Продовження. Початок див.: «Українська літературна газета. Китай. Знайомство»; «Українська літературна газета. Китай. Акліматизація».
ПЕРЕДМОВА
Час іде швидше, ніж я пишу. Вже початок березня. І у нас все добре. Ми ще в Китаї. А от події, що я описую в цій статті – грудень 2023 року. Найважчий для нас період. Період акліматизації і облаштування. Щоранку прокидався, і знаєте, повторював слова капітана Зеленого з мультфільму «Таємниця третьої планети»: «А що у нас поганого?». Не буду в черговий раз говорити про Україну. Дійсно, прокинувся, згадав що йде війна, настрій зіпсований. Погано. Потім згадав, що треба вирішувати ряд серйозних питань в Китаї. Настрій ще більше псується. Чому? В першу чергу тому, що попереду невідомість. Як вирішувати те чи інше питання? Навіть не уявляв. А треба було:
- Обміняти валюту.
- Знайти піший маршрут на роботу.
- Отримати банківську картку.
- Отримати медичну страховку.
- Отримати вид на проживання.
- Орендувати квартиру.
Вся надія на китайських колег під керівництвом директора HR-департаменту містера Су. І знаєте, все вирішилося…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ОБМІН ВАЛЮТИ
В Україні це зробити просто. Знаходиш обмінник. Бажано той, де найвигідніший курс. Здаєш валюту. Отримуєш гривні. Комісії немає. На все про все кілька хвилин. А в Китаї?!
Обмінників на вулицях немає. Тільки в банках. Хоча в попередні відвідування Китаю ми могли невеликі суми (100$ в день) міняти і в готелі. На цей раз нам відмовили. Чи готель такий? Чи вже заборонено? Не знаю.
Я вже писав, як прилетіли, обміняв невелику суму в аеропорту, в представництві якогось банку. Надавав паспорт. Але курс там був «не дуже» (6,7 юаня за 1 долар).
На цей раз нас повезли в China Construction Bank. Супроводжують – помічник Танг, перекладачка Поліна, водій. Виявилося – не в кожному відділенні можна обміняти валюту. Є відділення, що працюють тільки з документами. Є такі, що з готівкою. А в них черги.
Відділення на першому поверсі будівлі. Площа – близько 500 м2. Людей багато. Зустрічає менеджер, який, розпитавши щось у супроводжуючих нас осіб, отримує з терміналу і видає нам квитанцію з номером в черзі. Присаджуємося. Зал очікування – як маленький кінозал. Близько 10 рядів крісел. Попереду віконця з операторами банку. Як і в Україні – одні дівчата. Над ними монітори, на яких реклама і стан черги. Крім того, до віконець запрошує і диктор. Очікування – хвилин 20. Викликають. Підходимо. Помічник Танг і перекладачка Поліна починають розмову з оператором банку. Причому так, ніби вони давно знайомі. Поліна нам пояснює – обмеження 500$. Ні, на готель не вистачить. Приймаємо рішення – обмінюємо на два паспорти. Мій і дружини. Спочатку даю свій. І почалося. Оператор банку підзиває ще когось. Уважно дивляться паспорт. Першу сторінку. Візу. Роблять ксерокопію. Дають анкету. На китайській і англійській мовах. Я з допомогою перекладачки починаю її заповнювати. Треба вказати хто ти, звідки і чого приїхав, де живеш, і т.д. Потім ще одну анкету, в якій вказуєш, для яких цілей обмінюєш валюту, скільки, де ти її взяв і т.д. З моїм «знанням» англійської заповнював анкети хвилин 15. Віддав. Дівчина за віконечком все почала вносити в комп’ютер. О, божечки! Скільки часу. Нарешті внесла. Даю долари. Сюрприз. Одна купюра чомусь не сподобалася. Ці дві дівчини за вікном покликали ще когось. Підійшла старша жіночка. Щось поговорили. Взяла купюру. Пішла. До речі, в мене купюри були нові, але 2006 року. Може, я щось на них і не побачив. Чекали хвилин 10. Повернулася. Все добре. Інформують (через Поліну), який курс юаня до долара сьогодні. Точно вже не пам’ятаю, приблизно 7,07. Непоганий. Попереджають про комісію (не маленька, близько 100 юанів). На екрані, біля віконечка, для мене виводиться інформація на китайській мові. Перекладачка просить підписати. В Приватбанку, знаю, теж так зроблено. І можна підписати навіть пальцем. А в Китаї – тільки прикріпленою біля екрану ручкою. Бере гордість. В цьому ми кращі! Нарешті отримую юані. Тепер черга дружини. І все спочатку. Тільки купюри в неї не носили перевіряти. На все про все пішло близько 2-х годин. От і думайте, де краще?
