“Українська літературна газета”, ч. 6 (374), червень 2025
Закінчення. Початок див: Тарас Головко. «Крізь пекло і вогняні дні ворожої навали. Про що свідчать уроки британської боротьби з нацизмом» – Litgazeta.com.ua
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ПРО ЩО СВІДЧАТЬ УРОКИ БРИТАНСЬКОЇ БОРОТЬБИ З НАЦИЗМОМ
На початку війни Королівський флот налічував понад 1400 суден. Саме ВМС Великобританії забезпечували прикриття військ під час операції «Динамо», а також брали участь у багатьох десантних операціях, зокрема, під час вторгнення в Північно-Західну Африку, Грецію, Італію, висадки союзників у Нормандії. Упродовж чотирьох років війни британський військово-морський флот захищав трансатлантичні конвої з озброєнням, важливими стратегічними і військовими матеріали від нападу зграй німецьких підводних човнів. У книжці неодноразово згадується термін «Битва за Атлантику», який широко використовувався у тодішній англійській пресі, офіційних повідомленнях, документах, в урядових і військових колах. Цю битву вдалося виграти не лише завдяки героїзму британських моряків і морських офіцерів, а й умілому військовому керівництву, виявленому у морських баталіях, а також постійному застосуванні різних технічних новинок і наукових відкриттів. Черчілль згадує про тодішні, вперше застосовані британцями при захисті, радари, їхню ефективність при виявленні німецьких субмарин. А науковці-криптографи з Кембріджа й Оксфорда спромоглися дешифрувати секретні коди німецької шифрувальної машини «Енігма», що дало змогу генеральному штабу Королівських ВМС вчасно дізнаватися про плани вищого морського командування через радіотелеграми, надіслані для здійснення атак німецьким підводним флотом.
Протистояння між британськими і німецькими військово-повітряними силами Черчілль називає «Битвою за Британію», яка за значенням була другою після «Битви за Атлантику». Дуже часто автор посилається на секретні документи головнокомандувача Люфтваффе Германа Герінга, отримані британською розвідкою як у ході війни, так і після розгрому гітлерівської Німеччини. В них викладено етапи німецького нападу, що стосувалися нальотів на британські конвої у протоці Ла-Манш, південні порти від Дувра до Плімута, втягування британських ВМС у повітряні бої з метою їхнього знищення, руйнування міської інфраструктури, зокрема, центрів промислового виробництва, аеродромів, а також скупчення військової техніки, бомбардування Лондона. Захист столиці був надважливим завданням, оскільки німці вважали, що зумівши її паралізувати, одразу доб’ються втрати керованості військами як на суші, так і в повітрі й на морі.
Черчілль лаконічно описує події тих днів, сповнені драматизму, які, з його точки зору, мали виняткове значення у наближенні перемоги над сильним ворогом. Ось текстове відтворення одного з них: «15 серпня (йдеться про 1940 рік – Т.Г.) відбулася найбільша повітряна битва в тому періоді війни: точились п’ять великих битв на фронті в п’ятсот миль. То був справді вирішальний день. На півдні воювали всі двадцять дві наші ескадрильї, чимало їх робило по два, а деякі й по три вильоти за день. Німецькі втрати разом з тими, яких вони зазнали на півночі, становили сімдесят шість літаків проти наших тридцяти чотирьох. То була відчутна катастрофа для німецьких військово-повітряних сил». Напевне Герінг, за спиною якого маячив Гітлер, не міг стримати свій гнів від подібних втрат, які щодня множилися і виливалися в сотні збитих винищувачів і бомбардувальників Люфтваффе. Аби вимістити непогамовну злість, він наказав нещадно бомбардувати Лондон, намагаючись зламати дух і волю захисників столиці Сполученого Королівства, підірвати у них віру у вікторію. Від варварського бомбардування міста гинули сотні, тисячі мешканців міста, сам Черчілль потрапив у зону враження і лише щасливий збіг обставин врятував його від загибелі. З неприхованою гордістю і щирим захопленням розповідає він читачу, як його одноплемінники рятували помешкання, урядові приміщення, промислові об’єкти від займання, спричиненого запалювальними авіабомбами або тими, що мали силу уповільненої дії. У книзі згадується конкретний героїчний вчинок, виявлений командою розміновувачів, якими керував літнього віку граф на прізвище Саффолк. Ця команда знешкодила тридцять чотири бомби, які не вибухнули, а тридцять п’ята стала для графа і його побратимів рокованою.
