Володимир Олійник. «Поборемо»

143

* * *

Не плач, кохана… Я – іду!

Бо суне он орда зміїна…

Кріпити оборону й дух, –

Не плач! Чекає Україна.

 

Будь берегинею. Збери

Всю мужність, міць і силу волі.

Знай – переможні прапори

Замайорять у ріднім полі!

 

Ідемо з ворогом на прю, –

Свій дім, державу захистити!

Як навіть в тім вогні згорю –

В Любові вічно буду жити!

 

 

* * *

Не соромлячись рідних людей,

(Боже, як же гіркотно і важко…)

Ти припала йому до грудей,

Як обранена пташка.

 

Він іде захищати свій дім,

Бо вповзає ворожа лавина,

Він навіки у серці твоїм,

Як земля й Батьківщина.

 

Ти сказала йому: «Кров за кров!»

Мужньо втерла останню сльозинку,

Цю картину назвеш ти: «Любов…

І – Війна. Батьківщина».

* * *

Боже, як люблю я Тебе!

Яку Любов Ти мені дарував!

З Тобою я не манкурт, не бевзь,

Ти дав мені Слово, щоб я прославляв

Твою Справедливість, і Вість, і Закон,

Твоє Одкровення про цей вавилон.

Наказуй мені. Я ітиму у світ,

Нестиму у серці сяйливий Завіт –

Те Слово, яке Ти благословив

Я сіяти буду роздоллями нив,

Я стернями йтиму в тумані й імлі,

Щоб лиш Справедливість була на землі…

Щоб Ти врятував мій стражденний народ,

Який і на зло несусвітнє – добром…

Врятуй його Боже, з геєнни вогню,

Дай світло надії грядущому дню!

 

* * *

Наче мить щастя життя промайне.

Дати усі і розмиті, і стерті…

Не полишай же, мій Боже, мене

Нині й по смерті…

 

Я із Тобою зустрівся давно.

Ноги збивав на шляхах Галілеї…

Душу Ти вибілиш, як полотно,

Боже, від сажі і глею…

 

Боже, Вітчизну мою порятуй,

Рідний народ мій стражденний…

Благослови нашу волю святу…

Браття і сестри, молитви зростуть

З душ наших – нічно і денно.

Путлеру

«Вважати президента РФ Путіна

міжнародним кримінальним

військовим злочинцем…»

(зі звернення Верховної Ради України, 27.02.22)

 

 

Будь проклятий до сьомого коліна,

За те, що ти плюндруєш Україну,

Рашистський виродку, поріддя сатани,

Призвідець сатанинської війни…

 

Несеш брехливу єзуїтську ахінею –

Тобі давно вже місце в мавзолеї.

Хутчіш би ухопив тебе правець!

Агонія гряде. Тобі кінець!

 

Прощення у віках тобі немає,

Казан у пеклі вже давно чекає,

Там каїн-брат тобі підкине дров,

Щоб закипіла чорна твоя кров…

 

Горітиме з тобою все по колу,

Злочинне, сатанинське твоє кодло.

Залишишся в історії по чину,

Як новий гітлер – світовий злочинець.

 

 

 

 

 

 

 

 

* * *

 

В серці – гнів, обурення і злість

І жадо́ба помсти – аж вирує…

Президент палати номер шість –

Остаточно… Світу вже не чує…

 

При житті – фігура воскова.

При житті – залиті воском вуха…

Демонів він власних тільки слуха,

Нам криваві чинячи жнива.

 

Деспот, фюрер – він пахан на зоні.

Виконавці – мов безвольні зомбі…

В серці – гнів, обурення і злість –

Президент палати шість.

 

* * *

Будь проклята війна –

поріддя сатани

І ви – ініціатори війни, –

Недолюдки і покручі убогі,

Убивці – вам нема

прощення в Бога…

Втопити б вас

у сльо́зах матерів –

Безпутні виродки,

щоб кожен з вас горів

у пеклі, у смолі,

у жертв крові киплячій, –

Поріддя сатани,

чортовиння́ незряче…

 

Спини, Господь, спини,

кривависько війни!