ПІШИЙ МАРШРУТ НА РОБОТУ
Я до нудоти системний?! Як прийняв рішення в 2010 році щодня проходити не менше 13000 кроків, так і роблю. За цей час не виконував «норму» лише тоді, коли хворів. Чи був в дорозі. Зокрема, в літаку до Шанхаю таку кількість кроків не пройшов. А якби спробував – як мінімум, зацікавив би стюардес і людей, що відповідають за безпеку.
Але в Шанхаї норму виконувати потрібно. Тому потрібно багато ходити пішки! В перші дні було кілька поїздок з готелю на роботу, і навпаки. Не довго. Хвилин 10-15. Постарався запам’ятати дорогу. В вихідні вирішили повторити маршрут. Не вийшло. Поблукали, подискутували з дружиною і повернулися додому. Почали налаштовувати карту на телефоні (програму нам встановив помічник Танг з самого початку). Вводимо адресу роботи на англійській мові. Програма зразу перекладає на китайську. І показує варіанти. В кінці кінців начебто зафіксували маршрут. Завтра робочий день. Піду.
Зранку, з телефоном в руці, без помічника-диктора (адже говорить на китайській мові) пішов по маршруту. Спочатку так, як вже ходили з дружиною. Дійшов до містка через річку. Далі ми з дружиною не ходили, бо там був невідомий провулок. А машиною нас возили по широкій автостраді. Але ні, карта веде в провулок. Йду. А там тротуарів немає, тільки проїжджа частина, на якій ледве можуть розминутися два автомобілі. І автомобілів багато. Але бачу – люди йдуть. Йду і я. Уявіть, йдете по вузькій проїжджій частині. По правій стороні. По лівій – люди йдуть назустріч. Правосторонній рух пішоходів. Тебе обганяють автомобілі. Це ще не страшно. Вони їдуть не швидко. І якщо співпадає зустрічний автомобіль, я, і автомобіль, що обганяє, то хтось із них призупиняється. Страшно, що постійно обганяють моторолери і велосипеди. І на значній швидкості. Інколи дивуєшся – і як вони не зачіпають?
Рух о 8:25 в провулку, який лежить на маршруті до роботи
Йти по провулку хвилин 5-6. І весь час максимальна увага. Пройшов. І зразу потрапляю на територію Baosteel. Тут я вже знаю. Офісні будівлі. Кілька магазинів на перших поверхах. Велика їдальня. А ось і мій корпус. Все. Дорогу прокладено.
Звичайно, можна обійти вздовж автостради. На 5 хвилин довше. Інколи так і робив. Але, в основному, ходив по цьому маршруту. Майже місяць. Зранку і ввечері транспорту в «небезпечному» провулку багато. Кілька разів ходив вдень. Транспорту разів в 10 менше. Я не обманюю. Вулиці вдень пустіють. Китайці працюють!
