Тарас Головко. «Крізь пекло і вогняні дні ворожої навали. Про що свідчать уроки британської боротьби з нацизмом»

“Українська літературна газета”, ч. 5 (373), травень 2025

Продовження. Початок див.: Тарас Головко. «Крізь пекло і вогняні дні ворожої навали. Про що свідчать уроки британської боротьби з нацизмом» – Litgazeta.com.ua

Черчілль, навіть займаючи жорстку позицію у питанні міждержавних стосунків Великобританії з радянською Росією (у своїх спогадах він неодноразово на цьому наголошує, спираючись на власні антикомуністичні переконання), все ж критикує Чемберлена за те, що той навідріз відмовився перед війною вести переговори зі Сталіним аби заручитися його підтримкою у майбутньому збройному протистоянні із гітлерівською Німеччиною. Саме така короткозора політика призвела до того, що спонукала радянців заключити з нацистами за спиною у Заходу сумнозвісний пакт Молотова-Ріббентропа.

У розділі «Згвалтування Австрії, лютий 1938 року» автор дуже аргументовано й переконливо аналізує причини і мету аншлюсу сусідньої країни, ролі Гітлера в окупації, реакцію вищого військового керівництва країни, безсилля австрійського канцлера Енгельберта Дольфуса протистояти німецькій навалі. Навіть після окупації Австрії, сприйнятою Черчілем як один з останніх дзвінків перед початком всесвітнього збройного катаклізму, більшість його колег у парламенті, не кажучи про чинного прем’єр-міністра, доопрацьовували текст майбутньої мирної угоди з Німеччиною, проводили міжурядові консультації, заохочували поглиблення торгівлі. Автор дуже чітко розкриває перед читачем суть фактичної окупації Гітлером, після чого перед ним не лише розчинялися двері до Чехословаччини, а також широкі ворота до Південно-Східної Європи.

Гітлер, вивчаючи реакцію світової громадськості і лідерів основних європейських країн на анексію Австрії, реально відчув нерішучість правлячих еліт Європи вдатися до силових дій, аби запобігти гіпотетичній військовій експансії з боку Німеччини. Однією з причин такої поведінки, на переконання Черчіля, була неготовність на межі 30-40-х років армій Великобританії і Франції до ведення широкомасштабних битв на суші, в повітрі і на морі через відсутність сучасних зразків озброєння, зокрема, танків, літаків, кораблів, стрілецької зброї, а також неукомплектованість військ особовим складом, дефіцит боєприпасів, незавершеність систем укріплень на кордонах з потенційним агресором.

Водночас до уваги бралась і громадська думка, що в кращих традиціях політичної культури англійців впливала на парламентарів і урядовців проводити саме таку зовнішню політику, не войовничу, а миролюбиву, бо ніхто морально не виявляв готовності воювати на Туманному Альбіоні, не кажучи про домініони і колонії, що належали Британській імперії. Відтак Великобританія охоче, як робить висновок Черчіль, разом з Францією, Німеччиною й Італією підписали сумнозвісну Мюнхенську угоду восени 1938 року. У радянській історичній термінології за нею закріпилась назва «Мюнхенська змова», у чеській і словацькій традиціях прийнято її називати не інакше як «Мюнхенська зрада», бо країни-підписанти погоджувались на відокремлення частини території тодішньої Чехословаччини – Судетської області на користь Третього Рейху, оскільки там компактно проживала німецька національна меншина. Взамін Великобританії і Франції з боку Німеччини й Італії гарантувались безпека і мир, створювалась видимість спільного протистояння поширенню впливу Радянського Союзу на країни Центральної і Східної Європи, що змушувало Гітлера, як багатьом тоді здавалось, переорієнтуватися у своїй зовнішній політиці із Заходу на Схід.

Про інше бачення того, що відбулося у столиці Баварії, читач має змогу дізнатися із спогадів Черчілля, котрий небезпідставно вважав: Гітлер обвів навколо пальця Чемберлена, так само як і Даладьє, поставивши свій підпис під Мюнхенською угодою 30 вересня 1938 року. Адже крім того, що нацистська імперія територіально розширилась і під її контролем додатково опинилось, за наведеною статистикою у спогадах, 3 500 000 судетських німців, а ще раніше 6 750 000 австрійців, ця людська маса одразу поповнили кількість робітників, задіяних на підприємствах військово-промислового комплексу Третього Рейху, а, крім того, з неї було сформовано десятки нових дивізій для Вермахту. «Внаслідок усіх наведених вище міркувань річний перепочинок, що, як казали, був «здобутий» завдяки Мюнхену, поставив Британію і Францію в набагато гірше становище порівняно з гітлерівською Німеччиною, ніж воно було до Мюнхенської кризи»,  до такого невтішного висновку приходить Черчілль в аналізі прорахунків, допущених напередодні війни у першу чергу британською дипломатією.

