Слово – зброя

221

“Українська літературна газета”, ч. 9-10 (329-330), травень 2022

 

У «Видавництві Ліра-К» готується до друку антологія поезії російсько-української війни. У двох попередніх числах числі УЛГ були надруковані добірки вибраної поезії з цієї антології. До уваги читачів – наступна добірка.

 

Павло КУЩ

«МІЖ НАМИ, СИРЕНО ЗАЛЕЖНИМИ»

(Помічний заговір)

Гучна повітряна тривого,

лети й завий до Таганрога!

До Орла і до Тамбова,

до Пєрмі і до Ростова!

До Тули і до Самари,

до Курська та Чебоксарів!

До Калуги і Рязані,

до Тюмені і Казані!

До Сочі і Воркути,

до Грозного і Махачкали!

До Костроми та Волгограда,

до Пітера-Zуйлограда!

Та найперше – до Москви,

звідки смерть нам шле царьок пітьми!

Та ще збігай на Алтай,

і в бункері його налякай!

Втім, щоб знову не вертатись,

там відразу й закопай!..

 

ДИКІ МУХИ

(На мотив відомої пісні

«Ой, летіли дикі гуси»)

Ой, летіли дикі мухи!

Диверсійні ескадрильї на Москву!

Бо хто путлера послухав,

Той нагадує сліпу удень сову.

 

Ой, летіли дикі оси!

Високоточні і кусючі для русні!

Ой, втікали zайди босі,

Погубивши зброю й техніку в багні.

 

Ой, летіли в день весняний

Бджоли-кіборги – карателі-лихі!

Пошукай бджоложилет ватяний,

І мерщій мацни штани: чи ще сухі?..

 

Ой, летіли проти ночі

Дресировані й токсичні комарі!

Ой, запухли у тих очі,

Хто загарбники, рашиzти й упирі!

 

Ой, летіли до світання

Ні, не сірі – синьо-жовті горобці!

Ой, зізнаюсь без вагання:

Це закляті й дуже злі бандерівці!

 

Ой, летіли дикі мухи

Через Київ у зелений гай.

А хто путлера послухав,

Якщо ще вцілів, мерщій звідси втікай!

 

Тетяна ЛІРА

ГОРЕ

Із лона матусі – у лоно землі…

Ніколи не виростуть ніжки малі

І ці рученята ні маму, ні тата

Уже не обіймуть. У небі літати

Він янголом буде. Невинний малюк.

Немає для мами пекельніших мук,

Ніж як поховати частинку себе.

Це горе горить від землі до небес,

Ущент спопеляючи серце.

Війна. Через неї усе це…

 

Олександр ЛИСАК

***

Зараз не час підставляти щоку –

око за око нині.

Душу загнали у глухий кут

окупаційні тіні.

Зиркають люто, зубами скриплять,

жадібні, злі, лукаві…

Небо не прийме – прийме земля,

серце сьогодні – камінь.

Скиглити, друже, немає підстав –

рано нам помирати.

Вір у Мохаммеда, вір у Христа –

зброю тобі тримати…

В кожному русі – повстання, гнів,

віра й покора – потім.

За вікнами фронт. Ти на війні

духа й земної плоті…

 

Антоніна ЛИСТОПАД

Я – Б У Ч А !

Європо! Зніми забрало…

І скинь пелену з палача!

Я – БУЧА! Мене – ґвалтували!

На Ваших, Панове, очах!

Це чули порти і портали.

Не треба ні вітру, ні віх…

Я – Буча… Мене розстріляли!

На вулицях рідних моїх…

Сирени і свідки… Сиґнали!

Сусідко! Почути – пора!

Я – Буча. Мене катували!

В підвалах. У власних дворах!

Я – Буча! Розтерзані діти…

Лежать у холодних пісках.

Ви зможете це простити?!.

Здригнеться Господня Рука.

Година страждальна, нестерпна!

Хоч краплю б живої води…

Я – Буча! Не бачили пекла?!

Приїдьте на день хоч – с ю д и…

Я – Буча… Не плачте… Не треба!

Освятиться Час і Гора.

Спускається Янгол із Неба.

…Мене вже до раю забрав.

Із нами – мільйони! І юрби…

В нас Місія – на Роду.

Я – Буча. Приїду у Нюрберг!

