СОРОМНО…

113

Першовересневі нотатки

Сором – страшенно неприємне відчуття. Утім, коли сам перед кимось завинив, і в тебе, як кажуть у народі, щоки горять, – це ще півбіди, бо завжди можна пересилити себе, підійти до тієї людини і попросити пробачення. А що робити, коли соромно за рідну країну – точніше, за її теперішніх очільників?..

Читаючи цими днями френд-стрічку в «Живому журналі», я був буквально шокований записом однієї молодої жінки, мами першокласника. Вона розповіла про те, що вчителька, зібравши батьків напередодні 1 вересня для того, щоб познайомитися з ними й поспілкуватися про підготовку дітей до школи, наприкінці зустрічі раптом зітхнула, посумніла й, відвівши очі, повідомила: перший урок буде присвячений… 75-річчю так званого стахановського руху! Мовляв, нічого не вдієш, це наказ «згори», тож доводиться виконувати, бо така тепер влада й такі порядки, самі собі її обрали… У цій ситуації втішає лише те, що ця вчителька розуміє всю ганебність ситуації й повідомляє батькам про ідіотську вимогу влади з природним почуттям сорому – тож будемо сподіватися, що вона так поведе з дітками розмову на цьому уроці, що вони нічого не запам’ятають про стахановський рух, а лише отримають задоволення від спілкування з учителькою. Бо справді: навіщо першокласникам знати про якийсь нібито рекорд, невідомо для чого вчинений дядьком із прізвищем Стаханов, який (рекорд) насправді був фікцією й окозамилюванням? І вже тим паче їм не треба в перший день навчання забивати голову зовсім не дитячою правдою:

– як Андрій Стаханов за наказом Сталіна став Олексієм;

– як він відтак разом із сином того ж Сталіна дико пиячив і чинив дебоші;

– як Хрущов за один день викинув цього ні на що не здатного, геть пропащого п’яничку з Москви, повернувши назад на Донбас;

– як навіть могилу Стаханова відтак виявили цілком випадково й геть занедбаною…

Звісно, «нагорі» не це мали на увазі, вимагаючи проводити з малятами «стахановські уроки». Янучари не мають своїх героїв – і не можуть мати, хоча й дуже хочеться. Бо герой – поняття передовсім національне, а української нації вони бояться як чорт ладану. Тому й намагаються використати цього «зліпленого» колись Сталіним псевдогероя з очевидною метою: затуманити українських дітей, перетворити їх на неосвічене «робоче стадо», яке б за ламаний гріш, на грані виживання, «героїчно» працювало на шахтах і заводах якого-небудь Ахметова чи іншого олігарха.

Так, історія зі «стахановським уроком» – не поодинокий приклад владного невігластва, а факт, який очевидно й украй виразно вкладається в систему:

– міністр освіти Табачник, скасувавши дванадцятирічку, руйнує закладені вже підвалини європейської системи освіти, бо янучари до смерті бояться сучасного, освіченого українця, яким неможливо керувати;

– той же горе-міністр, запровадивши обов’язкове навчання дітей з 5 років, має на меті виховати покоління неуків – бо п’ятирічна дитина ні фізично, ні психологічно до школи не готова, і якщо її до цього присилувати, та ще й за відсутності елементарних умов для навчання, це лише завдасть дитині величезної травми на все життя й просто відіб’є охоту до науки;

– з ініціативи того ж злощасного міністра школи абсолютно не забезпечені підручниками, бо підручники зараз переписують, викидаючи звідти українських героїв і правду про українську історію, й міністр на це не знайшов кращої відповіді, як порекомендувати школярам читати підручники в інтернеті, добре знаючи, що здебільшого лише у великих містах люди можуть собі дозволити (і мають технічну можливість) підключити вдома інтернет, та й то далеко не всі…

Після всього цього залишається лише розповідати дітям про «героя» Стаханова і програму президента «Україна для людей». Авжеж – нас, українців, вони за людей не мають…

Направду мені соромно перед своїми дітьми вести їх 1 вересня до школи – бо я боюся, що тепер їм там, замість основ наук, викладатимуть чортзна що, особливо на отому першому уроці, який мав би бути уроком України, уроком добра й любові, а не гидкого янучарства!

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!