Володимир Яремчук. «Вірші проти війни»

230

Білорусь! Ти була завжди Руссю!

(Не Московією, – завваж, –

що лишалась в цій назві незрушно

до Петра-імператора аж)*.

 

Русь велика – то є Україна

з Білоруссю – єдина земля.

Ані ми, ані ви не кроїли

інші землі по типу Кремля.

 

Білорусь! Не піддайся омані,

на сусіда руки не здіймай!

Розійдуться ворожі тумани!

Вам і нам засміється розмай.

 

Україні лишайся сестрою!

Збережи свою мову дзвінку!

Не допустимо коней із Трої!

Залишаймось в єдинім вінку.

 

Ми – єдині. І ми – незалежні.

В наших жилах – побратана кров.

Залишаймо прозорими межі,

аби враг наших душ не зборов!

 

Бо вони від Купальських світанків,

від колосся, від духу ріллі.

Одягнімо свої вишиванки

і братаймось повік на землі!

 

*назву «Росія», (замість «Московія»),
Петро увів тільки в жовтні 1721 року

***

Летить гайвороння… Нестримно летить,

мов чує всесвітню погибель…

Ні грішник не спинить його, ні святий.

Йому – ні чеснот, ані схиблень.

 

Воно – санітар, що збирає врожай

глупоти, пихи й марнославства.

Вражай, Провидіння, невинних, вражай…

Твій шлях по могилах прослався.

 

По братських могилах, – цинічних, жаских.

(… Та цих не склюють хоч ворони…)

А Вищий Порядок не бачить. Застиг.

А ницість жадає корони!

 

Сама – на межі вже! Сама – уже труп!

Навіщо в могилі корона?!

Запали запалює бомбам, як трут,

стинає життя безборонно.

 

І рвуться зачаточки тисяч родів:

поетів, оратаїв, зодчих…

Від крові й вогню світ ураз порудів.

Летить вороння. Пити очі…

 

***

 

Вітчизни ради дбає він невтомно.

Тож держить під прицілом світ увесь.

Стримлять у небо смерті мегатонни

понад стадами етносів-овець.

 

Життя людей стинають смерті коси:

задля добра він… смерть благословив.

Кричать з могил до нього мертві кості –

пихатий – він не схилить голови.

 

Він у смертельних тішиться дебошах.

Він не боїться заповідей Божих.

Він сам собі – і Бог, і сатана.

 

Та із могил постануть убієнні!

Горітимеш, горітимеш в геєні

і не досягнеш в чорній прірві дна!

 

***

Всі македонські й чингісхани,

злі імператори й султани –

давно за мороком століть.

По них могил вже тьма стоїть.

 

Всі гітлери й наполеони, –

були ж вас цілі легіони,

засліплені маніяки!

А де тепер? Лиш кістяки!

 

Лише проклять довічні хмари

висять по вас, лихі почвари,

й по ваших чорних іменах!

Звідкіль ви знову на ланах?

 

На наших нивах золотистих

у ваших помислах нечистих?

Чого ви знов сюди прийшли?

Ви вже аж тхнете від хули.

 

Вбивай, захапуй землю, царю,

прямуй до пекла. Не звертай!

Впивайся кров’ю, та про кару

невідворотну пам’ятай.

 

Тобі не виграти двобою!

Бо твій владар – це зло й імла.

У морок підеш, – і з тобою

імперія твоя гнила!

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!