В Ґааґу я пішки прийду…

На троні появиться титул.

Відновим і мур, і межу…

Я – Буча! Я буду ж и т и!

На попелі Сад посаджу…

Я – Буча… Мене не забудеш!

Я Пам’ять свою не віддам!

Без всякого присуду Суду

Щоночі Я с н и т и с я буду

Своїм озвірілим к а т а м…

В гарячих й холодних пустелях…

Усі Рубікони пройду!

Я – В И Р О К! ПАЛАЮЧА СКЕЛЯ!

На тебе, Москво, упаду!

Я – Б У Ч А ! ! !

Європо! Зніми забрало…

І скинь пелену з п а л а ч а!

04.04.2022, ніч

 

ІРПІНЬСЬКИЙ ЗОЙК

Болю! Мій болю… Болю неспинний!

Небо над лісом Ірпіньським зомліло.

Що ви зробили з моєю Ірпінню?!!

Що ви зробили?! Дебіли… Дебіли!

Що ви зробили з Ірпінню, прокляті?!

Щоб у вас руки навіки заклякли!!!

Що ви зробили із Янголом Білим?..

Що ви зро-би-ли? Дебіли. Дебіли.

Я би усіх вас – на ешафоти!

В середньовічне пекельне кострище…

Я би вас – у мезозойське болото.

В первопечерне сліпе ристалище!

Я би вас в клітку – із тиграми лютими!

Разом із вашим безумним путіним!

Що ви зробили з Ірпінню ніжною?..

Де тепер будуть рости підсніжники?

Що ви зробили з моєю Ірпінню?..

Що не зосталося навіть і тіні…

Що ви зробили, нелюди, нелюди?!

Я б вас із вихором – на дикі скелі!

…Та, що і пташки ніколи не скривдила.

Та, що усіх наділяла крилами…

Та, що завжди рятувала хворих.

Я би у с і х вас – в олов’яне море!

Що ви зробили з моєю Ірпінню?

Навіть здригнувся римський триклиній.

Навіть каміння в землях ворушиться…

Навіть злякались мертвії душі.

Що ви зробили з Ірпінню Квітучою?..

Щоб на вас впали всі гради і кручі!

Щоб кип’ятком все потомство ошпарено!

Щоб потопились могили і правнуків…

Щоб ви горіли в десятім коліні!

Навіть здригнулась Гора у Сардинії…

Тенькнув дзвіночок в тонкім передзвінні…

Що ви зробили з моєю Ірпінню?..

Хай розірвуть вас Святі Блискавиці!

Хай у нащадків спотворяться лиця!..

Хай на очах ваших зникнуть повіки…

Хай у вас виростуть сині хвости…

Я – проклинаю!

Проклинаю… Навіки!

Про-кли-на-ю…

Хоч і не можна клясти…

Болю, нестерпний… Болю неспинний!!!

То – вже не сльози.

То – к р о в КАЛИНИ!

23 березня 2022 року Божого,

п’ята година ранку

 

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

***

– Ти, з-за порєбріка, миршавий,

Голодний, як бродячий пес,

Прийшов до нас шукати слави,

Щоб знову «есесер» воскрес?

Стоїть і дивиться під ноги,

Прохає: «Набєрітє маму».

Ба, лексикон який убогий,

В душі – ні сорому, ні сраму.

Його перемолола Буча.

Наляканий, пустий, як діжка.

На язику одне матюччя,

А мама – теж не Білосніжка!

Які ж ви, блядь, «вєлікороси»?

Раби підступні та огидні!

Вам очі спалять наші роси,

Нехай вас обступають злидні!

Не буде вам ні «есесера»,

Не буде путіна-злодюги.

Росія зтане, мов химера,

За пиху, злочини й наруги.

Не буде хворого урода,

Згниє його поганська рать.

А будуть тільки мир і врода

В країні нашій панувать!

 

Тетяна МАЙДАНОВИЧ

***

Не називаю їх «Росія» –

Вкраїни вкраденим ім’ям!

Москва, Московія – безсила

В майбутнє шлях закрити нам.

 

Русь-Україна прагла здавна

До Бога вірою в ділах,

І справедливість в ній зростала:

Є «Руська Правда» Ярослава

В козацьких вольностях-правах.

 

За волю й землю вкотре й нині

Тепер з Москвою йде війна.

