Кохані жінки Тараса Шевченка

980

Довгий час побутувала думка, що Тарас Шевченко і кохання — речі несумісні. Молодий столичний художник і поет, бажаний гість на балах і в аристократичних салонах, любитель театральних вистав і музики — Тарас Шевченко кохав і був коханим! 22 роки кріпацтва і 10 років солдатчини скалічили його особисте життя. Він попадав в химерний любовний трикутник, над ним тяжів меч нерозділеної любові, він кохав без взаємності і дозволяв себе кохати, впадав у розпач і все життя мріяв про сімейний достаток, власну хату і вишневий садок.
У своїй новій книжці «Я їх любив. Кохані жінки Тараса Шевченка» Любов Гонтарук показала, що Т. Г. Шевченко — не лише геній, Великий Українець, а й проста, земна людина.
 
Оксана Коваленко

Мене по волі і неволі

носило всюди…

Т. Шевченко

Усе було високе й чисте.
Достигле поле, небеса,
Оксанки сонячна коса,
Й не зчулися, коли нависла
Розлуки втомлена гроза.
Він ще не знав, що це назавжди,
Вона не знала, що не доля,
А просто бігли чистим полем,
Де пленталася між возами
Поранена кріпацька воля.
І не сказав «люблю» коханій,
Вона також пила мовчання.
Німа розмова на прощання…
Він від’їжджав у світ незнаний
Без остороги і вагання.
А небо густо червоніло,
І день підстрибував без тям.
Вона була іще дитям.
Тоді чому ж так серце нило
Й дзьобатий бусол небо тяв?
На всі роки і на століття
Залюблений у небо птах
Проніс те свято крізь літа.
Оксанки чиста плоскінь літня
І неціловані уста.
 
 
 
Ядвіга Гусиковська

Одного разу за те, що я

затримався на прогулянці з Ядвігою,

мене відшмагали батогом.

Боліло не так тіло, як душа.

З листа Сошенкові

 
Не скиглив і не плакав,
А каменем мовчав.
Не біль додолу капав —
Сочилася душа.
Бо ні за що та кара:
Спізнився юний раб.
Пан бачив непокору,
Й батіг нагонив страх.
Пороли не за діло!
Вельможний пан гадав,
Якщо не бити тіло,
То гнитиме душа.
Шмагали батогами…
Кипіла юна кров,
А Ядзя добре знала:
Вбивали їх любов.
 
 
Ганна Закревська
 
 

Якби зустрілися ми знову…

було б це свято чорноброве…

Т. Шевченко

 
Якби зустрілися ми знову,
Я б не тужив і не страждав.
В саду кохання вас чекав.
Для чого ті пусті розмови?
Я б вам життя своє віддав.
Яке то щастя віддавати
Себе до крапельки, до дна!
Про це ви знаєте одна.
Без вас моя душа потята,
Та це прелюдія сумна…
Якби зустрілися ми знову,
Я б чистим словом чаклував
І ваші ручки б цілував.
Було б те свято чорноброве
На три розтягнене октав.
 
 
Феодосія Косиця

Молода попівна не могла піти проти

волі батьків, невдовзі збожеволіла

і в 1884 році померла.

 
Доленько моя нещасна,
За що так не любиш?
Я до тебе з словом красним,
А ти мене губиш!
Бо не знаю, як ступати,
Як на світі жити,
Молода попівна спати
Пішла в юнім літі.
Я кохав її так щиро,
Віддано і свято!
Синє небо задощило,
Перш ніж її взяти.
Квіточко моя кохана,
Зіронько невинна,
Хоч дружиною не стала,
В смерті я повинен!
Не вберіг, сумна ти доле,
Що там толкувати?
Знову сам один у полі,
Без садка, без хати…
Не у те вбрання, хоч біле,
Прощаючись, вбрали.
Краще б то було весілля
І музики грали!
Доленько моя нещасна,
За що так не любиш?
Не дала поету щастя,
То, може, погубиш…
 
 
Ликера Полусмакова

Простакувату дівчину Тарас

зваблював дорогими подарунками,

але вона не захотіла залишити

столичне життя і переїхати

в Україну, щоб жити в селі.

 
Хочеш, куплю чобітки
На тонких підборах,
Де круглесенькі носки
І халявки скорі?
У яскравих кольорах
Биндочки з віночком
Будуть витись на вітрах,
Співати в садочку.
І сорочку, де квітки
Червоні та гожі.
Обніматиму гнучкий
Стан, мов чисту рожу
Будеш панною в селі
В садочку ходити,
Білі рученьки твої,
Те кохання пити.
Хочеш кремовий сувій,
Дві нові спідниці?
Застібни куточком вій
Оченят кислиці!
 
Редакція «Української літературної газети» дякує Любові Гонтарук за фінансову допомогу.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!