Автор ілюструє той градус обурення, що згодом виник в англійському політикумі як реакція на недотриманні Гітлером взятих ним зобов’язань, прописаних у Мюнхенській угоді. Під різним приводом той не лише одразу окупував Судети, а через кілька місяців фактично розчленував Чехословаччину, захопивши Прагу. Це була та крапля, як переконує Черчілль, що переповнила чашу терпіння Чемберлена і він розвернув свою зовнішню політику на 180 градусів. Звичайно, змарнований час вже неможливо було повернути, щоб спробувати, коли обставини це дозволяли, знищити в самому зародку нацистське зло, аж поки воно не набуло могутності. Тепер же апетити Гітлера настільки зросли, що його наступною жертвою мала стати Польща, перед якою Британія мала незаперечні зобов’язання. Дилема – воювати чи не воювати,  просто танула на очах. І тут Черчілль у своїх спогадах виявляє виняткову мудрість, притаманну людині, у першу чергу щиро відданій своєму народу і батьківщині, навченій багатолітнім життєвим досвідом, озброєній глибокими знаннями, а головне  наділеній вродженою інтуїцією. Він формулює сенс людського існування у світі, в якому діють жорстокі закони виживання, пропонує безальтернативну форму поведінки індивідуума, коли тому загрожує фізичне знищення, встановлює правила для суспільства, яке має перебудуватися, щоб протистояти потенційній зовнішній загрозі: «…якщо ви не хочете воювати за справедливість, коли можна легко перемогти, не проливаючи крові, якщо ви не хочете воювати, коли ваша перемога була повною і не дуже дорогою, можна дійти до миті, коли вам доведеться воювати з усіма шансами проти вас і тільки непевним шансом на виживання. А може бути ще й гірша ситуація. Вам, може, доведеться воювати, коли немає жодної надії на перемогу, бо краще загинути, ніж жити рабами».

Золоті слова, як на теперішній час, коли вирішується майбутня доля української народу в його боротьбі з московською ордою.

Вінстон Черчілль викладає своє пояснення, чому Сталін пішов на мирну угоду з Гітлером, легалізувавши у Москві сумнозвісний пакт Молотова-Ріббентропа в серпні 1939 року. Крім встановлення міфічного миру тривалістю десять років, СРСР і Німеччина вирішували долю Польщі, прибираючи до рук її територію, а ще реалізовуючи свої геополітичні плани. Черчіль згадує вирішення проблеми Данцига-Гданська, яка, немов кістка в горлі, нервувала фюрера, а совєти отримали можливість відібрати Галичину у Речі Посполитої, тим самим узявши реванш за прикру поразку Червоної армії у битві за Варшаву, що відбулась під час радянсько-польської війни в серпні 1920 року. Але дуже скоро Сталін відчує важке похмілля від усвідомлення того, що його розрахунок знекровити Гітлера за рахунок військової експансії нацистської Німеччини проти сусідніх західноєвропейських країн виявиться марним і десятки мільйонів громадян сплатять власним життям за помилку більшовицького вождя.

Як відомо з біографії видатного англійського політика впродовж його журналістської, військової, політичної кар’єри, а ще державного службовця, він обіймав різні відповідальні посади. В 1917 році його призначили міністром боєприпасів, завдяки чому він розгорнув ділову активність і за досить короткий час досягнув вагомих результатів у забезпеченні британської армії набоями, а ще ініціював танко- і літакобудівництво, сприяв пришвидшенню переозброєння Королівського військово-морського флоту. Черчіль поспішав, бо зарано відчув, на відміну від інших, неминучість війни, що загрожуватиме самому існуванню Великобританії. Завдяки його невсипущій енергії вдалося не лише підготувати країну до відпору зовнішній агресії, а й переламати настрої громадськості, де переважали пацифізм і хибне уявлення про миролюбну політику фашистської Італії і нацистської Німеччини. І це вдалося, бо він не переставав вірити у велич Великобританії та її історичну роль у Європі, свободолюбивий дух британців, які, за його словами, хоч і ненавиділи муштру і не зазнавали інтервенції впродовж майже тисячі років, все ж з наближенням реальної небезпеки внутрішньо ставали лютими, а коли та переростала у смертельну – безстрашними.