Достойно –   «Слава Україні!»,

Що Богу молиться вона.

 

За легковажність, за байдужість,

Революційний сатанізм

Покаялись мільйонів душі,

Хто Божі Заповіді зрушив

У більшовицький комунізм.

 

ЗнеслИ  всі пам’ятки сатрапам,

Історії розкрили кров…

Вступила в Україну правда –

В Законі Божому Любов.

 

Гулаги і Голодомори –

Зачаті в царських Соловках.

Зреклись ми вас, кремлівські зорі!

В нас ТрИзуб Трійці на руках!!!

 

Хто ж Маркса-Леніна омани

На люд простий кладе і клав,

Хай сам бере на шию камінь!

…Так про спокусників сказав

 

І заповів Христос-Месія:

Хто «цих малих» манити смів,

Обманці – з жорнами* на шиї

Хай в море кинуться самі… (Мр. 9;42)

 

Стоптав Новий Завіт, Украйну

Вогнем здушив – кремлівський спрут.

Старий Завіт війни нагрянув:

«За око – око, зуб – за зуб»…

 

До брані кличем душі братні!

Брехню, що нею звів Донбас

Серця на Божу правду здатні,

Вогнем і кров’ю змити час.

 

Бороти дух Кремля – насилля –

Нас Божий  Промисел з’єднав.

В Ім’я Творця, в Любові сильна

Встає народна Україна –

Це з Божим ворогом війна.

 

Знамена в нас такі красиві –

Із жовтим сонцем – далі сині

Ведуть у Світло Вічне нас.

Ми відрікаємось гордині,

Це гідно – «Слава Україні!»,

Йде в Божій Істині вона.

 

* «Хто ж спокусить одного з малих цих, що вірять,

То краще б такому було, коли б жорно млинове

На шию йому почепити та й кинути в море!» (Мр. 9:42).

 

Тетяна МАЛАХОВА

ДІАЛОГ З МОСКОВСЬКИМ

ЕКС-ПРИЯТЕЛЕМ

– Давай, Танюш, прогоним стужу

И без обиды и хулы

Поднимем тост за нашу дружбу,

Соединив опять столы.

 

Наш разговор не будет лишним –

Уходит в Лету наше время!

…С тебя пирог коронный с вишней,

С меня – бутылка и пельмени!

 

– Знайду, напевне, кілька слів

І так скажу: «Сусіди,

Між нами тисячі столів

Із поминок-обідів.

 

Якщо оті столи зібрати,

Що поминали хлопців,

Мій буде в Києві стояти,

А твій аж у Находці…»

 

Мені не треба ваших слів,

Ні пам’яті, любові…

Між нами – тисячі столів

І море, море крові.

2017

 

***

Я здеру з сьогодення леп,

А ти вичавиш танком бруд.

Ми країна не геп і штеп,

Ми – країна Героїв Крут.

 

Хоча ворог іще не здох

І ламає під корінь калину,

Але знає і бачить Бог –

Піднімається Україна.

 

Вона встала у повний зріст

Під гучний калиновий спів

І хапає за роги й хвіст

Біснуватих отих цапів.

 

Буде бійка, і буде бій,

Але буде і Божий суд –

В чорне пекло повалиться гній…

Ми країна – Героїв Крут.

 

Валентина МАЛИШКО

***

Цей березень закутаний снігами…

Так часто в сивім небі чорний дим…

І плачуть хмари, й падають тумани…

Чи день, чи ніч – не розберешся в тім!

А час пливе у дикій круговерті,

Реальність стала наче дикий сон…

А скільки сліз, біди, і болю, й смерті…

Горить наш Харків, Київ і Херсон!

В жахітті діти, неньки і дружини,

Не висихають сльози в матерів…

Бо як заснеш, коли твоя дитина

зі зброєю виходить на катів?

Сирени виють – вісники тривоги…

Гудуть в нічному небі літаки…

І люди всі звертаються до Бога,

Щоб нашу землю рідну захистив!

А Симоненкові слова у грудях,

як камінь, для ненависних заброд:

«Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!»

 

Наталія МАЩЕНКО

***

Кліпання очей перемикає дні,

Живеш в своєму тілі, але скутому,

Ми засинаємо тепер уже у квітні,

А прокидаємось щоранку в лютому.

