Василь Куйбіда. «Катерина Мандрик-Куйбіда – поетеса боротьби»

“Українська літературна газета”, ч. 6 (374), червень 2025

Закінчення. Початок див.: Василь Куйбіда. «Катерина Мандрик-Куйбіда – поетеса боротьби» – Litgazeta.com.ua

Тут правда з кривди злускала облуду,

Щоб розказали нам з віків минулих, люди,

Історію насильств і батогів

(Василь Симоненко)

Вірші циклу « Ми боротьби не кидали знамено», написані у 1950-1964 роках, відображають драматичну долю ліричної героїні, яка переживає складні випробування, перебуваючи у тюрмах, таборах, у засланні на спецпоселенні,  поєднують мотиви кохання, відданості та віри. Вони змальовують важкі умови життя українських жінок, що потрапили до радянських таборів унаслідок їхньої боротьби з радянською владою. Через поетичну форму авторка передає жорстокість цієї влади, гіркоту і боротьбу за виживання в умовах неволі, а також висловлює непокору й віру в перемогу і свободу. Через згадки про Карпати, весну, бої і молитви вірші набувають глибокого патріотичного й національного характеру, підкреслюючи мужність і відданість українській землі.

Цикл нагадує щоденникові записи людини, яка після перебування у слідчих ізоляторах, камерах тюрем відбуває покарання у таборах  ГУЛАГУ, а потім у засланні і передає мужність українців, які долали нелюдські випробування.  Поезії цього періоду – яскраве свідчення сили людського духу, любові та надії. Вони надихають, спонукають замислитися й зміцнюють почуття національної ідентичності.

Вірш «На спомин» передає тугу за рідними краєвидами, символізуючи втрату близькості з Батьківщиною, але героїня вірить: «Ще день прийде – і Україна встане,/ І туга відійде у пошумах вітрів…». Поезії насичені яскравими образами: лісу, місячних ночей, протиставленими суворій тундрі, та символами відданості: «милого очі», «сиві очі матері», які уособлюють зв’язок із домом. Окремо стоїть Сибір як символ знущань і випробувань, які перемагає дух героїні. Емоційний спектр текстів широкий: від болісної туги й суму до впевненості й віри. Водночас у текстах простежується мотив незламності та боротьби: «Сильнішою вертаюся звідтіль,/ Бо вірю – у Сибіру не загину!»(«Порою нелегких випробувань»).

Авторка уникає надмірної патетики, широко використовує образність і метафори, які посилюють емоційне враження. Наприклад, рядки «Росія, жадібний вампір,//Висмоктує останні сили» («Не знаю завинили чим»)  показують її жорстоку та бездушну сутність. Колючий дріт, бараки, «північне сонце анемічне» відтворюють атмосферу фізичного і морального випробування. Постійне звернення до рідного краю та людей додає циклу інтимності. Гори, вода, світанки, Карпати символізують силу та красу, тоді як тундра й колючий дріт – страждання й обмеження. Ця контрастність підкреслює головну ідею – боротьбу між свободою й неволею.

Мотиви України, що звучать у багатьох віршах, додають текстам особливої глибини. Для авторки Україна – це символ духовності, свободи, божественного призначення.  Особливо виразні християнські образи. Авторка порівнює свою долю з хрестом, а Україну називає «Господньою скрижаллю»(« Ти пісня й мовчання»). Це посилює трагічність віршів і підкреслює моральну висоту ліричної героїні – сильної, незламної жінки, яка відчуває тягар свого часу, але не втрачає віри у справедливість.

Вірші «Тайга. Бараки, як могили» і «Простелилися дороги» створюють моторошну реалістичну картину життя в неволі: колючі дроти, холод і голод. Ці образи викликають співчуття та жаль, але водночас підкреслюють внутрішню стійкість ліричної героїні. Так, у вірші «Не знаю завинили чим «підкреслюється, що навіть найтяжчі випробування не можуть «висмоктати надії»,  знищити людську гідність і прагнення свободи. Україна ж постає для авторки символом надії, духовного притулку й сенсу життя. У вірші «Ти пісня й мовчання» Україна символізується як Богом благословенна істина та сила, що підтримує її у найтяжчі моменти.