3 вересня 1941 року Великобританія оголосила війну Німеччині на третій день після нападу нацистів на Польщу, дотримуючись взятих на себе союзницьких зобов’язань. Вінстон Черчілль ще раніше до цих подій був призначений на посаду першого лорда Адміралтейства – організації при уряді Великобританії, що відповідала за керівництво Військово-морським флотом Сполученого Королівства. Скоріше за все, цього виявилося замало і Чемберлен, відчуваючи допущені ним прорахунки у зовнішній політиці напередодні війни і тиск парламенту через його нерішучість, запропонував Черчіллю ще й сформувати спеціальний воєнний кабінет при уряді Великобританії у складі п’яти-шести міністрів, вільних від міністерських обов’язків, сконцентрувавши їх виключно на війні.

Польська армія після нападу гітлерівської Німеччини у перший день осені 1939 року змогла протриматися під ударами Вермахту і Люфтваффе 35 днів, постійно відступаючи і втрачаючи живу силу. І не випадково, бо 56 (у тому числі моторизованих і панцерних) дивізіям німців протистояло 30 дивізій поляків, що, як пише у спогадах Черчілль, становило лише дві третини їхньої регулярної армії (могли сформувати більше, але боялись спровокувати агресивно налаштовану державу-сусідку). Показово, що на полі бою польське військо на той час ще залучало кінноту, яка на тлі швидкісної броньованої техніки нацистів мала доволі архаїчний вигляд.

Після падіння Польщі Черчілль усвідомив, що війна суттєво наблизилась до кордонів його країни і почав без зволікань вибудовувати систему її захисту, в першу чергу на морі як очільник Адміралтейства. В книзі детально описується, яких конкретних заходів вживалось цим надзвичайно важливим відомством в умовах війни. В першу чергу людські і матеріальні ресурси спрямовувались на те, щоб убезпечити торгівельний і військово-морський флот Великобританії від ударів Крігсмаріне Третього Рейху, зокрема підводних човнів, підпорядкованих грос-адміралу Карлу Деніцу.

Паралельно з вирішенням оборонних питань і подоланням прорахунків у ході різноманітних військових кампаній, що розгорнулись спочатку на європейському континенті, а потім поширилися далі, Черчілль дотримувався політики утримання за всяку ціну прилеглих територій сусідніх країн, зокрема, Франції, Норвегії, Бельгії, Голландії від їхнього захоплення і підкорення нацистським режимом. Він неодноразово переконував колег у тому, що Німеччина набагато більшу небезпеку становитиме для Великобританії, коли бомбардувальники Люфтваффе стартуватимуть не з глибини європейського материка, а з атлантичного узбережжя. Саме тому у своїх спогадах він переповідає, іноді з певною гіркотою і розчаруванням, як не пощастило британським збройним силам вчасно зайняти стратегічно вигідні міста у Норвегії, щоб позбавити тактичної ініціативи наступові німецьких військ суходолом, не дати скористатися її ресурсами для збільшення виробництва озброєння, завадити постачанню палива для танків і літаків.

Здача Нарвіка і Тронхейма, що призвело до захоплення Норвегії гітлерівцями у квітні 1940 року, а через місяць і до вторгнення у Голландію, Бельгію і Люксембург, змусило Чемберлена подати у відставку. Посилаючись на погіршення здоров’я, він не відчував у собі сил і надалі керувати країною у драматичний для її долі період. Британії пощастило, що біля керма влади за досить несприятливих обставин, викликаних прорахунками у міжнародній політиці, опинився справжній лідер, який впевнено, а, головне, правильно обрав курс у протистоянні з грізним супротивником, змусивши останнього, врешті-решт, капітулювати.

13 травня 1940 року, після офіційного призначення Вінстона Черчілля на посаду прем’єр-міністра Великобританії, він виступив перед членами парламенту країни з доповіддю, вимовивши слова, що назавжди увійшли в історію англійського парламентаризму: «Мені нічого вам запропонувати, крім крові, праці, сліз і поту». Сказане зобов’язувало не лише Черчілля, а й цілу націю вести невпинну війну з ворогом аж до остаточної його поразки, незважаючи на будь-які людські втрати.

