“Українська літературна газета”, ч. 7 (387), липень 2026
Закінчення. Початок див.:
https://litgazeta.com.ua/articles/108055/
https://litgazeta.com.ua/articles/iurij-hundariv-mij-chytatskyj-dennyk/
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
ЮРІЙ ІЗДРИК
коли повертається світ спиною
і знов поміж нами відстань і стіни
говори зі мною
говори зі мною
хай навіть слова ці нічого не змінять
і коли вже довкола пахне війною
і вже розгораються перші битви
говори зі мною
говори зі мною
бо словом також можна любити
я одне лиш знаю і одне засвоїв
і прошу тебе тихо незграбно несміло:
говори зі мною
говори зі мною
і нехай твоє слово станеться тілом
Це – «Молитва» поета одного з творців «Станіславського феномену». Такий вірш не можна цитувати чи читати фрагментами, як не можна молитися уривками з молитви…
Якби Іздрик написав лише цю «Молитву», переконаний, його ім‘я все одно було б вписано у літопис сучасної української поезії. Більше того, сьогодні просто вражає те, що пан Юрій відчув подих війни ще задовго до цієї клятої війни. А такий дар передбачення, погодьтеся, дається з неба, м‘яко кажучи, не кожному, хто складає вірші…
Мимоволі згадуються такі рядки Сергія Жадана:
За хвилину до того, як випаде дощ,
ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском
ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж
твого тіла і враз його стиснуть.
Так легкі голуби, на вулицях кинуті,
відчувають смак їжі за мить до годівлі,
так солдат, що за хвилю повинен загинути,
відчува деформації у власному тілі…
Уранці, дивлячись із шістнадцятого поверху на смарагдові київські пагорби, на золотаві маківки церков, на Батьківщину-Матір, яка, здається, щитом і мечем захищає небо над Україною, я разом із молитвами обов‘язково читаю «Молитву» Юрія Іздрика.
Вона для мене давно вже стала справжньою Молитвою…
АНДРІЙ ЛЮБКА
…Жінко прекрасна, хліб мій насущний,
Дякую тобі сьогодні, що ти є,
Що ти напускаєш воду у ванну,
Жінко прекрасна, що змиваєш лак на нігтях…
Надзвичайно талановитого ужгородського поета Андрія Любку іноді жартома називають позашлюбним сином Андруховича…
Можна було б і погодитися з таким твердженням – звісна річ, жартома теж, але…
Гадаю, у таких, як Любка, та й сам Андрухович, можливий лише один Батько – Той, хто, вибачте за тавтологію, дарує Дар.
Зайвий раз у цьому переконуєшся, коли читаєш цей справді новаторський вірш – оголений, пронизливий, навіть ризикований. Тут, ніби теми у баховській фузі, напрочуд гармонійно переплітаються: молитва «Отче наш» – вдячність Творцеві за створену Ним саме цю жінку – нарешті, пристрасна ода своїй обраниці: від «тихого погляду» до «лаку на нігтях»…
…Хліб мій насущний, хай буде воля твоя,
Хай грає твоя улюблена музика і горять
Ароматичні свічки, жінко прекрасна,
Я є тіло твоє, я є кров твоя, хліб мій насущний,
Жінко прекрасна з таким сумним іменем,
З таким тихим поглядом і такою маленькою долонею…
ІЛЛАРІОН ПАВЛЮК
… – Я вважав, що добро і зло – це дещо абсолютне, як світло і темрява, – Чоловік у Червоному зацікавлено глянув на Андрія. – Не погоджуєтеся?
– Зовсім ні! – струснув головою Андрій.
– Немає добра і зла?
– Усе відносно.
– І добро? – недовірливо перепитав Харитон.
– Надто добро…
Є книги, які одразу скачуєш, щоб читати.
А є й такі (звичайно, їх не так вже багато), що хочеться після прочитання придбати, аби така книжка була завжди поруч.
Безперечно, це стосується роману Ілларіона Павлюка «Я бачу, вас цікавить пітьма». Недарма цей справді бестселер наразі посідає чільне місце серед лідерів за продажем на книжковому ринку.
