“Українська літературна газета”, ч. 12 (356), грудень 2023
Закінчення. Початок див.:
https://litgazeta.com.ua/articles/kostianyn-sushko-povernennia-dnipra/
https://litgazeta.com.ua/articles/kostianyn-sushko-povernennia-dnipra-2/
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ЗВІДКИ РОДОМ КАХОВСЬКА ГЕС?
Слідом за плачем і стогоном з приводу «втраченого моря», якими наповнювала інформаційний простір нерозбірлива частка нашого середньостатистичного люду, рушили фахівці. Першим подав голос генеральний директор «Укргідроенерго» Ігор Сирота:
«Наразі Укргідроенерго разом з проєктним інститутом розробляє проєкт перемички для перекриття та відновлення Каховського водосховища. Також перемичка дасть змогу осушити територію навколо залишків гідроспоруд та провести експертизу. В подальшому демонтувати зруйновані споруди та розпочати відновлення станції. Також пріорітетом є відновлення транспортного сполучення між правим та лівим берегом Дніпра. Проєкт має бути готовий за декілька тижнів. А до його реалізації Укргідроенерго зможе приступити одразу після деокупації регіону».
Десь тоді ж ми почули й прем’єр-міністра Дениса Шмигаля: «Рішення про підготовку до відновлення ухвалене після консультацій з експертами та спеціалістами. Відбудова Каховської гідроелектростанції примножить економічний потенціал України як в аграрній, так і в енергетичній сфері».
Куди спішимо, шановні? Може, спершу здійснимо, як слід, ретельтні дослідження на території колишнього «моря»? Потім усе так же ретельно обговоримо, зробимо висновки, підготовимо техніко-економічне обгрунтування, робочі креслюнки, і вже аж тоді наважимось оголосити всім, скільки знадобиться грошенят…
Тільки не для відновлення дамби-ГЕС-моря, а для ліквідації наслідків підриву (забезпечення потерпілих житлом і створення ефективної та надійної системи водопостачання).
Крапка. Великий Луг відновлюватиметься сам. А ми уважно слідкуватимемо за цим – природним! – процесом, і в світлі всього, що відбуватиметься в межах Дніпра від Хортиці до Каховки, плануватимемо, як бути з іншими п’ятьма нашими «морями».
А ось думка академіка Якова Дідуха, доктора біологічних наук, професора, завідувача відділу геоботаніки та екології Інституту ботаніки імені М.Г. Холодного НАН України. Він спершу побував на «спустілому морі», а вже потім оприлюднив таке…
«Загальна потужність гідроелектростанцій України становить 4600 МВт, і вони виробляють лише 8% електроенергії. Потужність Каховської ГЕС — 351 МВт, отже, її внесок становить лише 0,9%. Разом з тим, площа Каховського водосховища — 2150 км2, що становить 23% від площі водосховищ України й 31,2% від площі водосховищ Дніпровського каскаду. Тому навіть у пересічної людини виникає запитання, чи доцільно для отримання нехай 1% енергії затоплювати стільки території»?
«Терези схиляться не на користь відновлення ГЕС ще й тому, що, на відміну від початку XX ст., існують інші джерела електроенергії».
«У процесі висихання заплави теоретично можливе локальне формування лучних і навіть степових ділянок на сухих піщаних відкладах чи схилах берегів річок».
«Найбільшу площу на відновленій заплаві Дніпра найімовірніше займатимуть чагарниково-лісові угруповання. І це найбільш доцільно. По-перше, вони швидко самовідновлюються, характеризуються енергійним ростом і закриватимуть відкриті площі. Вони мають велике значення. Це накопичувачі біомаси, фіксатори вуглецю (важливо для зменшення змін клімату та збільшення лісистості). Вони регулюють поверхневий стік і відтік речовин, протидіють повеням, ерозійним процесам, поліпшують якість повітря тощо».
«…заплава Дніпра повинна містити якомога більшу різноманітність біотопів. Сьогодні має йтися не про відновлення того, що було 70 років тому, бо основа відновлення втрачена, а про формування квазістабільних екосистем різного типу».
