка і півдошки,
решта все тобі.
Не візьму з собов ні груби,
ані димаря.
Файні в ґачах лісоруби
і ясна зоря.
Голубине, Голубине,
проковтну я й це.
Пів тарілки. Пів хлібини.
І одне яйце.
1994
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/