Тетяна Грицан-Чонка. «Небесний щит»

237

Зросійщені щенята,

Хто ваша мати,

Чи маєте тата?

Чи вийшли на світ,

Наче тать, стати демоном?

Нащо у чужій стороні

Топанками топчите?

Нащо нам такі вироджені гості?

Ми вас не гукали,

Ми вас не шукали,

Ми з вами не діти єдиної мами.

Відріжуть великі, перетнуть малі –

Усі ваші наміри гепнуться в крах.

Над нами щит Бога,

Ми в Неба в руках.

 

***

Я тут. Насилу час єднаю

Із пройденими вежами, що впали колись тут –

На задвірках часу.

Я тут. Плекайте гори гномів, торгуйте ногавицями,

На спомин

Зайду до храму голубів.

Я тут. Прийми мене, Всеношна.

Зроби із мнене крихту спасу…

Я тут, аби назавжди статися в прийдешнім.

Аби прийти, і час до часу,

Я тут, в обіймах полудневих,

У чистих водах голубів,

Я тут, прийми мене, народе,

Стою, чекаю – час наспів.

Я тут. Чого мені так гірко, неначе весь тягар припав і піт?

На чолі одвірки печалі, болю, плачу, бід…

Я тут. Не запозичу більше твоїх нехитрих усмішок гаю

Я тут, я трохи зігнута неначе, а вже на гілках вишні видивом стою.

Я тут, прийми мене Отчизно, сховай, обласкай, відпусти.

Я тут, я стала трохи вище,

А все таки я – ще дітвак, з тобою в поле зранку вийду.

Я проростаю в нім любистком, на крилах Янголом молю:

Не пустоцвітом будь, не кладовищем,

А стань апартаментами в Раю.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!