Рух о 13:00 в провулку, який лежить на маршруті до роботи
Будівля, в якій я працюю
БАНКІВСЬКА КАРТКА
Скоро зарплата. Хочеться її отримати в юанях, щоб в черговий раз не міняти долари. А для цього потрібно завести банківську картку. Кажу містеру Су, що потрібна банківська картка. За умовами контракту зарплата виплачується в юанях. Він відповів: «Не потрібно. Перерахуємо Вам в доларах на українську картку». Не дуже хочеться. В магазинах пробували розплатитися – не вийшло. Містер Су пропонує поїхати з нами в готель. І подивитися – вийде чи ні. Їдемо. В готелі вийшло. Але потім тижнів три залишок на картці змінювався. То зникала оплата взагалі. То виникали зовсім інші значення, ніж були спочатку. Розумію чому. Адже за готель платили в юанях. І банк перераховує по якомусь курсу. Не скажу, що курс не вигідний. Здається, був нормальний.
Але все ж хочеться, щоб було простіше. І щоб у магазинах теж приймали оплату карткою. Ще раз попросив містера Су. Він зателефонував в банк. Каже, щоб відкрити картку, потрібно мати постійне місце проживання. Готель не підходить. Оце тобі. Як на мене, то не дуже очевидний зв’язок між зарплатою і місцем проживання. Містер Су обіцяє за кілька днів вирішити питання з орендою квартири. Дійсно, на другий день підходить помічник Танг. Йому зателефонував містер Су, дав адресу. Треба їхати дивитися квартиру. Їдемо по дружину. Зателефонував їй, щоб спускалася вниз. Під’їжджаємо до готелю. Оля виходить. Танг показує, в машину сідати не потрібно. Квартира в будинку, що поряд з готелем. Не більше 100 метрів. Йдемо пішки. Нас зустрічає представник нашої ж компанії. Виявляється – будинок групи компаній Baosteel. Піднімаємося в квартиру. Дві спальні і кухня-студія. Тільки від кухні – одна назва. Точніше, один столик, метр на два. Біля нього мийка. І все. Ні кухонного обладнання. Ні холодильника. Але є…пожежна сигналізація. Представник компанії попереджає – буде дим, спрацює сигналізація, приїде поліція?! Не дуже хороша перспектива?! Рибу смажити не будемо… Ще один недолік – всі вікна виходять на південь. Влітку буде жарко. Навіть дуже жарко! Крім того, під будинком магазини і дитяча площадка. А поверх невисокий, четвертий.
Зрозуміло, чому практично відсутня кухня в нових будинках. Мабуть, мало хто вдома готує. Навіщо готувати, коли вийшовши з квартири можеш придбати готову, смачну і недорогу їжу в безлічі торгових точок вздовж вулиці. Там, як в Греції, все є: смажена риба і м’ясо, пельмені, качки по- пекінськи, варені і смажені кури, креветки, різноманітна зелень, і т.п.
Поставив умову. Дозволите пожити «випробувальний» термін – один місяць без укладення договору. Тоді заселяємося. Хочемо перевірити умови, сусідів, і т.п. Працівник сказав, що доповість своєму керівництву.
Пару днів чекали. Поглядали на «майже свої» вікна. Вирішили – було б добре все-таки заселитися в цей будинок. Новий. Все сучасне. Квартира велика. На третій день зв’язуюся з містером Су. Кажу, що ми не проти. Він відповідає – «Зачекайте. Там, по-перше, вирішується питання, чи можна туди заселяти іноземців (не завжди можна). По-друге, немає інформації від керівництва, що робити з Вашою умовою». Я до цього знав, що не всі готелі приймають іноземців. Але виходить, є обмеження і на оренду житла?!
Вулична їжа в Шанхаї
Є підозра, що є й по-третє, про яке містер Су не говорить. Це те, що ми ще не отримали вид на проживання. От оплатимо оренду. А потім, якщо вид на проживання не отримаємо – до побачення. Гроші не повернуть. Якось не красиво.
Але тут же містер Су порадував. Домовився з банком, що мені дадуть зарплатну картку без постійного місця проживання. Так що і в Китаї можна все-таки вирішувати те, що не вирішується!