Вірші «Все минуло» та «Роки минають без принуки» розкривають мотив втрати: молодості, мрій і рідного дому. Лірична героїня переживає біль розлуки, змарновані роки, але водночас зберігає любов до рідної землі, сподіваючись повернутися. Ці твори емоційно насичені та сповнені ностальгії. У вірші «Мені хотілося навчитись грати на бандурі» образ бандури як символу національної культури протиставляється колючому дроту – символу поневолення. Ця алегорія підкреслює втрату свободи та прагнення до мистецького й духовного самовираження. Вірші «Я повернусь-таки з жорстокого полону» і «Сніговицями нас не завіять» оспівують незламність і віру у відновлення національної гідності.

Серед творів циклу вірш-звернення «Нащадкові» – потужна поетична рефлексія, присвячена темам національної ідентичності, визвольної боротьби і воднораз зворушливий заклик до майбутніх поколінь пам’ятати про жертви, принесені попередниками заради незалежності. Катерина Мандрик-Куйбіда відтворює глибокі внутрішні переживання, викликані історичними травмами, а також закликає майбутні покоління берегти свою культуру, землю та духовність, акцентуючи увагу на тягарі, який несла її генерація, борючись за волю у безнадійних обставинах. Звернення до майбутніх поколінь містить і заклик, і попередження. Лірична героїня, яка символізує ціле покоління, веде мову про жертви, принесені заради волі та незалежності України. Згадка про «Сибіру сніги» вказує на репресії, заслання та страждання, пережиті українцями. Проте домінує не біль втрат, а віра у власні сили і надія: «Усі перешкоди усунути можна.// Будь сильним, як ми». Інтонація твору сповнена благородства й відповідальності перед нащадками. Цей вірш  –не лише художній твір, а й своєрідний духовний заповіт майбутнім поколінням, який надихаючи, змушує замислитися та відчути гордість за своє коріння.

Вірш « Гори, полонини і яруги» відображає любов до рідного краю. Карпати символізують не лише природну красу, а й незламний дух, свободу й силу, які передаються від покоління до покоління.

У «Повчанні синам» акцент зроблено на мові як основі національної ідентичності, наголошено: українська мова не просто засіб спілкування, а й жива, невмируща сила, яка формує націю, духовний орієнтир і зброя в боротьбі з ворогами, які намагалися її знищити: «Кожна гілка, брунька,// Листя та пагінчик, – //Це маленький мови//Нашої промінчик». У вірші звучить заклик до збереження й поширення рідного слова, адже воно – міст між людьми та Богом.

У завершальному вірші цього циклу« А десь там дім і там обличчя рідні» знову лунає мотив боротьби за свободу, але вже більш драматичний, героїчний і трагічний воднораз. Лірична героїня постає борцем, що йде крізь випробування: «На прапорах написано свідомо,// Що має бути: «Воля або смерть!»» Образ прапора символізує ідею незламності духу, а веселка – повернення додому після випробувань.  Вірші цього періоду наголошують, що навіть у смерті дух свободи живе, закликаючи наступне покоління до боротьби.

Особливістю віршів циклу віршів ‘‘Час продовжувати бій!’’ є поєднання особистих роздумів із загальними темами, такими як любов до рідної землі та боротьба за свободу. Авторка використовує багатий образний ряд, акцентуючи на духовному відродженні нації, демонструє глибоку емоційність та стійкість духу.

Цикл відображає складний період української історії – час радянських репресій, підпільну боротьбу УПА, ОУН та життя після Другої світової війни. Авторка говорить про «упівські могили» та героїв, які «рвонули разом враз колечка від гранат» ( «Де небозвід приліг на випростані гори»), надаючи текстам документальності та історичної ваги.