« Перспективними на цій території є водоплавне птахівництво, аквакультура, створення вербових плантацій для біопалива. Варто вивчити й впровадження певних видів рослин для розвитку сільського господарства».
Долучається доцент кафедри природничих наук і методик Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (Кропивницький) Ольга Гелевера:
«Пустеля: при річній кількості опадів близько 400 мм пустеля не утвориться. Територія колишнього водосховища у перші роки заросте бур’янами. Краще, щоб люди допомогли цьому процесу: засіяли/засадили ці землі рослинністю, наприклад, за допомогою дронів. У майбутньому на частині цих земель можна вирощувати, наприклад, енергетичну вербу, зважаючи на близьке залягання підґрунтових вод».
«Потрібно розробити сучасні насосні системи, можливо, мережу невеликих гідротехнічних споруд (ставків) тощо. Сонячні електростанції на землях колишнього водосховища можуть виробляти необхідну електроенергію. Ріки води, які текли по степу (канали) призводили до заболочування і вторинного засолення ґрунтів».
«Покращення якості дніпровської води внаслідок відсутності застою, заболочування та «цвітіння». Можливість відновлення природних нерестилищ цінних видів риби(осетрових).
«З’явилося 2 тисячі квадратних кілометрів земель, які можуть приносити користь. Тут можна будувати, розміщувати сонячні електростанції, вирощували певні культури, відновлювати природні ландшафти тощо. Покращилися умови для видобутку марганцевих руд у Нікопольському бассейні».
«Можливість відновлення (реконструкції) сакральних для українців місць – елементів Великого Лугу та Січей: Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлинська, Нова Січ (Підпільнецька). Розпочинається археологічне обстеження цієї території ».
* * *
Це лиш дещо із думок-побажань. А їх чимало. І з кожним днем стає усе більше. Не тільки в результаті засідань «робочої групи НАН України». Проблема, «як бути з Каховкою», обговорюється, насамперед, у Запоріжжі, і Дніпрі, в Кропивницькому, в Херсоні, Одесі, Миколаєві. Навіть у тих містах і місцях, яких каховське лихо напряму не звчепило. Приємно, що за круглими столами збираються не лишень економісти та енергетики, будівельники й гідроенергетики, а й географи, біологи, історики, екологи, краєзнавці. Через що все потужніше лунають голоси: відновлення Каховської ГЕС – намір, м’яко кажучи, нераціональний. Відрадно!
Але ж існує згадана «робоча група», є постанова Кабміну про відновлення! Тож і питаю у добродіїв із щойно названих «структур»: ви добре знайомі з екологічною ситуацією на землях, прилеглих до території «моря»? З отією ситуацією, яка склалася там за десятиліття до скоєння рашистами підриву греблі! Зокрема, чи доводился вам читати ось таке:
«В зоні підтоплення опинилися тисячі населених пуктів Херсонської, Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Донецької областей та АР Крим. На жаль, ці процеси продовжують прогресувати: підтоплених територій стає все більше і більше».
Ні, це не перша декада червня 2023 року. Текст 13-річної давнини. Навесні 2010-го я почав збирати матеріали про все, до чого призвів каскад штучних морів на Дніпрі. Відверто скажу: печально було накопичувати факти про навальне затоплення, про руйнування, знищення… Сумно, що рідна Держава й досі не взялася як слід за вирішення болючої проблеми, яка невпинно загострюється на твоїх очах.
І раптом – щось на зразок світлого промінчика у темному царстві. Саме так я сприйняв роботу херсонської студентки Вікторії Артемоненко «Каховське водосховище: позитиви та негативи, здобутки та втрати».