Цей епізод у спогадах Черчілля екстраполюється на наші, позначені скандалами, дні, коли не так давно прозвучало твердження відомого блогера про те, що еліті, мовляв, не обов’язково йти вмирати на полі бою, бо хто ж тоді керуватиме «сірою масою». Але, виявляється, у цивілізованій нації і простолюдини, і обтяжені владою або родовим корінням громадяни повинні мати рівні права, коли йдеться про захист батьківщини навіть під загрозою власної смерті.
Черчілль зі смутком згадує кульмінацію усіх тих жахіть, що випали на долю англійців, які мешкали у великих містах, де працювало чимало промислових об’єктів. Лише в одному Ковентрі, як зазначає автор, 14 листопада 1940 року п’ятсот німецьких літаків скинули шістсот тонн фугасних і тисячі запалювальних бомб, в результаті чого місто вщент було зруйноване, 400 мешканців загинуло, багато зазнало важких каліцтв. Наступною жертвою став Бірмінгем, в якому впродовж трьох днів під час нальотів ворожої авіації загинуло 800 осіб. У переліку міст, особливо постраждалих від бомбардування, в книзі називаються Бристоль, Саутгемптон, Ліверпуль, Плімут, Шеффілд, Манчестер, Лідс, Глазго. Але незважаючи на всі випробування, що супроводжувалися значними людськими жертвами, це аж ніяк не впливало на стійкість і рішучість у прийнятті важливих рішень Черчілем як керівника держави, не підірвало його волю до спротиву і віру у непохитність народу Великобританії.
Серед труднощів, що виникали на кожному кроці з розгортанням війни, Черчілль вказує на брак валютних коштів у державній скарбниці, використаних на закупівлю озброєння у США у перший рік війни. В книзі він описує дружні стосунки, які склалися з тодішнім президентом країни Франкліном Делано Рузвельтом, дуже часто цитує фрагменти з їхнього листування, де порушувалось, зокрема, питання стосовно неможливості Великобританії вчасно розраховуватися з американськими виробниками різноманітного військового спорядження через дефіцит валютних резервів. Саме Рузвельт запропонував Черчіллю, попередньо провівши консультації у Конгресі США, постачати Британії як союзниці Штатів боєприпаси, техніку, продовольство, стратегічну сировину на умовах оренди і з відтермінуванням платежу. В березні 1941 року у США було прийнято Закон про ленд-ліз (англ. lend – позичати, lease – здавати в оренду, внайми), за яким союзним державам, що воювали проти нацистської Німеччини на боці США, постачалась номенклатура військових товарів, вироблених за океаном. Серед отримувачів цієї надважливої продукції була і більшовицько-сталінська Росія, штучно «одягнена в одежу» СССР, без якої вона ніколи не перемогла нацизм у Другій світовій війні. Як відомо, історія повторюється двічі: один раз – як трагедія, вдруге – як фарс. Як відомо, США за всю свою історію Закон про ленд-ліз підписували двічі 11.03.1941 р., а через 81 рік 09.05.2022 р. Символічно, що цей нормативно-правовий акт набув чинності у день відзначення в рф 77-ї річниці перемоги у Другій світовій війні і також… у розпал російсько-української війни. США брали на себе зобов’язання постачати по ленд-лізу озброєння для України, яке, після потрапляння до ЗСУ, почало ефективно нищити живу силу ворога, втрати якого на сьогодні обраховуються мало не мільйоном уражених росіян. Так само британці в 40-х нищили нацистів, які сліпо вірили в маніакальні ідеї фюрера.