 

Згораємо в емоціях вогні,

Страх вийшов за дужки (його хтось стер),

Ми засинаємо щоразу в інші дні,

А прокидаємося завжди у четвер.

 

Руслана МЕЛЬНИЧУК

ЧОВЕН

А радість – це печаль.

Ти теж так думаєш?

Ти теж про це міркуєш уночі?

Приходить повний місяць із задумами

І тихо спить у тебе на плечі.

Сидиш у кабінеті, як у човені.

І хистко, і непевно. Якось так.

Бо знаєш, що печаллю переповнені

і очі, і обличчя, і вуста.

Веди нас за собою, ніби військо.

Ми переможем залишки орди.

Я принесу тобі у човен миску

Набрати з річки теплої води.

Ось тут наш дім. А в небі місяць повний.

Світ зітканий зі сліз і молитов.

Хитається на якорі наш човен,

Бо радість – це печаль,

а ще – любов …

Бо радість – це печаль, а ще – любов.

 

Ольга МОГИЛЬДА

***

Мені з тобою не страшно.

Ходімо у тероборону.

Ніяк не вгаває раша.

Тримай, коханий, патрони!

 

Змінилися вишиванки

На форму кольору хакі.

Міняю тойоту на танка.

Не буду тікати в Краків.

 

Ми разом на захисті волі.

Минули перші тривоги.

Ми разом в радості й горі.

Пліч-о-пліч до перемоги!

 

ПРОБАЧ, КОХАНИЙ

Пробач, коханий, що я стала грубою

І стала рідше фарбувати губи,

Непритаманно зловживаю лайкою,

Сиджу в мережах і новини лайкаю.

Пробач, що стала рідко усміхатися

І шуму кожного до паніки боятися.

Щоночі поспішаю в бомбосховище,

Боюся проїжджати повз летовище.

Сирени в голові – і божеволію,

А від безсоння почуваюсь кволою.

Пробач, що вже немає безтурботності:

Лякає шлях страшний невідворотності.

Війна нещадно серце розпанахала,

Коли невинні душі – в лет за птахами.

Пробач, коханий, що я стала іншою:

Частіше стала говорити віршами.

У час лихий супротиву народного

Не загубімо, рідний, одне одного.

 

Сашко ОБРІЙ

***

Бо ворог – то найкращий наш учитель.

Бряжчить ворожа зброя дужче й дужче.

Скрегочучи зубами нарочито,

війна війнула в очі невидющим.

 

За мить між нами рухнули бар’єри

і всі багаторічні суперечки.

Прокинулась земля в новітній ері,

розсварена колись пакетом гречки.

 

Відчувши, що здолати нас не вийде,

з безглуздих сміємося перемовин.

І хоч міста – розбомблені сновиди,

ми чуєм смак близької перемоги.

 

Бо з нами світ і правда, сонце й зорі,

ворожі до насильства і грабунків.

Шипить рогатий з кнопкою шизоїд,

мов кинутий недопалок у бункер.

 

Ігор ПАВЛЮК

МАМАЙ

Рано темніє.

В полі – привид Мамая.

Він вмирати не вміє.

Він між пеклом і раєм.

 

То співає, то б’ється,

То сміється, то плаче,

Як поранена птиця,

Характерник козачий.

 

Шрами навхрест у нього.

Семиструнна шаблюка.

Щось у ньому від Бога,

Щось у ньому від крука.

 

А кругом, на деревах,

Одноразові гнізда,

Пінопластові леви

Мерседесами їздять.

 

Він чужий цьому світу.

Він сильніший за нього.

Його зірка ще світить

На безсмертну дорогу.

І сміються людиська,

І кар’єру клепають.

 

Темно.

Вітряно.

Слизько.

В небі привид Мамая.

 

«БРАТАМ»

Від болю – горілка…

Із болю – пісня.

А в пісні – і щем, і бунт.

Це – прірва.

До неї прийти не пізно,

Почувши Божу трубу.

 

Я мрійно біжу

По хмаринах білих

У друге дитинство аж.

Апостоли так по сльозині бігли…

Маловір’я.

Мандраж.

 

А ще ця відраза до віршів.

Голо.

Костильно дзвенять слова.

Браття московські,

Ви ж не «моголи».

Як зрозуміти вас?..