«Час продовжувати бій!» відображає соціально-історичний фон боротьби за українську незалежність і є прикладом високої патріотичної лірики, яка поєднує глибокий зміст, сильні емоції та майстерне володіння словом. Тут маємо різноманіття емоцій: від смутку й безнадії до впертості й рішучості.

Основна тема циклу – боротьба за свободу України, що пронизує кожний рядок. Емоційна напруга особливо проявляється у творах «Правду голосно скажіть!» та «Посікло громовищами обрій». У цих поезіях Катерина Мандрик-Куйбіда говорить від імені тих, хто вже віддав своє життя за волю, і закликає сучасників обстоювати правду. Її слова сповнені надії на відродження непідкупної пам’яті, незважаючи на наклепи і брехню.

У вірші «Земля свята» образ «грудок, у яких запеклася кров» втілює невіддільність людських жертв від самої землі, їхню єдність із рідним краєм. У «Пасторалі» простежується контраст між красою природи та тривогами людської душі. Це додає глибини і динаміки, створюючи враження плинності часу та вічності основних цінностей.

У багатьох творах звучить мотив боротьби за свободу, зображуючи глибокі переживання, пов’язані з пошуками волі й правди серед тиранії та безнадійності, наголошуючи на переході через гіркоту «пожежі» до відродження: «Ми – боротьби святої діти,// Щоб употужнити пожежі,// Як Палах, мусимо згоріти!»( « Вже десять літ, як без конвою»). Ці рядки передають не тільки фізичний біль, а й духовну готовність до самопожертви заради вищої мети. Поетеса нагадує: саме в жертві криється можливість зміни світу, і цей мотив проходить через увесь цикл.

Катерина Мандрик-Куйбіда надає великого значення внутрішній силі людини, її здатності вистояти у складних обставинах. Вона наголошує на важливості збереження традицій і гідності, навіть якщо на шляху стоять значні труднощі. «Не скорюйся нікому, сину, //Не падай ниць ні перед ким»(«Не скорюйся нікому, сину’’) – це заклик до самоповаги і збереження гідності.

Цикл містить також рефлексії на теми смерті та непереможності духу. Вірш «Ти не питай, чому оті», який говорить про «смерть за волю», про те, що «Коли мовчать живі//То говорять мертві» – нагадування про жертви й те, що нащадки повинні продовжити цю боротьбу.

Вірші, які завершують добірку – більш філософські та рефлексивні. Вони акцентують на духовному оновленні через віру, яка дає змогу пережити навіть найнесприятливіші обставини. Загалом, ці вірші формують глибоке і багатогранне відображення національного протиборства та духовної стійкості. Вони ніби говорять: не важливо, скільки важких моментів пережила нація, не важливо, скільки болю було в минулому – настає час, коли голос цієї нації звучатиме вільно і гордо.

Вірші циклу «Без моралі, але з підтекстом»– яскравий приклад соціально-політичної сатири, наповненої алегоричними та філософськими темами, що глибоко проникає у суть людських взаємин та соціальних явищ. Тексти відображають критику суспільства, природу людських слабкостей і конфлікт між особистою честю та пристосуванням до необхідності.

Твір «Театрик був нікчемненький…» уже з перших рядків формує у читача розчарування і критику низької якості те­ат­ра­ль­но­го  (читай суспільного) життя. Актори постають бездарними лінивцями – це не лише характеристика конкретних особистостей, а й своєрідна метафора для ширшого контексту культурного стану суспільства.

Алегорична «Байка без моралі, але з підтекстом» використовує образ свиней і коня для іронічного зображення суспільної поведінки. Судилище свиней осуджує тих, хто вирізняється чесністю та незалежністю. У байці  поетеса майстерно демонструє природу масового споживання та сліпоту натовпу, тогочасних цінностей та моральних норм суспільства в межах яких протилежна думка не сприймалася, а її носій оголошувався ворогом народу.