У мудрості стратегічного мислення Черчілля читач переконується у кожному розділі його фундаментальної праці. Всі зусилля, витрачені ним на оборону країни у передвоєнний період, попри колосальні втрати, в цілому виявилися не марними і мали вагомий ефект. Гітлер, по суті, обламав зуби на Великобританії, не добившись поставлених цілей – повної окупації країни, що уособлювала величезну за розміром Британську імперію з її заморськими домініонами і колоніями. Вождь нацистів, образно висловлюючись, вперся у непробивну стіну, і його військо поступово почало танути, не досягаючи мети. Підсумовуючи хід військової компанії на межі 1940-1941 років та аналізуючи ситуацію, що склалась на західноєвропейському театрі воєнних дій, Черчілль, як видно з його розмірковувань, очікував, що Гітлер, рано чи пізно, розверне свою армію на Схід. Впевненості так думати додавало хоча б те, що лідер німецького націонал-соціалізму не збирався відмовлятися від концепції підкорення східнослов’янських народів і територій їхнього розселення, про що неодноразово наголошувалося у «Моїй боротьбі» ще задовго до згадуваних подій. Цей розрахунок після місяців очікування таки справдився.
Але перед тим, як гітлерівці напали на СРСР в червні 1941 року, вони залізним мечем пройшлись по Югославії, Греції, Північно-Східній Африці. У зазначених країнах і регіоні британські війська у ході боїв на суходолі зазнали прикрих поразок від гітлерівців, втрачаючи як у живій силі, так і в техніці. В спогадах Черчілль неодноразово відзначає операції проти об’єднаних військ Великобританії (крім англійців, поруч з ними воювали шотландці, австралійці, новозеландці, канадці, індійці, греки, єгиптяни) генерал-фельдмаршала Ервіна Роммеля, якому присвоїли це почесне звання саме за успішно проведені північноафриканські кампанії. Під його командуванням німецький Африканський Корпус поблизу лівійського міста Ель-Агейла розбив англійські війська, керовані генералом Арчибальдом Вейвеллом. Черчілль детально зупиняється на цій поразці, аналізуючи прорахунки британського командування і, навпаки, пояснює успішні атаки бронетанкових корпусів німців активною підтримкою авіацією. На цьому неприємності для британців і їхніх союзників не закінчились. Навесні 1941 року Роммель як головнокомандувач об’єднаних німецько-італійських військ заволодів ще одним лівійським містом Бенгазі, завдавши поразки бронетанковій дивізії, захопив велику кількість полонених. Щоправда, Черчілль про це згадує у книжці мимохідь, концентруючись на зусиллях, яких вживало вище командування британськими військами для мінімізації втрат і запобіганні великих проривів на африканському фронті. Водночас Черчілль віддає належне Роммелю як солдату, а, головне тому, що той наважився усунути Гітлера від влади, приєднавшись до групи заколотників у верхніх ешелонах нацистської влади, за що і поплатився життям у жовтні 1944 року.
Інший фельдмаршал, на рівні з Роммелем, який викликав повагу у Черчілля, був Карл Густав Маннергейм – головнокомандувач армії Фінляндії, призначений на цю посаду наступного ж дня після початку радянсько-фінської війни у листопаді 1939 року. Черчілль намагався у будь-який спосіб допомогти Фінляндії, яка змушена була протистояти ордам зі сходу своєю нечисленною армією. Чотири армії СРСР, які нараховували близько півмільйона солдат, атакували фінів на фронті, що розтягнувся від Балтійського до Баренцового моря. Перекидання британською авіацією необхідного озброєння виявилося замалим, щоб докорінно змінити ситуацію у цьому збройному нападі. Але навіть за цих несприятливих обставин армія Фінляндії героїчно захищалась, витримавши перший удар підступного ворога завдяки вмілому командуванню Маннергейма. Черчілль ставить у заслугу йому і те, що саме за ініціативою фельдмаршала було побудовано смугу фортифікаційних споруд на Карельському перешийку, що не дало змогу радянському агресору зненацька окупувати частину території Фінляндії. Захват викликало у Черчілля те, що більшовицький агресор зганьбився перед усім світом своєю безпомічністю подолати спротив малочисельного фінського війська на самому початку війни, зазнавши відчутних втрат у живій силі, що вимірювалося десятками тисяч убитих, а ще сотнями одиниць спаленої техніки і знищеної артилерії.