…Київського кримінального психолога Андрія Гайстера відправляють консультантом у Богом забуте селище Буськів Сад. Зимової ночі там зникла маленька дівчинка. А ще там водиться Звір – серійний маніяк, убивств якого мешканці наче не помічають…
Роман Павлюка – пишна феєрія алюзій, інтерпретацій, посилань на різні культові твори. Це водночас і психологічний детектив, і трилер, і наше повсякденне буття. Та найголовніше, напевно, те, що автор примушує зазирнути всередину себе…
…«Збіг», – подумки повторив він. У дитинстві звучання багатьох слів викликало в нього стійкі асоціації, ніяк не пов’язані з їхнім змістом, а лише зі звуками, з яких вони складалися. Йому видавалося, що слово «дякую» своїм м’яким, ледь тягучим «дя» схоже на висохлий плаский стручок акації, а «прошу» шорсткістю букви «ш» нагадувало мочалку. Слово «збіг» було жорстке, наче краї дерев’яного бруска, що ним улітку підпирали двері під’їзду…
КАТЕРИНА БАБКІНА
…Кожного ранку вона прочиняє вікно і тихенько кличе.
Голос її пробуджує водоспади й лавини,
десь унизу перехожі піднімають обличчя,
і роздивляються в небі зграї пташині,
з надією, як і ти роздивляєшся цю жінку зі спини –
зморшок по шкірі її непевний тонкий рисунок,
асиметрію тіла невиразну, м’яку, природню,
ніби парад сузірь чорних родимок візерунок –
знаючи, що кожен ранок – це її подарунок,
це як ще один подих перед кроком в безодню…
Відчуваєте, які потужні поетеси в українській літературі?
Одне ім‘я, й одразу постає ціла епоха!
Леся… Олена… Ліна…
Гадаю, згодом наше сьогодення – з його болями, розчаруваннями, ритмом, боротьбою, сподіваннями – віддзеркалюватиме саме це ім‘я: Катерина.
Адже саунд її поетики – це ми і наш час.
Це – не зовсім так, як вже було. І взагалі – зовсім не так!
Зрештою, це, як і личить справжньому мистецтву, – погляд у завтра…
…Що поки вона з тобою – лавини минають місто,
що тепла зима тримає однак водоспади, кригою скуті,
і що якщо вона піде – то зробить це ненавмисне,
не з байдужості до тебе,
не з неуважності, не від люті –
а просто розчиниться у повітрі, перетворюючись на сутінь.
І ніхто тоді не врятує.
А до того пульсує січень
її тихими вигуками щоранку,
і завмирають віхоли,
водоспади, птахи, лавини; перехожі піднімають обличчя.
І всі чекають – кого й куди цього разу вона покличе;
і всі відгукуються – кого б вона не покликала…
СЕРГІЙ ЖАДАН
Із поезією Сергія Жадана я познайомився у Львові. На дошці меню студентського кафе, яку виставили просто на вулицю, білою крейдою були написані такі не дуже рівні літери:
Вирощено і нищівно
над каменями і кущами
повітря заповнене щільно
душами і дощами…
Ясна річ, я одразу запам‘ятав ці рядки і добре зрозумів, що таке справжнє визнання…
Коли читаєш поезії пана Сергія, ніколи не буває такого собі легенького сумніву, наче ти це вже десь чув чи бачив…
Адже це завжди вперше! Завжди ексклюзив.
Жадан за своїм новаторством – прямий духовний спадкоємець Михайля Семенка, молодих Тичини, Бажана, Драча…
Це постійний пошук нових форм, ритміки, рим, інтонацій, тем. Це завжди ризик дотику до нового.
Насамкінець хочу процитувати вірш, що, на мій погляд, є кращим у Жадана:
За хвилину до того,
як випаде дощ,
ти відчуєш, як шкіра вібрує
під тиском
ще не випалих крапель,
що ляжуть уздовж
твого тіла і враз його стиснуть.
Так легкі голуби,
на вулицях кинуті,
відчувають смак їжі
за мить до годівлі,
так солдат, що за хвилю
повинен загинути,
відчува деформації
у власному тілі.
Сміх, що має до мене
назавтра прийти,
розпізнаю сьогодні
поміж плачу я.
За хвилину до того,
як з’явишся ти, –
я тебе передчую.
Погодьтеся: можна написати лише один такий вірш…
Щоби залишитися.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.