ВОРОГУ
Тебе мати учила: «Чужого не руш»?
І не лізь з особистим знаряддям
У обійстя чуже, у країну чужу
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Зі своїм недолугим поняттям.
Недозрілий спотворений розум у злі.
Ти, як риба, потрапив у вершу.
На моїй неповторній найкращій Землі
Так і знай – я стрілятиму перша.
***
Чи приснилося, чи примара?
На прадавнім шляху, як тінь
Бачу половців чи хозарів…
І ходили ж, кому не лінь.
Перехожені чорноземи
Перемішані до грудей.
В крайніх хатах лежать тотеми
На майбутнє своїх дітей.
Перетримана брость калини
З хати скраю – у блиск очей,
Чи з історії, чи з билини
Калиновим вогнем пече.
Чи приснилося, чи примара?
Червень зеленню погляд закапав.
Щось згадався той дощ на фату.
В передденні зеленого свята
Я в думках до онука іду.
В Португалії звуки сирени
Вже давно позмивав океан.
Чи приїдеш, онуче, до мене?
Там кладуть подорожник до ран?
В Лісабоні, Кашкайші ночами
Тобі чути зажурене фаду?
Тут гітара твоя між речами
Затужила. Засмутила хату.
***
Філософ він. Все прагнув глибини.
І жив на крилах бідного вертепу.
Він той художник, що добув з війни
Яскраві барви гомінкого степу.
Де брудом день, і де в калюжі небо,
І чи живе в догоду цій добі –
Він знав, хоч не вважав, що знати треба.
Любив розлоге небо у собі.
В музеї зброя, вибухи на фото,
І страх, і відчай… Не знайдеться слів.
І зовсім поруч, дивно так, навпроти
Пейзажі найяскравіших степів.
м. Запоріжжя