Головна риса роботи – вона конструктивна. У роботі використано багато фактів, із якими особисто я зіткнувся вперше. Зокрема, не відав, що на початковому періоді «експлуатації каналів та зрошувальних систем люди почали отримувати значний позитивний результат. Перші 15-25 років після побудови Каховської ГЕС та зрошувальних систем усе було добре, але згодом почали проявлятися і певні негативи – все більше і більше території й населених пунктів почали страждати: випав дещо більший, ніж звичайно, дощик – і від затоплення з’явилася вода у погребах, почали руйнуватися хати. Все більше й більше людей почало страждати від шкідливої дії води…»
Через що це відбувається? Зокрема, через те, що Дніпро на відстані од сіл Балабине й Кушугум (Запорізька область ) і до Нової Каховки напомірно розширився, максимальний рівень води (біля греблі) досяг 16 метрів, і зупинена вода стала шукати вихід. І швидко знайшла його у вигляді стародавнього русла Дніпра. Річ у тім, що в дуже давні часи Дніпро, діставшись того місця, де сьогодні розташована Велика Лепетиха, продовжував свій біг не на південний захід, у бік Горностаївки, як сьогодні, а на південний схід. Далі – через Рубанівку, Верхні Торгаї, Верхні Сірогози, Нижні Торгаї, Трохимівку, Благодатне, Зелене, Сиваське і Новимоколаївку – прагнув Азовського моря і впадав у його лиман, західніше сучасного Генічеська. Згодом Дніпро проторував собі шлях до Чорного моря, старе русло висохло, але не зникло, і нині підземні пустоти невпинно заповнює вода. Цьому енергійно сприяють Північно-Кримський канал (будувався протягом 1951-1975 років), Каховський магістральний канал (став до ладу 1967 року), Краснознам’янський канал, Північно-Рогачицька зрошувальна система, власне, вся розгалужена мережа штучного зрошування Таврії.
«Працюємо збитково, – уточнює експерт Дніпропетровського інституту геомеханіки Анатолій Бараніський, – Україна виробляє достатньо електроенергії, аби обійтися без Каховської ГЕС».
Ще одну промовисту цитату наводить В. Артемоненко у своїй конкурсній роботі:
«Нераціональна сільськогосподарська і водогосподарська діяльність аграріїв гідробудівників і меліораторів призвела до порушення водного балансу на всій центральній і південній частині країни, що була перетворена на всуціль розорану, практично не дреновану територію. На ній еродовано, підтоплено й засолено сотні тисяч гектарів колись родючої землі. В зоні підтоплення опинилися тисячі населених пуктів Херсонської, Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Одеської, Донецької областей та АР Крим. На жаль, ці процеси продовжують прогресувати: підтоплених територій стає все більше і більше. Наприклад, якщо у 1982 році підтоплена площа Донецької області становила 311 квадратних кілометрів, то в 2004 році – 3035 квадратних кілометрів. До цієї надто сумної картини слід додати те, що, як засвідчує Мінприроди у своєму звіті за 2006 рік, близько 70 відсотків поверхневих і значна частина підземних водних ресурсів втратили своє значення як джерела питного водопостачання, що вкрай загострило проблему забезпечення населення, промислових, сільськогосподарських та енергетичних підприємств якісно водою…».
Не забули, шановні читачі, що значна частина наших степів, південніше умовної лінії «Терпіння-Рубанівка-Горностаївка», була колись морським дном, відтак тамтешні грунти не відзначаються багатою родючістю? Споконвіку тут займалися переважно скотарством, і тільки батько засновника заповідника «Асканія-Нова» Фрідріха Фальц-Фейна, Едуард, порушив традицію. На значній смузі каштанових і темнокаштанових грунтів, уздовж Асканії до Дніпра, він вирощував пшеницю, яка славилася не розмірами врожаю (з гектару збирали всього-навсього по 11-13 центнерів), а надзвичайною якістю. Пшениця відносилася до розряду сильних, вона успішно експортувалася у Францію, а в Росію поверталася… знаменитою французською булочкою! Фальц-Фейн-старший прагнув підвищити врожаї шляхом зрошування земель, але не емпіричним, не практичним чином, щоб набивати собі гулі, прошкуючи шляхом спроб і помилок. Спершу, 1896 року, він звернувся за консультацією до Д.І. Мєндєлєєва (1834-1907) – геніального вченого, автора Періодичної системи елементів, який (про це мало хто знає) був ще й видатним грунтовзнацем. Пан-гер Едуард запитав: з чого слід починати? І Дмитро Іванович зауважив, що «вы собираетесь орошать дно бывшего моря-океана», яке доволі швидко «превратится в болото». Фальц-Фейн дослухався і не став ризикувати, і мені цікаво, чи знали оті радянські вчені, які розробляли грандіозну систему штучного зрошування спраглих таврійських земель, про мєндєлєєвське застереження? Мабуть, знали, та, схоже, відкинули його, як буржуазну маячню, і от результат: на сьогодні 30 відсотків усіх зрошувальних земель Північної Таврії засолилися, 14 вкрилися ерозією, 8 закислилися, і 5 отримали надмірну кількість вологи.