Наступного дня звичною компанією їдемо в банк. Містер Су, його помічник Зенг, мій помічник Танг, і я. Банк той самий – China Construction Bank. Але відділення інше. Біля готелю. Невеликий зал. Людей майже немає. Звична електронна черга. Хвилин через 5 біля віконечка. Всі, крім мене. Знову довгі і дружні розмови. Знову оператор (дівчина) підкликає когось з старших. Знову видають анкету (а я думав, що після обміну валюти вже не треба). Але її заповнює Зенг. Моя роль – дати свій паспорт а також аркуш з інформацією про себе (з анкети для візи), а в кінці розписатися. Знову дівчина вносить інформацію з анкети в комп’ютер (цифровий Китай!). Мене запитують – в яку країну буду перераховувати кошти. Відповів. Дають договір. Підписую. Видають картку. Все добре і досить швидко. Близько години. Запрошую всіх у кафе відзначити подію. Відмовляються. Потрібно на роботу. Мене залишають біля готелю святкувати подію з дружиною, а самі їдуть на роботу. Тепер потрібно розібратися, як користуватися цією карткою.
Наступного дня Танг вносить інформацію про картку в мій телефон. В три додатки. Звичайно в WeChat, додаток банку для контролю за рухом коштів, і в Alipay – всекитайський додаток для розрахунків. Але грошей на картці немає, тому вчився тільки користуватися додатком банку з переглядом нулів на рахунку.
Прийшов день зарплати. Танг прийшов мене вчити. Відкриваємо додаток банку – на рахунку нулі?! Танг перевірив свою зарплату. Є! Телефонуємо містеру Су. Пояснює, що моя зарплата буде тільки в кінці тижня. Іноземець, і тільки відкрив рахунок. Шкода. Але нічого не зробиш. Чекаємо.
Через кілька днів прийшла зарплата. Її видно і в банківському додатку, і в Alipay. Якщо хочеш розраховуватися з WeChat, потрібно перенести туди деяку суму з банківської картки. Робиться в WeChat це дуже просто. Натиснув на залишок, відкрилося поле, куди потрібно ввести суму. І все закріплюється персональним паролем. Перерахував Тангу 1 юань. Він мені його повернув. Все працює. Поїхали після роботи в готель оплатити проживання через WeChat. На ресепшені під керівництвом Танга відсканував QR-код готелю. Набрав (для перевірки) суму проживання за 1 день. Ввів пароль. Приїхали?! Спливає незрозуміле вікно на китайській мові. Танг доповідає – перша оплата, тому виконується перевірка банку. Чи це справді я роблю (пароля виявляється інколи замало)? Танг вносить мої дані, дані паспорта, фотографує мене. Так потрібно. Потім говорить, що перевірка буде 48 годин. А як же гроші? Каже, після перевірки перерахують автоматично. А як же зараз? Прийшлося оплатити готівкою…
Потім вияснилося, що банк інколи робить такі перевірки. За час проживання в Шанхаї таке було ще один раз…
Погано це чи добре? Що є такі перевірки. Думаю, що в Україні багато хто налаштований «проти» Китаю. Пропаганда робить своє діло. Комуністичний. Начебто підтримує агресора. Товари низької якості?! От такі люди скажуть – «Це погано». Моя думка, все якраз навпаки. Капіталістичний (приватна власність процвітає). Не підтримує агресора (навіщо мирному Китаю санкції за підтримку росії, якщо він розвивається більш високими темпами, ніж США і Європа). А якість товарів – мені раніше і не снилася. Це не ширвжиток 90-х, який «штампували» невеликі кустарні підприємства і відправляли в Україну. Це товари, які випускаються під брендами найвідоміших у світі компаній. Дуже високої якості і недорогі. І люди, які мені повірять, скажуть – «Це добре».
Хоча не все так просто. Так, «відмити» якість ліві доходи при такій системі контролю, мабуть, дуже складно. Практично гарантовано, що ніхто ваші гроші не вкраде. Але… Витрачається час на додаткові процедури.
