Шановна Віро Тимофіївно!
21 липня відійшов у
вічність один із найвідоміших і найсвітліших житомирян нашого часу, письменник
і дисидент, Почесний громадянин міста Житомира Євген Васильович Концевич.
«Символом і легендою покоління
шістдесятників», «дивовижною людиною, яка завжди всіх надихала», називав Євгена
Концевича письменник, Герой України, академік Іван Дзюба.
І ще один видатний
українець, Герой України В’ячеслав Чорновіл говорив про нього як про «людину
величезної притягальної сили», «Житомир для мене – це, насамперед, Євген
Концевич».
«У нашому нестабільному,
усе більш несправжньому світі є маленький справжній острівець, який тримається
загадковою силою», – сказав про Концевича політв’язень радянського режиму,
письменник і філософ, президент Українського пен-клубу Євген Сверстюк.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Це була одна із найдивовижніших і
найяскравіших особистостей, з якою мені випало познайомитися і пробути довгий
час у приятельських стосунках», – зауважував один із найвизначніших
письменників покоління шістдесятників, лавреат Шевченківської премії, наш
земляк Валерій Шевчук.
Євген Концевич, красень
зростом до двох метрів, став інвалідом у 17 років через нещасний випадок,
по-молодечому зухвало стрибнувши у воду зі скелі в Тетерів і важко порушивши
хребта, він назавжди залишився прикутим до ліжка. Мріяв лікувати тварин, а став
письменником – лікарем людських душ, травмованих лихою долею.
Радянські функціонери
хотіли зробити з нього такого собі Павку Корчагіна, звісно, за умови, що
служитиме комуністичному режимові. Однак служити імперії зла він не захотів і
протягом півстоліття стійко та гідно підтримував усе живе в українському
суспільстві.
Людина надзвичайно тонкої
душевної організації, міцний і надійний, скалічений тілом, але здоровий духом,
мужній і світлий розумом Євген Концевич завжди, і у найважчі часи теж, збирав у
себе людей, яким небайдужою була доля України, людей шляхетних і талановитих.
До Житомира, на Другий
Шевченківський провулок, 12, приїздили ті, кого пізніше назвали дисидентами,
шістдесятниками. В його хаті були Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Надійка та
Іван Світличні, Алла Горська, брати Горині, письменники, художники і просто
Люди. До нього приходили і відходили із радістю, як від чистого джерела.
За Концевичем, 58 років
прикутим до ліжка, і за тими, хто був у нього, в радянські часи невсипно
стежило КДБ, прослуховували, провокували, погрожували. Від ГУЛАГу врятувало
тільки інвалідне ліжко, бо посилати по тюремному етапу довелось би прямо на
ньому.
В усі часи Євген Концевич,
його дім і садиба були Духовним центром не тільки для житомирян, а й людей з
усієї України. Твори, написані тут Концевичем, стоять серед чесних книг, що
засіяли ниву добрим зерном, бо все, що він писав або говорив, виходило із його
серця.
Все життєве багатство
Євгена Концевича – лiжко-каталка, голуби i величезна бібліотека книг. I ще –
кількаметровий вишитий рушник – єдиний не лише в нашім краю, а й у світі: узори
на полотні вишиті з автографів. Тут підписи Надійки Свiтличної, В’ячеслава
Чорновола, Євгена Сверстюка, Бориса Тена, Івана Дзюби, Людмили Дашкевич, Алли
Горської, Михайлини Коцюбинської, Валерія Шевчука…
Серед людей, які
розписалися на білому полотні «у Концевича», понад 30 лавреатів Шевченківської
премії, понад 30 – депутатів Верховної Ради, три академіки, десятки кандидатів
та докторів наук, письменників, художників, відомих людей. На рушнику, який
ніколи не покидав житомирський дім Концевича, – близько 500 імен, перше з яких
було вишите на початку 60-х. Молода українська інтелігенція того часу поклала
на рушник не просто підпис – долю України. Вишиту тюрмами, етапами, Сибіром,
нескореним духом заради майбутнього.
Євген Концевич був
лавреатом Всеукраїнської премії в галузі літератури імені Івана Огієнка,
обласної літературної премії імені Василя Земляка, членом Всеукраїнського
товариства політичних в’язнів і репресованих, духовним батьком журналу «Світло
спілкування», нагороджений орденом «За мужність» – за нескорений дух і творчу
звитягу.
Скалічений тілом, але
потужний духом, прикутий до одного місця, але з умінням духовно здійматися в
небо, як улюблені ним голуби, він був великою Людиною, єдина зброя якого –
ясність душі, людська гідність і неймовірна витривалість. Він любив Україну
спокійною любов’ю вдячного сина і залишив за собою слід на нашому зоряному
небі. Унікальний приклад життя Євгена Концевича, героїзм його нескореного духу
заслуговують глибокої поваги і високої шани.
І наш із Вами обов’язок –
дати йому таку шану, зберегти правду і пам’ять про це героїчне життя, передати
їх нащадкам для духовного наслідування і високого прикладу.
Шановна Віро Тимофіївно!
Враховуючи великі заслуги
Євгена Васильовича Концевича перед Україною, нашим краєм і містом Житомиром та
героїчний приклад нескореного духу цієї великої Людини, просимо внести на
розгляд сесії Житомирської міської Ради питання щодо:
1. Присвоєння імені Євгена
Концевича одній із центральних вулиць міста Житомира;
2. Встановлення пам’ятника
«Рушник» – символу вічності України та данини пам’яті Євгена Концевича (проект
пам’ятника було розроблено ще за життя Євгена Васильовича);
3. Встановлення пам’ятника
на могилі Євгена Концевича на Смолянському цвинтарі, де він похований;
4. Присвоєння імені Євгена
Концевича одній із шкіл міста.
Просимо також вивчити
питання щодо створення Музею-садиби Євгена Концевича, як музею української
народної духовності, музею дисидентського та правозахисного руху, музею
унікального «Рушника Концевича», музею героїчного життя, боротьби та творчості
цієї непересічної особистості на місці, де знаходиться нині будинок і садиба
Євгена Концевича.
З повагою,
Віталій МЕЛЬНИЧУК,
народний депутат України
першого скликання від м. Житомира, Житомирський міський голова в 1990-1992 рр.
Олександр СУГОНЯКО,
народний депутат України
першого скликання від м. Житомира, депутат Житомирської міськради в 1990-1994
рр.
Яків ЗАЙКО,
народний депутат України
першого скликання від м. Житомира, депутат Житомирської облради в 1990-1994 рр.
19 серпня 2010 року