Ваня Ангелова (Болгарія). «Зловісно гримить відголосок нової війни»

313

Болгарську поетесу і перекладачку Ваню Ангелову добре знають в Україні. Знають за віршами, які не раз перекладались на українську, а 2021 року в Києві в перекладі Інни Ковальчук вийшла її збірка «Розкрилена душа». Знають за перекладами на болгарську та популяризацію на Балканах сучасної української поезії. І коли розпочалась російсько-українська війна, серце болгарки з болем відгукнулось на нашу трагедію. Пропонуємо вашій увазі кілька найновіших творів поетеси.

 

Український ранок

 

Небокрай спохмурнів, і зробилося синє ліловим.

Тиша схлипнула, й вітру спинилось виття голосне.

В óці ночі величної погляд відбився ранковий.

В сірій хмарі завмер місяченько, ще хвильку – й засне.

 

І тоді, як нічого уже не чекали нового,

враз над містом зненацька пронісся ракетний снаряд.

З літаків впали бомби, ввірвалася в ранок тривога,

заповзли хижі танки з ворожим загоном позад.

 

Харків’яни в метро познаходили сховок для себе.

Їх прикрила земля, наче то не землянка, а дім.

Для загиблих героїв єдиними житлом стало небо,

їхнім душам Господь дав притулок безпечний усім.

 

Діти в Києві також сидять у підвалах глибоких,

щойно десь пролунає снарядів погрозливий рев.

Чи забудете гуркіт цей, хоч пролетить рік за роком,

та могильне ридання старих – аж за душу бере?

 

Чи убитих синів, чоловіків, загиблих у битвах?

Чи порожню шинель після батька, що в шафі висить?

Від військового штабу про смерть, про загибель «привіти»?

Чи поцілену просинь, яка від страждання кричить?

 

Небокрай спохмурнів, і зробилося синє ліловим.

Тиша схлипнула, й вітру спинилось виття голосне.

В óці ночі величної погляд відбився ранковий.

В сірій хмарі завмер місяченько, ще хвильку – й засне…

 

 

 

Сину, не йди на війну

 

Солдату-окупанту

 

Ти не йди, мій сину на війну!

То не ласка жінки і не мрія –

ліжко твоє жаром не зігріє.

То страждання за страшну ціну

 

Завше – без кінця ясного бій.

Утікай від смерті, від мертвоти.

Бог піднявсь за тебе на Голготу.

За життя тримайся, сину мій!

 

Каркають дияволи – і в хлань

душу твою хочуть опустити.

Ти не сплав, для гибелі нагрітий!

Краще, сину, дезертиром стань!

 

На гарматне м’ясо ти підеш.

Ти ж не вбивця і не душогубець –

голуб чистий і людинолюбець,

з проса висівковий хліб клюєш.

 

Синку мій, дитя Господнє ти,

хай від тебе щастя мають люди!

Відповідей і питань не буде.

Сіть павук продовжує плести…

 

Хорт, що піджидає дичину,

а не ласка жінки на світанні,

не обійми мамині жадані.

Ти не йди, мій сину на війну!

 

 

Поміж людського тлуму і хаóсу

 

Збожеволів цей світ, одвернув свої страхи від Бога.

У відлунні від бомб він живе, позабувши любов.

І світає у смутку в дні горя. Вдаряє тривога.

І між тлуму людського й хаóсу туляється кров.

 

Винний ти чи правий – ні для кого в тім сенсу нема вже.

Кроком руш! І на смерть! В бій жорстокий рушає солдат.

Бо Життя – тільки сон, ілюзорне, як видиво, майже,

добровільно дарована Богом на світ благодать.

 

Хтось не спить у траншеях. Сини його гинуть на фронті.

Відкривають вогонь. Поряд – вибухи мін і ракет.

«Стрічний марш…» Кроком руш! Дим простелиться на горизонті.

Рота, струнко! Ура! На рятунок загону – вперед!

 

Рапортує ця мить. Офіцер преферанс залишає,

дім і матір, дітей і дружину, хоч плачуть вони.

Непорушні степи під ногами і спека. Смеркає.

І зловісно гримить відголосок нової війни.

 

Та чи прийдуть назад? Чи повернуться мертві до себе?

«Люлі-лю! Люлі-лю!» Не пробуджуйтеся, молодці!

Загойдалось в пилюці, на піту* скрутилося Небо.

Шапки геть! І поклін! І «За почесть» навіки, бійці!

 

Скаженіє цей світ, одвернувся у страху від Бога.

І блукає між тлуму й хаóсу нелюдського кров,

щоб світати у смутку. Щоб бити в дні горя тривогу.

Щоби жити в відлунні від бомб, загубивши любов.

 

* Піта – круглий плоский хліб з тонкого білого або коричневого борошна, популярний на узбережжі Середземного моря.

 

З болгарської переклав Віктор Мельник

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!