Досвід участі у колоніальних експедиціях, глибокі знання давньої історії людства, яка завжди супроводжувалася постійними війнами між народами, давали перевагу Черчіллю над його опонентами при прийнятті важливих рішень. Особливо тоді, коли вони стосувалися планування конкретної військової операції. У спогадах він ніби доводить читачу, чому після призначення прем’єр-міністром йому важливо було ще й закріпити за собою пост міністра оборони. Концентрація в одних руках необмеженої влади в умовах війни давала можливість швидко реагувати на ситуацію, що динамічно змінювалась з розширенням театру воєнних дій, віддаючи термінові накази командувачам окремих родів військ. В деяких випадках, як, скажімо, в обороні Франції, Черчілль з ризиком для власного життя безпосередньо брав участь у кількох засіданнях генерального штабу французьких військ, розташованого у зоні досяжності ворожої артилерії, не кажучи про авіацію. В книжці для наочності опубліковано чимало карт, діаграм і схем, на яких детально позначено пересування військ воюючих сторін, водні перепони, фортифікаційні укріплення, назви населених пунктів, лінії фронтів з відповідним масштабуванням. В самому ж аналізі ситуації, що склалась у Франції з травня по червень 1940 року, міститься оцінка Черчіллем дій, перш за все, прем’єр-міністра Поля Рейно, начальника генерального штабу Моріса Гамелена, головнокомандувача французької армії Максима Вейгана і бригадного генерала Шарля де Голля. Всі вони виявилися не на висоті, бо не змогли щось серйозне протиставити наступу нацистських військ в Арденнах, коли бронетанкові війська Вермахту дуже легко обійшли розрекламовану лінію Мажіно довжиною у 1150 км, наблизивши остаточний розгром французької армії. Саме до такого невтішного висновку приходить автор, згадуючи внесок британського експедиційного корпусу у битві за Францію у складі союзницьких частин. Основним недоліком цього військового формування, на думку автора, була недостатня кількість танків, застосування ними на полі бою малокаліберних гармат і малоефективних кулеметів. Здається, Черчілль у спогадах ігнорує будь-яку політкоректність стосовно союзника Великобританії, з яким довелось пережити гіркоту поразки, виносячи йому остаточний вердикт: «Не можна стверджувати, що Франція в 1939-1940 роках дивилася на війну з піднесенням чи навіть із великою впевненістю. Нестабільна внутрішньополітична ситуація минулого десятиріччя породила брак єдності у суспільстві та невдоволення народу. Чимало людей, реагуючи на посилення комунізму, хитнулися в бік фашизму, охоче прислухаючись до вмілої пропаганди Геббельса і обертаючи її в плітки та чутки».

Як бачимо, небажання більшості французів чинити збройний спротив окупантам призвело до захоплення країни Гітлером упродовж неповних двох місяців. У підсумку, підкріпленого автором відповідною статистикою, під час перекидання з французького портового міста Дюнкерк 224-тисячного англійського експедиційного корпусу на материкову територію Великобританії потонуло або пропало безвісти близько двох тисяч осіб. До втрат Британії можна віднести і захоплення німцями усієї військової техніки, яку не встигли знищити. Але незважаючи на це фіаско, Черчілль, по суті, головнокомандувач британських збройних сил і як один із керівників евакуаційної операції під кодовою назвою «Динамо» у травні-червні 1940 року, усім довів, що навіть при відступі перед переважанням ворога в озброєнні зміг уникнути значно більших людських втрат завдяки умілій організації переправи через Ла-Манш великої кількості військових.

Після капітуляції Франції Черчілль повністю сконцентрувався на захисті узбережжя своєї країни, яке могло стати полем битви при висадці гітлерівських військ. За його безпосередньою участю розроблено спеціальний план, який мав кілька найважливіших позицій: укріплення суші у місцях можливого десантування супротивника із здатністю його контратакувати мобільними групами ополченців; будівництво лінії протитанкових загород на всій території Англії, в тому числі Лондона і великих індустріальних міст; формування головних резервів у тилу для великого контрнаступу. Можна лише захоплюватись самоорганізацією британців перед потенційною загрозою, а також всеохоплюючою консолідацією в країні, що з’явилася між громадянським суспільством і правлячою елітою, в середовищі якої височіла постать Вінстона Черчілля.

Дізнаючись про ці своєчасні запобіжні заходи оборони, мимоволі виникають паралелі з безпечністю, виявлену керівництвом України напередодні вторгнення на нашу суверенну територію авіації і моторизованих частин рф у лютому 2022 року, що призвело до масштабних руйнувань і масової загибелі серед мирного цивільного населення у містах-супутниках, розташованих навколо Києва, а також у великих містах на сході країни, зокрема у Маріуполі!

Найбільших втрат на початку війни Великобританія зазнала від німецької авіації і військово-морського флоту, насамперед від підводних човнів, кількість яких почала суттєво зростати, як тільки Гітлер затвердив план вторгнення у Велику Британію у липні 1940 року. Операція «Морський лев» передбачала форсування Ла-Маншу, висадку між Дувром і Портсмутом майже 25 дивізій, швидкий наступ з метою відрізати Лондон від інших регіонів країни. Однак всього цього ворогу не вдалося тому, що гітлерівська Німеччина, по суті, програла Великобританії як на морі, так і в повітрі, не маючи можливості для розгортання військ для битви на суші. У тому, що сталося, велика заслуга Вінстона Черчілля, який мав ґрунтовні знання з морської справи, чудово розумів, як має відбуватися переозброєння флоту з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу.

Закінчення буде.

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.