Мені особисто такий контроль не подобається. Тому що його потрібно проходити на китайській мові. А з цим проблема?!
МЕДИЧНА СТРАХОВКА
За умовами контракту – в мене медична страховка, за яку платить компанія. Дні йдуть. Ніхто мені нічого за неї не говорить. Прошу перекладачку зателефонувати містеру Су і запитати, коли можна буде застрахуватися. Хвилин через 10 перекладачка телефонує мені. Містер Су відповів, що я вже застрахований, як працівник компанії. І переслала мені книгу (більше 100 сторінок) – страховий договір. Усе гаразд!
ВИД НА ПРОЖИВАННЯ
Ключове питання. Яке визначає, чи ми повертаємося додому, чи залишаємося працювати. Я вже писав, що на це, за умовами робочої візи, відводиться 30 діб. Двадцятого грудня телефонує Поліна. І передає слова містера Су. На завтра запрошено фахівця по робочих візах. Тому я і Оля з документами о 9:00 повинні бути біля офісу. Уточнив. Які документи? Паспорти і анкети на оформлення робочої візи, які ми з дружиною заповнювали ще в Україні (роль – інформативна, наприклад, наші ПІБ на китайській мові). Вчасно підходимо. В звичній компанії – містер Су, його помічник Зенг, мій помічник Танг, Поліна, ми з дружиною, і ще один чоловік. Як на китайця – огрядний. Знайомлять з нами. Містер Ван. Двома машинами їдемо в поліцейське управління (я так думаю) району Баошань. Заходимо. Приміщення, як в банку. Ті ж самі ряди крісел. Така ж електронна черга. Присаджуємося. Як завжди, за віконцями одні дівчата. В формі. А поліцейських взагалі не видно. Наша черга. Підходимо до віконця. Розмовляє містер Ван. Дає пачку (не тоненьку) документів (які, я так розумію, підготував кадровий департамент), наші паспорти. Нам хтось показує – йдіть сідайте. Повертаємось на своє місце. Навколо нас багато дітей. З батьками. На нас дивляться – очей не зводять (діти). Вперше, мабуть, побачили таких дивних людей, в яких витягнуті обличчя (це ми у Поліни запитували, як китайці бачать європейців). Але діти такі ж як і в Україні. Бігають, граються, кричать. То на руки до мами. То з рук, і бігом. Ми наче в Україні. Тільки мову не розуміємо. Хоча і в Україні буває важко зрозуміти дитячу мову. Дивимось, містер Ван кудись побіг (в прямому розумінні, при його комплекції?!). Стало тривожно. Через 5 хвилин повернувся. Потім перейшов до іншого віконечка. А ми з дружиною тут взагалі ні при чому? Глядачі? Ні, кличуть нас. Показують – треба розписатися. Потім ведуть (майже бігом) до фотографа. Фотографуємось. Знову сідаємо і чекаємо. Нарешті все скінчилося. Хвилин 40 пішло на все. І хвилин 10 чекали своєї черги. Паспорти забрали. Взамін видали довідки. В довідках написано, що повернуть паспорти 2-го січня. Містер Ван і Танг поїхали окремо від нас. Ми їдемо машиною Зенга. Знову я запропонував заїхати в кафе – відзачити вже цю подію. І знову відмова. От коли все буде зроблено – тоді. Це слова містера Су. Добре. Почекаємо.
Потім, в офісі компанії, з’ясувалось, що ми повинні перерахувати містеру Су вартість оформлення виду на проживання. Він оплатив цю процедуру з своїх грошей, щоб нас не турбувати. Ну, я вже майстер он-лайн платежів, перерахував через WeChat. Для цього зайшов в чат містера Су, натиснув кнопку «перерахувати» і вказав суму. Секундна справа.
