“Українська літературна газета”, ч. 6 (386), червень 2026
Продовження. Початок див.: https://litgazeta.com.ua/articles/108055/
ГРИГІР ТЮТЮННИК
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
…Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину. Присяде навпочіпки й водить пальцем сюди, туди. Дивись, хата виходить, з бовдура дим валує, а на тину півень горланить, розчепіривши дзьоба ножицями. Олесь пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням…
Цей неповторний майстер новели, письменник трагічної долі завжди був «Собою, Особою, себто особливим»…
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь – НЕ такий, як інші. Він полюбляє малювати на снігу, лягати на землю і крізь лід спостерігати за підводним життям річки… Звичайно, його не розуміють, навіть б‘ють… Але він все одно лишається таким, яким є.
Напевно, це чудова метафора-автопортрет самого письменника, а можливо, й взагалі образ чи не кожного справжнього митця, який зазвичай є не таким, як усі…
Він лягає на сніг
читати дно річки…
Немов уві сні:
кожна мить –
вічність.
…Хлопчик ліг на кригу долілиць і став роздивлятися дно річки. Уявив маленьку хатку під кущем водяної папороті, як він там сидить і рибку стереже, вітається з карасиком. Раптом промайнула чорною блискавкою щука з маленькою пліточкою в зубах. Хлопчик заляпав долонею по льоду, затупотів ногами, благаючи хижу щуку відпустити рибку. У школі продзвенів дзвоник, а Олесь сидів посеред річки й плакав…
ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК
…Перепрошую тебе, дорогий читальнику, за те, що забираю час, який ти міг би вжити на господарювання, на прогулянку по саду, а коли любиш працю, на догляд того саду. Але мова сьогодні до того, кого захопив неспокій і хто шукає свого саду не у речах матер’яльних, а в іншому, чого прагне неупокорена душа…
Перечитую роман «Три листки за вікном»…
Більше ніж переконаний у тому, що Валерій Шевчук – письменник світового масштабу. Це, на мій погляд, рівень Фолкнера і Маркеса. Це ще один великий нелауреат Нобелівської премії. І це – надто переконлива відповідь на твердження деяких кремлівських алхіміків про нібито вторинність української культури…
Знаю, що пану Валерію були не до вподоби різнобарвні ярлики щодо його неймовірної прози (готична, химерна, магічна тощо). Але магія тут точно присутня.
Магія творця.
Магія слова.
…Такі на цій землі волею божою теж навіщось творяться, і їхнє покликання — жити і дороги, наче їжу, через себе перепускати. Зрештою, такою неупокореною душею, признаюся щиросердно, є і я, тож у цій бесіді з тобою, дорогим читальником, шукаю собі товариша і співбесідника; хай не знаю я тебе і в якому часі житимеш, маю в тобі невідхильну потребу…
ЮРІЙ ВИННИЧУК
…«Горобчику, — щебече матуся, — ти вже прокинувся? То біжи хутенько гамцяти, бо кашка вистигне», — цей ніжний щебет матінки супроводжує мене усе життя, і навіть зараз, коли її поруч немає, я чую цей щебет, ці ніжні переливи звуків, ці лагідні, пеленаючі слівця, з якими прокидався щоранку, а потім сідав за стіл, де вже чекала манна каша з родзинками та горішками…
Може, помітили: намагаюся, щоб у щоденнику було побільше Юріїв – для мене це ім‘я все-таки не чуже…
Перечитую роман Юрія Винничука «Танго смерті». Враження справді поліфонічне, як від шедеврів Чапліна чи від вистави «Тев’є-Тевель» з незабутнім Богданом Ступкою: тут і містика, і реальне земне, часом жорстке і навіть жорстоке життя, і потойбічний світ. Тут і сльози, і посмішка, і еротика. І, звичайно, музика, адже «Танго смерті» – це та магічна мелодія, що відроджує пам‘ять душі…
Це і довоєнний та воєнний Львів. Справжнє зізнання у любові до міста Лева:
«Місто міняло своє обличчя упродовж дня до невпізнання. На світанку, коли воно ще дрімало, в’їжджали на Ринок вози, наладовані городиною, а інші вози важко торохтіли бруківкою, а потім починали лунати дзвоники трамваїв, цокотіли фіякри, шурхали мітли, після сьомої на вулицях з’являлися учні, прямуючи до шкіл, місто прокидалося уже повністю — починали траскати віконниці, відчинятися вікна…»
Зворушлива історія дружби українця Ореста, німця Вольфа, єврея Йосі й поляка Яся.
