ХРЕСТ/KRZYŻ
ця ніч гойдає ґвинтівку на Її грудях
поки пролітає літак співаючи про літа:
многая літа! во здравіє! во спасеніє!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Ja jestem pozioma Ty jesteś pionowy.
в цю ніч той дім вже викричав весь біль
бо свист мав на увазі тримісячну дитину:
сорок днів та вісім долин Святого Письма.
Ty jesteś góra Ja jestem dolina.
вітер вже пів години як у бомбосховищі
надихає мужніх і жіночих і відспівує:
ви є сонце нова Terra Sancta ви є de Sanctis!
Ja jestem Ziemia Ty jesteś Słońce.
єдина зірка цієї ночі дивиться з відлунням
на постріли поштовхи і мертві подихи
бо ж як вони боронять свій дім священний!
Ja jestem tarcza Ty jesteś miecz.
сьогодні мій хрест важенний як шкіра
він люто перетинає ніч на моїй шиї
і болить з кров’ю без оливи і вина.
Ja jestem rana Ty jesteś ból.
мене вже нема я і сам — божевільна ніч;
я постріл в просторі на викрик Матері:
Боже мій Боже мій чому Ти мене покинув?
Ja jestem noc Ty jesteś Bóg.
не зважай на цю ніч вона ледве темна —
я підкорю темряву заради тебе моя Земле
ще до того як все волосся твоє згорить.
Ty jesteś ogień Ja jestem woda.
ще п’ять годин і вони прийшли до нас
ще п’ять годин залишається дітям на сон;
невигасливий секс — останній радісний крик.
Ja jestem naga Ty jesteś we mnie.
ця ніч гойдає ґвинтівку Deo volente
бо Матір захищає дитину від пітьми.
Ja jestem pozioma ale nie zawsze
Ty jesteś pionowy ale do czasu.
в цю ніч вона боронить свою шию у вузлі війни
такої невигасливої і з плачем дивлячись на хрест.
Ja jestem pionowa góra orgazmu
Ty jesteś pionowy przy mnie.
ПАДШИЙ ПАДРЕ
натискаю на ключ повертаю праворуч — то мій дім
звідки він взявся оком опалений і куди зникає?
шкандибають по тілі мурахи втрачені димом війни
то мій дім повертаю праворуч і входжу як уві сні.
на кухні відчинене вікно і недопалки сплять — не збуди.
червоні стіни і крики з вулиці хрестик гойдається тихо.
я біжу щоб закрити вікно але птах поза ним до мене говорить:
тихіше. нудота. пляма на шкірі. душу вивертає хіть.
відчуваю як дихає хтось у вуха мені аби ж то була священна Марія!
повертаюсь — нікого. коліна тремтять. крапає кров зі стелі.
біжу до кімнати та марно бо тону із відкритою печаллю
але досі незламаний я пливу охоплений співом сирен.
кімната. біла як простір німа як волосся твоє на повітрі
і вузька як ліжко військових. була ж вона ширше ні?
ніяких вікон і тут наодинці я кохався колись із думками
попри те що мав дівчину яку не згадати мені на ім’я.
книжкова полиця на білій стіні: Сартр Шевченко Забужко
і втома десь там поміж книг вичікує час і знов нападає!
я вражений. решта крові. хтось мені шепоче на вушко:
то твій дім! ховайся дурню! ховайся! летить!
розруха. темні плями як очі спостерігають за мною.
з вулиці ледве чутно крики: синку! доню! у мене немає дому!
вибухи знов. кволий я знепритомнів але не на смерть:
весна уповні: роздягають і ґвалтують гарматами боязливих святих.
навшпиньки обминаю кімнату зализую звуки язичником.
простір вузенький тепер реве як влітку широчезний Дніпро.
входжу до кухні — то мій дім — вікно підвіконня шепоче відлуння
падший падре крапає кров’ю зі стелі. і знов нестерпно тихо настає…
ALMA MATER
коли дім був збудований першим працівником
я увійшов в нього як ніж у масло без скрипу.
за останню добу він перетворився на камінь
і все навколо розтануло.
