"Ми не мовчали, просто ви не слухали": українська письменниця відповіла на закиди про "гнилу інтелігенцію"

Українська письменниця, лауреат Шевченківської премії з літератури Галина Пагутяк обуюється, що українську творчу інтелігенцію звинувачують у нібито бездіяльності протягом 28 років з часів здобуття незалежності.
“Усі шапки летять в бік «гнилої» творчої інтелігенції, яка буцімто нічого не робила 28 років, не виховувала націю, була або лицемірною або ліберальною. Єдине, що дійсно їй можна закинути, це те, що вона намагалась конкурувати з телевізором, опускалась до примітивного рівня юрби, і програла зі своїм укрсучлітом, матюками і суржиком, відкинувши від себе як ностальгійний совок, так і патріотично налаштованих російськомовних. Видима, бо публічна, її частина”, – написала Пагутяк у колонці на ZIK.
Читайте також: Письменник Курков про акцію “безсмертний полк”: “Якщо не боротися з цим вірусом, нової України не буде”
Вона наголошує, що “невидима й непублічна” частина інтелігенції розуміла, що колоніальна і постколоніальна культура не може бути низькою.
“Вона повинна літати соколом, а не кривлятись папугою. Її помічали лише тоді, коли вона в розпачі казала якусь дурницю про те, що Донбас треба відділити колючим дротом. Або коли вмирала, або її вбивали. Плебеям приємно гріти руки біля кострища, на якому підсмажується невизнаний і непочутий пророк”, – пише письменниця.
Пагутяк розповіла, як їздила на книжкові фестивалі в російськомовні міста на Донбасі, і поділилася враженнями від побаченого.
“Місцева влада їх ігнорувала, мешканці в основному також. Я мала змогу ходити по вулицях і бачила непохитний тупий совок, готовий розтерзати за українське слово, але надто боягузливий, щоб щось сказати після Майдану. (…)
Жодного українського телеканалу, жодної української культурологічної передачі, напівдохлі українські часописи, вбите радіо, знищені архітектурні пам’ятки – чи посполиті протестували, чи одзивались на розпачливий лемент «гнилої інтелігенції»? Ми не мовчали, просто ви не слухали. А тепер, усвідомивши, як впали низько, шукаєте винних серед тих, які не були при владі, не крали, безкорисливо працювали, їздили на Схід і Південь пропагувати українську культуру, і живуть за межею бідності. Як їм тепер, уявляєте? Для кого вони сипали бісер?”, – пише письменниця.