Це і сьогоднішній день. Наукові пошуки професора Яроша, який досліджує мертву арканумську мову.
До речі, про мову у цьому романі. Тут і львівська говірка початку двадцятого століття, і неймовірні фразеологізми, і слова іншомовного походження – польські, німецькі, латинські, і цитати з Біблії…
Кажуть, що так звучить іспанською Борхес.
…Мама розпалювала піч, і я крізь сон чув, як тріскочуть дрова, як шурхоче шуфелька у відрі з вугіллям, злегка подзвонюють покришками баняки на кухні, а взимку, коли обережно прочинялися двері до мого покою, брязкали дверцята грубки, шурхотів папір або солома, черкали сірники, полум’я радісно охоплювало поліна, і те тихе заспокійливе гудіння грубки поринало мене знову в сон…
ТАРАС ПРОХАСЬКО
…Мандруючи з Франциском найближчими горами, Анна бачила багато різних гуцульських осель. Дивлячись уважніше, вона зрозуміла, що означає мати свій дім. Дбання про дім робить щоденний пошук їжі осмисленим. Мати дім — ніби відкладати рештки харчу або ділитися з кимось їжею. Або часом, призначеним на знаходження їжі.
Якщо тіло — брама душі, то дім — той ґанок, на який душі дозволено виходити.
Вона бачила, як для більшості людей дім є основою біографії і виразним результатом існування. А ще там відпочиває пам’ять, бо з предметами їй найлегше дати собі раду…
Перечитую роман Тараса Прохаська «НепрОсті». Читаю, ніби вперше. І знаю наперед, що так буде завжди із цим твором – відкриття чогось нового, втаємниченого, непростого…
Відкриваю рецензії:
«Це така альтернативна міфологія Карпат…»
«Не прОстий – у гуцульських говірках «людина, яка вирізняється з-посеред інших своїми знаннями та вміннями, унаслідок чого може заподіювати шкоду чи приносити користь людям…»
«Роман складається з 20 ненумерованих частин, що мають окремі заголовки…»
«Ключова постать історії – це Анна, яка постає перед читачем у трьох різних образах. Щоразу це нова Анна, яка чимось схожа на попередню, але при цьому зовсім інша. Це метафора…»
Усе це так. Однак, як каже сам пан Тарас: «Так, але…»
Так, можна переказувати прозу Прохаська, але … Але це все одно, що словами передавати симфонію, скажімо, Малера.
Справді, «НепрОстих» не просто читати. Певен, ще складніше їх перекладати іншою мовою, чи взагалі це можливо…
Водночас після Прохаська дуже не просто одразу читати якогось іншого автора. Здається, що весь час проходиш під захмарно високо заданою ним планкою…
…її чарувала та гуцульська особливість — самому вибудувати свою хату далеко від інших. На чистому місці. Коли дім збудований, він стає мудрішим від усіх пророків і віжлунів — він завжди скаже, що тобі робити далі.
Ще така властивість краси. Щоб бути доступною, краса мусить могти формулюватися словами. А тому — бути подрібненою. Дім дає той дрібний простір, в якому можна встигнути зробити красу власними силами.
Початковими умовами краси житла Анна вважала простір, світло, протяги, переходи між поділеністю простору…
Далі буде.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.