покритий тінями співу із глибинок нервів
і напівстінами я промовляв: звук звук..
котра година? де б мені взяти поїсти собі?
котра година? amantes – amentes.. amentes..
якийсь потойбічний безрух скував мене
обійняв думками а дім відбудувався наново:
з’явилися стелі підлога ґрати і кам’яні стіни.
з них одна із написом: прошу пана розгоститися.
сів у закутень біля стіни на солому і тиша
і темрява і темрява і темрява і тиша і тиша.
промовляю: стіна звідки я взявся? вона існує?
я бачив її учора коли йшов додому наодинці.
стіна відповіла голосом зарізаного чоловіка
(якісь незнайомі божевільні крики. не зрозуміло.
живому таке не під силу. живому таке неможливо!)
і відсунулась від мене на пів метра.
чую! знов чую якісь розмови на вулиці.
хтось каже: – положи на место у мамы нет денег на это!
– та это все бизнес Харьков Херсон вон людям дали месяц
вернуться обратно иначе больше не пустят.. 14 погибло!
моїх плеч торкається чиясь долоня і голос позаду шепоче:
ходімо зі мною я тебе вбережу сонце моє любове моя.
відповідаю: ти хто? неможливо! а як же стіна?
якщо не брешеш – я обернусь. обернувся. порожнеча.
стіна увійшла в мене на третину. відчуваю вакуум.
солом’яні пси лоскочать ноги. кров малює неясні візерунки.
з квітів замість пелюсток – попіл військових перемог.
сонце запекло людей у червоні губи побуту.
вже на половину остінився – схоже на інфаркт.
від напису залишилося тільки “розгоститися”.
починається відшукування причетного до мого зникнення
у День Конституції в спеку.
бодай вітер доторкнувся до мого лиця і проспівав..
не треба! не співай! ще живий чуєш я ще живий!
регочу і стогну кричу і співаю божеволію плачу..
і знов усе тихо коли б не той свист здушеного горла:
ти знов прийшла? до мене? чому торкаєшся темряви
протилежної моєї? у тебе теж болить? чому люба?
бачиш мене картатого і закатованого і ніц не говориш!
навіщо мовчиш годуючи мене молоком?
а жінка продовжила годувати молоком і мовчати
(чи можливо щоб десь вона таке бачила?)
і жоден шепіт не зісковзнув з її губ
а скрип був звуком її присутності.
і от стіна питає в мене: що скажеш коли я вже майже в тобі?
згадаєш Фауста або Христа? згадаєш матір або батька?
свою наречену згадаєш? може все життя пронесеться перед очима?
якими думками ти позначиш свою присутність на цій землі?
жодна думка не спала йому з голови жоден рух окрім повік.
і вітер прийшов до нього лагідно пестити щоку співаючи:
А був він хлопець молодий,
Його лишень кохати
Він впав, як той сухий листок,
Повік буде лежати.
Він впав, як той сухий листок,
Повік буде лежати.
ELECTRA
Imię pokoju zawsze ciałem wojny się stanie.
Rafał Wojaczek
шшш чуєш? звук такий як колись
широкий як ніч і гострий як крила.
прислухався — марно! каже дивись —
розстріляний звук широкого тіла.
літо як листя: зів‘яле криваве…
шшш чуєш? знов воно… теє…
шелестом в річку листя опало
річка палає — реве Галатея.
прислухався — марно! каже дивись —
в землю вростають зірвані квіти
і намертво поруч руками сплелись
в свободі спочити заквітчані діти.
прислухався — чую… каже дивись —
встає чоловік о п’ятій годині.
скрушно дивлюсь… як раптом скрізь
люди повстали з посмаком пісні червоній калині.
POEZJA (WOJNA)
вертаю ліворуч до гори на світло
а ти наспівуєш мені:
вірші-вірші
лунає вибух
смерть ще неназвана
змішуючись із життям
у помежів’ї часу
відбивається
луною
віршів-віршів
і поміж вішрів-вішрів
крапає кров дитини
а замість ретіл —
кістки.
м. Одеса
Чільне фото: ілюстрація М.Чюрльоніса