Інші твори з цього циклу також порушують важливі питання буття: філософські розмисли про мертвих (“Мертві”), їхню неможливість реагування на дії живих змушують задуматися над цінністю людських діянь.

Філософське осмислення тогочасної дійсності прочитуємо в поемах «У хащах», «Казка» і етюді «Прометей»,  в якому через діалоги між персонажами і мову автора розкривається філософська сутність міфу про Прометея, давньогрецького титана, який приніс вогонь людям.

Етюд починається з опису важкої боротьби юнака з перешкодами – густим лісом, тернами, що уособлюють труднощі та боротьбу за досягнення мети. Юнак рішуче рухається вперед, маючи на меті вкрасти вогонь – символ творчої сили, очищення та розвитку, щоб повернути людям силу і знання та визволити Прометея, над яким «позбиткувалися боги». Коли юнак по дорозі зустрічає прикутого до скелі Прометея, то прагне його визволити, однак Прометей заперечує, закликаючи не гайнувати час і, піклуючись покривдженим народом, «в богів забрати пригоршню вогню», а тоді вже і з нього «збити осоружні кайдани». В емоційному діалозі між Прометеєм і юнаком розкривається глибокий філософський підтекст: Прометей не шкодує про свою жертву і вдруге жертвує, тепер уже своїм визволенням, заради вогню для людей. Етюд, таким чином, ставить перед читачем питання про відданість своїм ідеалам, боротьбу за загальне благо та її спадковість, самопожертву і розуміння, що навіть страждання може бути шляхом до вищої мети.

Можна ствердити, що етюд «Прометей» глибоко пронизаний темами боротьби за свободу і людську гідність. Вони стають своєрідним відображенням вічного протистояння людини та богів, а також символом прагнення до знань і прогресу. Його образна структура нагадує античну міфологію: Прометей викрадає вогонь для людства, за що страждає від богів. Але тут авторка зосереджується не лише на самій жертві героя, а й на його усвідомленні наслідків своїх дій. Діалог між юнаком і Прометеєм наповнений драмою та емоціями. Прометей спочатку здається безнадійним символом страждання; проте його слова надихають юнака –не зупинятися перед труднощами і, не відволікаючись ні нащо, вперто йти до мети. Це сильний мотивуючий момент у творі: незважаючи на всі негаразди, справжнім героєм є той, хто сміливо йде вперед у пошуках істини і знання. Але авторка також підкреслює неоднозначність героїзму: не всі готові прийняти дарунок знань чи волі. У рядках звучить тонке розрізнення між тими людьми, які цінують свободу (як підкреслюється у словах Прометея) і тими, хто залишається під ярмом безтурботності. Етюд також досліджує тему пам’яті та спадщини через образи природи й змін часу – голодні чагарники та ланцюги минулого контрастують із боротьбою молодого покоління за своє майбутнє. Такий контекст: заклики до дії, а також роздуми про вибір поколінням свого шляху робить твір актуальним для сучасного читача.

Крім того, заключні строфи твору містять філософські міркування про шлях до істинного буття: «Що не вогонь богів у нагороду,// А чесний шлях…// Дає йому безсмертя у бутті». Тут виникає питання про цінності життя: як чесне служіння народу може бути важливішим, ніж особистий успіх або божественне благословення? І дається тверда відповідь: чесний шлях – це шлях боротьби за свободу, яку здобувають навіть ціною власних жертв, адже свобода – неодмінна умова самореалізації кожного зокрема і розвитку народу загалом.  Образи природи (місяць, дощ) виконують роль тихих спостерігачів хворобливої історії людства, нагадуючи про те, що час невпинно плине попри страждання окремих людей, а власне опис страждання служать потужним засобом окреслення величі духу героїв, які не бояться відстоювати свої переконання навіть ціною власного життя. Таким чином «Прометей» стає потужною метафорою нашої власної боротьби зі страхами невизначеності сучасного світу. Цей етюд – доказ того, що справжнє мистецтво завжди резонуватиме з новим поколінням, адже прагнення свободи для самореалізації людини залишається поза часом.