Знову цитата із роботи В.Артемоненко: «За останнє десятиріччя середня урожайність та якість сільськогосподарської продукції при значному зростанні собівартості знизилася майже на 50 відсотків. У 2005 році в області (Херсонщина. – К.С.) зібрані найменші в країні врожаї сільськогосподарських культур. Таким чином, падіння родючості зрошувальних земель та загальний кризовий стан у сільському господарстві призвели до збитковості зрошувального землеробства, оскільки врожаї дедалі стають меншими від економічно доцільних».
У своїй роботі В.Артемоненко говорить також про зростаючі масштаби заморів риби у штучному водосховищі, про масове скидання токсичних речовин… Проникливі факти, і хіба всі вони не відносяться до негативу? Де ж тоді, у вигляді чого привидівся мені отой світлий промінчик? А, насамперед, у тім, що 2003 року Президент України видав Указ №75 «Про стан безпеки водних ресурсів держави та якість питної води в містах і селах України». Як би там не було, а документ свідчить про те, що Держава не лише обізнана з проблемою, а й робить кроки назустріч її вирішення. Та чи не більше мене радує те, що автор роботи Вікторія Артемоненко – зовсім молода людина. Значить, представникам юного покоління не байдужа доля рідної землі! Мало того, вони прагнуть детально розібратися із болючою проблемою!! А коли так, то невдовзі вони пропонуватимуть шляхи її вирішення і братимуть у тому вирішенні найактивнішу участь!!!
Тоді я вірив у це беззастережно. Надто, коли дізнався, що згадана робота Вікторії Артемоненко була не тільки помічена спеціалістами, а й високо поцінована. 2010 року на Всеукраїнському конкурсі робіт «Шлях до майбутнього» робота отримала заохочувальний Диплом за підписами міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Юрія Павленка та голови Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молодіжний союз Наша Україна» Степана Барни.
Мою віру, що ми нарешті займемось, як слід «каховським морем», посилював унікальний документ, переданий мені помічником голови Херсонської облдержадміністрації кандидатом хімічних наук Григорієм Романенком. Це – «Екологічна карта Херсонської області». Унікальність карти не лише в тім, що на ній об’єктивно подана екологічна ситуація значної частини Північної Таврії (зокрема, зона нинішніх і майбутніх підтоплень займає більше половини території Херсонщини), а, що ця карта – перша і єдина в Україні, жодна із решти областей, принаймні тоді, такої не мала не має. Відтак, у мене були всі підстави вважати, що Херсонщина не лише першою гучно подала сигнал біди, а й першою рішуче, по-справжньому почне боротися з нею.
* * *
Минуло тринадцять літ. Чого тільки не зазнали ми упродовж цього терміну! І, головно, рашистька навала. Спершу начебто прихована (2014-го), а 24.02.22-го – відкрита й широкомасштабна. Що в таких випадках слід робити? Згадати, нехай і начебто совдепівське, та все ж правильне гасло: усе й усі на боротьбу з ворогом! Усе для перемоги!. Згадати і діяти відповідно. І ми діємо!