Перед самим Новим роком знову інформація від містера Су (це вже після того, як ми орендували квартиру). Знову потрібно їхати в поліцейське управління. Треба взяти договір на оренду квартири. Як завжди, зустрічаємось о 9:00 біля офісу компанії. Немає Поліни (в іншому місті). Немає містера Вана. Зенг забирає у нас договір. І вони їдуть своєю машиною. А ми їдемо з Тангом. Приїжджаємо в знайоме нам місце. Заходимо в приміщення. Містера Су і Зенга немає. На електронну чергу не стаємо. Просто сідаємо і когось чекаємо. Я думав, що містера Су. Хтось телефонує Тангу. Він поговорив. Показує – пішли. Нас чекають. Заходимо в бокове приміщення. Там приємна молода жіночка в поліцейській формі. Спілкуємося через телефон. Каже, що позитивне рішення щодо нас вже ухвалене. Але вона хоче поспілкуватися. Задала кілька запитань. Ключові: чи виконує компанія те, що записано в контракті; чи виконаю я те, що записано в контракті. Даю ствердні відповіді. Були ще питання щодо умов проживання в Китаї. Не було питань стосовно поліцейської специфіки, ні щодо безпеці. І все швидко. 5-10 хвилин. І як не дивно – були без містера Су. Це вперше на заході з облаштування він не був присутній. І навіщо йому був потрібен наш договір на оренду квартири?
Попрощалися. Поїхали. Ми з Тангом на роботу. Оля – додому.
Другого січня містер Су прийшов до мене в кабінет і приніс договір на оренду квартири, паспорти, і робочу пластикову картку. З видом на проживання. Все! Тепер точно можу спокійно працювати в КНР!
ОРЕНДА КВАРТИРИ
Проживання в Шанхаї дороге. Ціни на оренду квартири в районі Баошань вищі, ніж в Києві, в Печерському районі (не в центрі). За готель вже писав. В кілька разів дорожчий, ніж квартира. При викладенні процесу отримання банківської картки, описав першу спробу оренди квартири. Невдалу. В кінці кінців, на наступний день після того, як ми подали документи на отримання виду на проживання, містер Су запропонував варіант з квартирою. Запросив на 13:00 подивитися. Скинув адресу. Танг нас повів. Виявилося, йти 5 хвилин від будівлі, де я працюю. З робочого кабінету видно будинок. Будинок, та й весь ком’юніті (відгороджена частина території з будинками – спільнота жителів) новий.
Одинадцятий поверх. Не останній. Піднялися. Зустріла рієлторка. Квартира загальною площею 103 м2: невеличка сучасна кухня, столова, вітальня, дві спальні, санвузол, лоджія, балкон. Гарно! Ціна – прийнятна. Навіть нижча за ту, на яку ми були готові. Недоліки. Холодно. Обігрів кондиціонерами. Одна з спалень без ліжка. За комуналку будемо платити самі.
Вітальня, столова, вхід на кухню (двері зліва)
«Наш» будинок
Запитав вартість води, газу, електроенергії. Електроенергія дорожча, ніж в Україні. На наші гроші близько 3 гривень за кіловат-годину. Газ і вода – приблизно, як зараз в Києві.
Рієлторка пообіцяла – за кілька днів підготує договір, запросить господарку, ми перевіримо все обладнання, і з Богом. На рік. Оплата кожні три місяці – наперед. Половина місячної вартості платиться рієлторці один раз – відразу. В квартирі з обладнання газова плита, газова колонка для підігріву води, електронагрівач води для умивальника, три кондиціонери (в кожній кімнаті), СВЧ, холодильник, телевізор. Домовились – ліжко в одну з спалень господарка придбає. Все інше потрібно купувати самим. Китайського виробництва.
Через два дні пише містер Су. Є домовленість, зустрічаємось з господаркою і рієлторкою на квартирі завтра. Заселятися можемо з 1 січня. Переговорили з дружиною. Не зовсім добре. Новий рік зустрічатимемо в готелі. Та ще й будемо за нього переплачувати. Дозвіл на роботу – до кінця грудня 2024 року. Пишу містеру Су: «А чи не можна заселитися до Нового року?» Відповідає, що переговорить з господаркою.