Варто зауважити, що етюд може бути порівняний з багатьма літературними творами, які досліджують теми боротьби, жертви та неприйняття долі, починаючи з трагедії Есхіла «Прометей закутий», в якій Прометей виступає символом незламності й стійкості перед несправедливістю. Але в етюді Катерини Мандрик-Куйбіди акцентовано не на стражданні, а на прагненні молодого покоління до змін і його активних діях. Юнак у творі уособлює сучасну людину, яка готова прокладати шлях для майбутнього. Ця динаміка створює конфлікт з пасивною позицією Прометея в Есхіла.

Ще один яскравий приклад – роман Мері Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей» де центральною фігурою виступає творець Віктор Франкенштейн, чия жага до знань призводить до трагічних наслідків. Як і в етюді про Преметея, Шеллі ставить під сумнів ціну знання і межу між генієм та злочином: обидва персонажі зіштовхуються з наслідками своїх дій та вибору. Порівняння етюду з романом Мері Шеллі відкриває цікаві теми, пов’язані з жертвою, стражданнями індивіда та пошуком справедливості. У романі тема жертви розгортається через долю істоти, яка стає жертвою власного творця – Віктора Франкенштейна. Незважаючи на свою людську природу і бажання бути прийнятою суспільством, монстр стикається зі страхом та ненавистю людей. Авторка показує, як суспільство може ставитись до тих, хто відрізняється або не відповідає його нормам і тут мимоволі згадується «Причинна» Тараса Шевченка.

У «Прометеї» юнак намагається знайти своє місце в світі, а його боротьба символізує пошуки правди і є продовженням боротьби самого Прометея, який його підтримує і заохочує. У «Франкенштейні» створіння шукає справедливості щодо своїх прав на любов і прийняття суспільством та бунтує проти свого творця – Віктора, бажаючи зрозуміти причини власного існування і знайти сенс у житті, але зіштовхується лише з відторгненням і насильством.

Порівняльний аналіз роману Мері Шеллі «Франкенштейн» і етюду «Прометей» відкриває цікаві паралелі між темами творчості, жертви, страждання та наслідків людських амбіцій. Обидва твори досліджують концепцію бунту проти божественного чи природного порядку, а також наслідки цього бунту.

У романі Віктор Франкенштейн – учений, який мріє про штучне створення життя. Його амбітний експеримент стає катастрофічним через відсутність усвідомлення відповідальності за свої задуми і їх реалізацію. Створене ним чудовисько стає символом наслідків гордині та необдуманих наукових досягнень. У етюді Прометей – символ натхнення і творчої сили, але його вчинок – крадіжка вогню для людей –має серйозні наслідки у вигляді жорстоких покарань за бунт проти богів заради благополуччя людства. Таким чином, обидва твори – про моральність мети дії (бунту) та про те, яку ціну доводиться платити за її досягнення, за знання і прогрес. Створіння відчуває глибоке страждання через свою ізоляцію й ненависть людей. Воно стає жертвою не лише свого творця (Віктора), а й суспільства, що відштовхує все незвичайне.  В етюді сам Прометей є жертвою: він страждає від мук унаслідок свого героїчного акту–приносить людям дар вогню, але карається за непослух богам. Тема жертви підкреслюється бажанням обох персонажів поліпшити життя інших: Прометей рятує людство даруючи йому вогонь (знання) і стає символом гуманізму та відваги в боротьбі за права людства, а Франкенштейн, створюючи нове життя, вселяє в суспільство страх.

Обидва тексти торкаються теми бунту проти влади – чи то богів у випадку Прометея чи природи та моральних норм у випадку Віктора Франкенштейна. Акт спротиву веде до безперервних фізичних мук Прометея і моральних – Віктора, показуючи, що реалізація навіть найкращих намірів може призвести до непередбачуваних результатів. Дії Прометея суспільство схвалює і в ньому з’являються послідовники Прометея, у випадку з Віктором – усе навпаки.