Та водночас… Розкрадається «гуманітарна», наше військо не забезпечується усім необхідним, триває політична гризня. Прикро й боляче за всім цим спостерігати, надто, коли «державники» знаходять мужність ще й опікуватися не тільки не потрібними, а й шкідливими суспільству проєктами.
І першою жертвою став наш Дніпро вже на десятому році совєтской власті. Тоді не просто затопили пороги, а знищили джерело природного «виробництва» й постачання озону. Зведення неймовірної (неприпустимої!) концентрації промислових підприємств в одному місці та ще й у межах одного міста (Запоріжжя), зруйнували єдиний на усіх просторах колишньої Скіфії комплекс курганів (більше двохсот!) Зараз на місці величних степових пірамід – запорізький телевізійний центр та житлові будинки. Знищено комплекс древніх святилищ, які були між сьогоднішнім телецентром та Дніпром, а також у центрі Хортиці, яка навпроти.
Збагнули, що у вигляді співдружності живих порогів, курганів та святилищ предки залишили нам унікальний сакральний комплекс, якого немає і ніколи не було в Європі?
То був Комплекс Життя.
Ми його знищили.
На початку 50-х взялися за інший подібний комплекс, за Великий Луг. Така ж за суттю, але дещо менших мастабів концентрація святилищ, залишків стародавніх і старовинних населених пунктів, віком, починаючи з ХХХ століття до нашої ери і до ХIV століття нашої ери, п’ять запорозьких Січей. І все це – на тлі небувалого розвою верб, дубів, осокорів, тополь, в’язів, ясенів, диких груш, крушини, глоду, шипшини, водоболотяних рослин, пасовиськ, сінокосів, звісно, з присутністю сотень тисяч звірів і птахів (відповідно … видів перших і других).
Знищили. Через необачніть? Свідомо. Бо слід було кінчати з казковими багатствами України. Шляхом наймовірного технологічного й енергетичного навантаження на її мальовничі простори.
Ви ж подивіться…
Загальна довжина Дніпра 2201 кілометр. Так от, на його відтинку в 961 кілометр, що в межах України, зведено 6 гідростанцій, ще й одна атомна. На решті Дніпрової довжини, що в Московії та в Білорусі, жодної, ані гідро-, ані АЕС. А як із Волгою? На 3530 кілометрах простяглася «матушка», а гідростанцій на ній лишень шість. Тоді як, адекватно українській довжині Дніпра, їх там мало бути, щонайменше два десятки. А ще, коли взяти до відома, що Дніпро тече рівниною, а на шляху Волги ондечки скільки «холмов», відтак зона затоплення у «матушкі» і є, і передбачалася значно меншою…
Проте зводили ГЕСи на наших – рівнинних – теренах. Бо слід було нищити Україну. Вісім країн розташувались по 2850-кілометровій довжині Дунаю, і жодної гідростанції. Тільки Дністрові не пощастило – два гідровузла, якраз на тому його відтинку, що протікає Україною…
Виходить, хто везе, того й поганяють? Як довго це триватиме?
Це українці так думають (принаймні, повинні думати) у своїй масі, а «державники» дотримуються геть інакшої думки, виношуючи плани не лишень відновлення Каховської ГЕС, а й спорудження поруч ГЕС-2, а течією вище, за … кілометрів, звести Горностаєвську АЕС біля однойменного містечка.
Ось так не розбудовують Україну, а ліплять із неї сировинно-енергетичний осередок. Нам із головю вистачає тієї електроенергії, що в нас є, так ми ще… Навіщо? А на експорт! Я ж кажу: енергетичний придаток.
Хіба не зрозуміло, що подальший розвиток країни передбачає не зведення нових «об’єктів потужностей», а модернізацію тих, що є, з метою підвищення рівня їхнього ефективного – раціонального – використання?
* * *
А Дніпро… Як істинний батько, він великодушно пробачив нам, своїм безталанним дітям, за вчинену наругу, й довірливо повертається до нас. Усе ж таки повертається. І ми не можемо, не маємо права зрадити його вдруге…
Здрастуй, Дніпре!
Прифронтове Запоріжжя, серпень 2023
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.