Наступного дня зустрілися. Ми з дружиною, містер Су, Зенг, Танг, рієлторка і господарка. Перевірили роботу обладнання. Нас попередили про техніку безпеки, показали лічильники і зняли їхні показники. До нас зайшли, ми так зрозуміли, старша по будинку і керівник служби безпеки. Попередили, що раз в місяць будуть відвідувати з перевіркою (поки що не відвідували). Ми з дружиною підписали договір. В якому стояла дата – 29 грудня. Заплатили за 3 місяці за оренду квартири, за півмісяця рієлторці і… ще за один місяць, як депозит. Якщо раніше з’їдемо – його не повернуть. До 29 грудня господарка пообіцяла встановити ще одне ліжко. Аякже. До нас гості з України планують приїхати. Та й з дружиною можемо посваритися. Хоча в залі є прекрасний диван.
Домовилися. 28-го завозимо речі. Для цього попросили один ключ. А 29-го зранку зустрічаємось біля будинку з господаркою – отримаємо всі ключі. Так і сталося. Перевезли речі. А 29-го грудня отримали 5 ключів. От тільки з ліжком вийшла заминка. Новий рік. Тому привезли тільки другого січня. Але все рівно – все добре!
В ком’юніті (огороджена територія з електронним входом) дванадцять 6-ти поверхових і сім 14-ти поверхових будинків. З двох сторін вулиці. З третьої – торговий майданчик. А з четвертої річка, з пішохідною набережною.
Набережна в ком’юніті на березі річки Мей Пу
Посередині – озерце з великими червоними і білими рибинами. Схожими на коропів. Але не впевнений. Поки що не зловив жодного…
Озерце на території ком’юніті
Розмір ком’юніті приблизно, 400 х 400 м. Магазинів і кафе на території немає. Два входи. Для автомобілів – один заїзд. Саме на ньому знаходиться охорона ком’юніті.
Ми з дружиною за наше спільне життя змінили 23 місця проживання. І потрібно визнати – після села Мошни (наша з дружиною батьківщина) тут найбільш комфортні умови для життя!
ПІСЛЯМОВА
Чому я все це описую? Є три причини. Перша – моя особиста. Хочу, щоб ви, шановні читачі, через мене ознайомились з Китаєм. Щоб ви краще зрозуміли особливості китайського життя, китайської культури, людських стосунків. Специфіку діяльності різних організацій. В тому числі й тих, що відповідають за облаштування іноземців. Для того, щоб у наступних статтях перейти до головного для мене питання. В чому відмінність китайського суспільства від українського? І чи насправді суспільство визначає розвиток країни? А не політика, не економіка, і тим більше, не лідери країн.
Наступна причина стосується тих, хто в майбутньому приїде в Китай жити і працювати. Я особисто знаю кількох вчених, які сьогодні працюють в університетах Китаю. Китай веде дуже, якщо хочете, «агресивну» політику щодо запрошення талановитих людей з інших країн до себе. І ця стаття може бути «художньою інструкцією» до переїзду і життя в Китаї. Для тих, кому пощастить бути запрошеним в КНР.
І нарешті, третя причина. Це зворотній зв’язок від читачів попередніх статей. Мій детальний опис життя в Китаї дає уявлення про цю незвичайну країну. Не про її політику, економіку, що зустрічається в вітчизняних публікаціях. А про Шанхай і район Баошань, транспорт, природу, магазини, відомства, харчування, житло… І найголовніше – про людей. Які живуть звичайним життям. Що, як виявилося, дуже цікаво читачам в Україні. Дехто навіть пише, що в них є відчуття, що вони самі побували в Китаї!
Є про що писати. Є бажання писати. Головне – щоб був час для цього. В свята, в вихідні дні. Надіюсь – час буде!
Фото Ольги Теслі