Як і в будь-якій війні, поразки завжди чергуються з перемогами, залежно від того, хто з командування воюючих сторін виявив більшу кмітливість або, навпаки, поверхово оцінив ситуацію, що склалась на полі бою. Так сталось і у битві за острів Крит у травні-червні 1941 року, якій автор присвятив цілий розділ книги. Черчілль починає свою розповідь з того, яку стратегічну роль відігравав цей шмат суходолу, що омивався з усіх боків водами Середземного моря. На острові перебувала військово-морська й авіаційна база британців, яка, наче порошинка в оці, заважала німцям і їхнім союзникам італійцям вести успішно операції не лише у Східному Середземномор’ї, а й в Азії та Африці.
20 травня 1941 року почався штурм острова елітними парашутно-десантними підрозділами у складі авіаційного корпусу, командувачем якого був Герман Герінг. П’ять тисяч німецьких парашутистів позбулися життя під час висадки на Крит, поблизу міст Малеме і Канеа, а Люфтвафффе в ході операції, названій німцями «Меркурій», зазнало втрат у понад сто сімдесят літаків. Окрім того, майже чотири тисячі гітлерівців потонуло у морі після затоплення десятків десантних кораблів ударами британських ВМС і авіації.
Впродовж шести кровопролитних днів в обороні Криту, як констатує автор спогадів про Другу світову війну, командування Імперського Генерального штабу наказало евакуюватися британським військам з острова, щоб не зазнати втрат серед особового складу. Попри відступ британців з цього важливого острова для подальшого ведення війни, захоплення Криту гітлерівцями виявилося для них пірровою перемогою: ворог не дорахувався убитими і пораненими понад п’ятнадцять тисяч солдат. Битва за Крит становить приклад вирішальних результатів, яких можна домогтися запеклими та інтенсивними боями, не здійснюючи маневрів, щоб зайняти стратегічні позиції, підбиває підсумок Черчілль. «Ми не знали, скільки парашутних дивізій мали німці. А насправді 7-ма повітряно-десантна дивізія була єдиною, яку мав Герінг. Ця дивізія була знищена в битві за Крит».
Сказане видатним британським політиком викликає неминучі порівняння з драматичними подіями навколо аеродрому у Гостомелі в лютому 2022 року, коли так само, як колись гітлерівці, російські випускники Рязанського вищого повітряно-десантного училища десятками, сотнями, а може й тисячами, десантувалися з літаків і геліокоптерів на українську землю, а потім лягли у неї навічно від куль бійців місцевої самооборони і національної гвардії, сплативши непомірну ціну власними життями за імперські амбіції біснуватого путіна.