Обидва твори досліджують складні емоційні стани персонажів – незалежно від контексту часу чи жанру – підкреслюючи важливість гуманності і співчуття в умовах несправедливості та ізоляції. Хоча методи вираження цих тем різні (поезія і роман), обидва твори пропонують яскравий коментар щодо людської природи. У Шеллі співчуття до монстра викликається показом його нещасної долі і глибини переживань. Етюд «Прометей» акцентує на факті самотності героїв і їхніх покараннях за діяння попри добрі наміри.

В обох творах підкреслюється ціна самопожертви і акцентується на значенні співчуття, а природа виступає потужним контекстом для розуміння переживань героїв.

Таким чином, можна стверджувати, що хоча етюд «Прометей» Катерини Мандрик-Куйбіди і роман « Франкенштейн, або Сучасний Прометей « Мері Шеллі належать до різних жанрів і різних культурно-часових контекстів, вони мають багато спільного в плані філософських роздумів щодо зусиль людини подолати межу власної природи чи межу відведену їй владою та отримати нові знання чи силу, про цінність особистої жертви заради загального блага та пошуку справедливості в умовах соціального нерівності й політичного гніту. Обидва твори закликають читача задуматися над моральним вибором особистості в невідомому світі численних викликів і несправедливостей.

«Прометей» може розглядатися як частина більш широкої літературної традиції. Це джерело натхнення для нових поколінь, адже продовжує важливу дискусію про ціну свободи й значення справедливості. Створення таких творів підтверджує думку про те, що мистецтво завжди буде відповіддю на виклики часу. Воно живе завдяки постійній потребі людини знайти сенс свого існування та бажання змінювати світ навколо себе навіть через самопожертву.

Вірші з циклу ‘‘Жити в славі і свобідно’’ – яскраві взірці сучасної української поезії, пронизані глибокими філософськими роздумами про життя і  смерть.

Твір «Вже сьогодні, а, можливо, завтра» занурює в особистісні рефлексії. Образ ватри символізує життєву силу й емоційні спалахи, які можуть згаснути в будь-який момент. Лінія «Лише те, чим жила я, окликне» підкреслює важливість пам’яті та духовно-діяльнісної спадщини кожної людини. Текст вірша породжує співпереживання з авторкою у намаганнях подолати страх перед забуттям та прагнення залишити свій слід у світі. Остання строфа завершує поезію на ноті надії: «А поки ще паморозь землю не вкрила -// Надіюся: доля всміхнеться».

Авторка майстерно поєднує абстракції з конкретними образами: ми –повінчані з сонцем, границя світла(« Ми є образом часу, його відбитком»). Наведені метафори виражають нерозривний зв’язок між людиною і природою, а також її здатність бути активним учасником у процесах творення й руйнування. Ця філософська концепція підкреслює важливість усвідомлення людиною себе частинкою Всесвіту.

Вірш «Літа одійшли, як наповненість літа» веде нас через особистісні переживання поетеси – тут відчуття крихкості життя контрастує з бажанням стати частинкою колективної пам’яті. Існування між радощами і стражданнями стає центральною темою: як знайти сенс у щоденному бутті? У цьому контексті мозаїка спогадів і переживань перетворюється на символ боротьби за власну сутність і акцентується на надії й можливості нового початку після труднощів: «Я ще зачахлі попробую крила». Цей образ свідчить про потужну волю до життя навіть перед лицем безконечності. Авторка закликає читача не втрачати оптимізму та віри у позитивні зміни.

Вірші останнього періоду творчості поетеси не лише захоплюють поетичною майстерністю, а й запрошують до глибоких роздумів про сенс людського існування. Вони демонструють універсальність теми життя та смерті через призму індивідуального досвіду авторки, відкриваючи багатогранність людських почуттів та думок. Поезія стає справжнім джерелом натхнення, мистецтвом подолання труднощів життя й пошуку його сенсу.

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.