Благаєм Тебе ми –

благослови на мир!

 

 

«Міф» і не міф – безсмертний наш Мамай

 

Світлій пам’яті Василя Сліпака – воїна і співака, героя

 

Так, оперний співак зі Львова родом,

Який в Паризькій опері співав,

У «Фаусті» грав Мефістофеля.

Любив цю партію. Як той Вакула

Він намагався осідлати чорта…

Пришестя громом голос басував,

Щось потойбічне, дике виростало:

Артист дух Мефістофеля спізнав

І кинув виклик демону. Париж

Малий для української душі…

На Схід його Козак-Мамай покликав…

На фото гляньте – символ українця,

Із кобзою і піснею в душі,

З козацьким традиційним «оселедцем»…

Красивий, статний. І віщун, й чаклун,

Ні , просто він козак, він характерник!

Таким і світу білого замало,

Їх невблаганно манить потойбіччя…

Ми кажемо : хіба не божевільний?

Ідеаліст? Не схиблений хіба?

Париж кидає, полишає славу,

Ще й полишає дівчину кохану

Заради України. Йде на Схід.

Йде на війну. Воює у Пісках.

Окрай Донецького аеропорту.

В Авдіївці брав участь у боях …

  1. Донбас. Спекотний червень.

Поїздка третя. Василю – фатальна…

Від кулі снайпера загинув наш Мамай…

Що згадував, коли душа летіла

В астральний світ? Дитинство золоте.

Коли співав маленький , років шість

Ту славну пісню «Тиша навкруги»

Співав односельчанам на весіллі…

Так, так, Василю… «Згасла вже зоря»…

Але сказав колись великий Данте

«Дорогою своєю ви ідіть»…

Чому лишив усе: тріумф і славу,

Й великі гроші, й дівчину кохану?

Він відповів, Мамай наш, нам Василь:

«Я просто, товариство, тут, на Сході

Не граю ролі. Тут я є собою.

Повірте, справді, я переживаю

Життя свого моменти унікальні ,

Моя душа тут вдома». Хтось сказав

Із побратимів бойових: «Не було б

Нас багатьох, якби не наш Василь,

Який за позивний взяв слово Міф».

Чомусь завжди кінець початком стане,

А смерть переростає у життя …

Народу син в огненне пекло йде,

Аби народові нове життя вдихнути,

Нове одухотворення спізнати…

Героя проводжали в кращий світ

І вулиці захмарені, і люди

Навколішки йому аплодували,

Хоч він казав: Я не герой.

Я, друзі дорогі, такий, як всі!!!

Отак у вічний вирій відлетів

Наш щирий український соловейко,

Наш Василько, Дударик, як його

І рідні, й друзі ніжно називали,

Бо він дев’ятирічним ще вступив

В «Дударик», у капелу легендарну…

«Місяць на небі» часто він співав,

Тримаючи надійно автомат

Бо голос аж просився на Вкраїну…

І запис у фейсбуці. Заповіт:

«Для всіх моїх! Я – націоналіст!

Знешкоджувати треба ворогів.

За Україну та й життя віддати.

ЛЮБИТИ лиш своїх. Своє. Своїх.

Брати і сестри! Ви мої. Бо – кревні.

Розвинуті. Розумні. Адекватні.

Глибокі, чесні, гідні і сміливі

Незламні, солідарні, правдолюбні,

Безкомпромісні, високоморальні,

Нелицемірні, люблячі і справжні.

Бажаю розвиватись і рости,

Творити доокруг духовне коло,

Тоді прославим націю. Взірець

Тоді буде для нових поколінь.

Подумайте над цим, мої братове,

Бо ж Україна нам понад усе

Зробімож її в дійсності такою,

В якій би нам самим хотілось жити…

Любити свою землю. Це так мало.

Любити рідну землю. Так багато.

Всього лише – любити. Лиш померти,

Так швидко, звично, так феноменально,

На постріл власний обернути спів,

Життя – на смерть…

Ні, брате, – на безсмертя!

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!