 

Я ж вас… та я вам…

Ну що ж ви… гади?..

Я знаю, не ангел теж…

Спалили, як «фріци»,

Мою сільраду

І про любов галдите.

 

У спини стріляєте

Сито й підло.

 

У вас же Поети є!..

Літає печаль на модерних мітлах,

Криваву «пальонку» п’є.

 

В семи поколіннях

Хтось вити буде

Про ваш братовбивчий шал.

Я знаю, між вами є також Люде…

І їх мені тихо жаль.

 

Із болю – горілка…

З горілки – пісня.

А в пісні – і щем, і бунт.

Це – правда.

До неї прийти не пізно

Під шосту Божу трубу.

 

Михайло ПАСІЧНИК

У ХВИЛИНИ СУМ’ЯТЬ

Який тривожний і непевний світ!

Який насправді цей період лютий!

І крутяться в гарячій голові

Щурі і кораблі, війна і люди…

ВрізнОбіч в небесах птахИ летять,

Додому а чи з дому вирій горнуть?

То не зірки, а постріли іскрять,

То тьмарить сонце чемоданчик чорний…

26 лютого 2022

 

З ПІДЗЕМЕЛЬ ПОСТАНЕ ІНШИЙ СВІТ…

Над живим Славутичем-Дніпром

На майбутнє вид, а не видовище:

Народилась дівчинка в метро,

Хлопчик народився в бомбосховищі…

З підземель постане інший світ

(Звірте це із Мессінгом, із Вангою…),

Відповзе недопотятий звір,

Вбережуть наш рід безсмертний ангели…

27 лютого 2022

 

І ХОЧЕТЬСЯ ВЕСНИ…

Ракети й літаки кромсають небозводи,

Стріляє зусібіч їх сатанинська хіть…

І хочеться весни, і хочеться свободи,

І хочеться людей любити і жаліть…

Вслухаються у ген нащадки світлі Січі,

У ньому щось святе, щось непоборне є…

І хочеться в майбуть, а не в середньовіччя,

І хочеться весни, що завтра настає…

1 березня 2022

Петро ПЕРЕБИЙНІС

ПЕРЕЧИТУЮ СОСЮРУ…

Випливає Третя Рота

за екраном голубим.

А проява чорторота

заклинає: «Не люби!»

 

Але як же не любити,

як не дихати мені?

Запеклася у блакиті

кров на дикому вогні.

 

Око п’яного рубіну

задивляється у даль.

На Різдвяну Україну

насувається орда.

 

Гасне сонце у Святині,

гостро пахне сивий сад.

І над серцем невситимо

Костомаха нависа.

 

Ми не вільні. У безодні

свище вітер ножовий.

Україно! Будь сьогодні

і для вічності живи.

 

Не згинається лозинка

у темниці кам’яній.

Та гойдається сльозинка

на вітристім знамені.

 

Бо немає щастя-злота.

Тільки січень молодий…

Відпливає Третя Рота

у космічні холоди.

 

* * *

Хотілося додому їм.

Вертали з далини,

з якоїсь невідомої

локальної війни.

 

Пропалені, просолені,

здорові і живі…

Синам світили соняхи

на грані межовій.

 

Синам – зелена вулиця,

оркестру мідний спів.

Неначе все забулося,

неначе всі вернулися

з розпечених степів…

 

За танками остиглими

роїлася юрба.

Під чорними хустинами

чаїлася журба.

 

Віддаленими грозами

бадьорий марш бринів.

Біліла насторожена

голубка на броні.

 

* * *

Навіщо, Господи? Скажи нам.

Алея цвинтаря трудна.

Бруском небесної крижини

біліє цинкова труна.

 

Косинка траурна… Ой синку!

А мідь ридає і гримить.

Цілує мати холод цинку,

на кригу падає грудьми.

 

По серцю крешуть автомати.

Злітає цвіт, немов сніжок.

І на портреті гладить мати

колючий чубчик-їжачок.

 

* * *

Віче-вітчиме, стогни!

Ще батьки не воювали,

а приречені сини

відійшли за перевали.

 

Спомин травами пропах.

Помолодшали ці війни.

Генерали з-під папах

поглядають на цивільних.

 

На лиці чужа печать.

Кожна квіточка бентежить.

І розпачливо кричать

юні дітоньки-протези.

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!