Перший том «Спогади про Другу світову війну» Вінстона Черчілля «Видавництва Жупанського» закінчується розділом, де дається убивча характеристика Сталіну, усієї правлячої верхівки більшовицької країни, якого і яких у передвоєнні роки, місяці, дні Гітлер пошив у дурні, вбивши їм у голову, що не збирається нападати на них. Другим непоправним прорахунком «вождя усіх народів» було його зневажливе і доволі підступне ставлення до західних держав, зокрема, Великобританії і Франції, яких на межі 30-40-х років він навіть гіпотетично не розглядав як союзників. Далася взнаки інтервенція з боку цих країн у роки громадянської війни, які підтримували не більшовиків – узурпаторів влади в колишній Російській імперії, а сили, які їм протистояли – «Білу армію», національно-визвольні рухи, зокрема, Україну часів УНР і Директорії. І третє, на чому наголошує Черчілль, то це недалекоглядна і збочена зовнішня політика кремлівського правителя стосовно балканських країн, які могли б стати одним з перших неподоланих бастіонів на шляху Гітлера з його лиховісними експансіоністськими планами. Звичайно, за умови підтримки Великобританії, до якої СРСР так і не звернувся, сподіваючись на те, що Гітлер, рано чи пізно, «проковтне» британські острови. Цього не сталося і нацисти, не дуже напружуючись у військовому вимірі, поставили на коліна одразу три держави – Румунію, Болгарію і Югославію. У такий спосіб німецький фюрер забезпечив собі тил на Балканах, а потім потай почав перекидати велику масу військ до кордонів СРСР. Спираючись на статистику, наведену у книзі, Гітлер на початок літа 1941 року мав у своєму розпорядженні150 дивізій, включно з панцерними і моторизованими частинами, яких повинні були підтримувати з повітря за планом воєнної операції «Барбаросса» близько 2700 літаків. «Війна – це здебільшого перелік помилок, але навряд чи яка-небудь інша помилка в історії дорівнювала помилці, в якій завинили Сталін і комуністичні керівники, коли відкинули всі можливості на Балканах, і лінькувато чекали страхітливого нападу, що нависав над Росією, або ж були не здатні уявити його собі, не приховуючи іронії, робить висновок Черчілль. – Доти ми вважали совєтів за корисливих егоїстів. А в цей період совєти довели, що вони ще й простаки. Сила, маса, сміливість і витривалість матінки Росії ще мали бути кинуті на шальки терезів. Та, коли йдеться про стратегію, політику, завбачливість і компетентність, такі вожді, як Сталін і його комісари, виявилися тієї ж миті абсолютно ошуканими партачами Другої світової війни».
Характерним є те, що ці думки Черчілль виклав на папері після того, як війна скінчилась перемогою над гітлерівським режимом і вже не існувало реальної загрози загарбанню Великобританії гітлерівською Німеччиною. Зовсім інші настрої панували у душі політика після 22 червня 1941 року, коли почалося вторгнення німецьких військ на територію СРСР. Наступного ж дня Вінстон Черчілль звернувся по радіо до нації. У своєму виступі він фактично протягнув руку допомоги ненависному для нього сталінському тоталітарному режиму, бо, напевне, мусив вибирати менше зло. Черчілль, як досвідчений стратег, чудово розумів, якщо після нацистської навали впаде Радянський Союз, Гітлер знову спробує заволодіти Великобританією для остаточного поневолення всього європейського континенту і запровадження найжорстокішого диктаторського правління, якого ніколи не відчував на собі Старий світ. Тому Черчілль закликав росіян не втрачати мужності і залишатися холоднокровними перед тими жорстокими випробуваннями, що випали на їхню долю, а британців попросив подвоїти, потроїти сили у боротьбі з ворогом, як в тилу, так і на фронті, задля майбутньої перемоги у війні. Минуть місяці, поки у Москві повірять у щирість намірів Черчілля – найзатятішого за своїми ідеологічними переконаннями антикомуніста серед тодішніх європейських лідерів, але раціонально мислячого політика, з яким можна було мати справу. Тим більше, що ситуація на початку війни мала катастрофічний вигляд для Кремля, бо саме існування СРСР було під питанням. Коли Вінстон Черчілль письмово звернувся до Йосипа Сталіна і запропонував стати союзником Великобританії у спільній боротьбі проти гітлерівської Німеччини, той довго не вагався, адже нацисти перебували за вісімдесят кілометрів від радянської столиці і ніхто на той час не знав, чи вистоїть Москва під час штурму шістсоттисячного німецького війська.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.