…і навіки брат

97

Могильний,  Кожелянко, Покальчук, Римарук, Федюк, Ярослав
Павлюк, – то скільки українських цвинтарів я мушу обходити?! Сам ледве не
ґиґнув…

Нині прийшла страшна
звістка про смерть Олеся Уляненка, справді друга і «по духу брата». Річ у тім,
що ми народилися одного і того самого дня і року в одному і тому самому місці
(місто Полтава, вулиця Шевченка, обласна лікарня, пологове відділення). Його
маму привезли з Хорола, райцентра на Полтавщині. Мою маму привезли з
приміського селища Куликівка. В обидвох були ускладнення з пологами. Я
народився кількома годинами раніше Сашка.

Наша пізня київська дружба
зовсім нічого не означала, крім того, що ми земляки. Ми часто спілкувалися.
Звичайно, пиячили. Нам не заважало навіть те, що він – напівросіянин, а я – на
чверть полонізований вірменин. Дружба була справжньою, і коли я повертався з
Африки, він єдиний мене в аеропорту Борисполя зустрічав.

Я складаю квітоньки на його
могилі, жбурляю грудочку українського чорнозему. Вічна тобі пам’ять,
дорогенький мій! Хоч ми і діти Хрущова, Сталінку, де поруч жили, ніколи не
забудемо. Прости мене за весь оцей віртуальний світ. Ти заслуговував на Нобеля,
а пішов у вічну українську прірву. Ще раз тричі вічная пам’ять.

Вічно твій

Євген ЗАПЕКА

 і члени моєї родини

 

м. Львів

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!