Поезія з (без) укриття або вірші (не)прощеної неділі

746

Сьогодні – одинадцятий день війни. Коли нашу землю розпанахують ворожі ракети, немає значення, який саме це день тижня, однак сьогодні прощена неділя… Прощена неділя, яка не може бути прощеною для московських ординців.

Вірші цієї добірки написані переважно в укритті, але це поезія, що існує поза будь-якими укриттями. Слово для того й народжується, щоб боротися і підтримувати тих, хто бореться. У кожного з нас – свої фронти, але мета – єдина…

Це поезія болю й непрощення несправедливої втрати, помноженої на вдячність за подвиг наших загиблих героїв. Це поезія світла й віри в нашу перемогу. Це поезія, яка пишеться на межі. Це твори – хроніка сьогоднішньої війни. Так не писалось ДО, і так не напишеться ПІСЛЯ.

З початком війни письменники Кропивниччини ініціювали видання альманаху «Поезія з (без) укриття». Перед вами – лише незначна дещиця того, що буде опубліковано у збірці.

Вірші подаються в авторській редакції.

 

 

 

Олександр АРХАНГЕЛЬСЬКИЙ

 

Моєму онукові і всім,

хто разом зі своїм народом боронить нашу землю.

 

Онуче, тримайся з останньої сили,

терпи, буде тяжко, та знай: ти не сам.

Твій прадід волає до тебе з могили:

«Онуче, тримайсь! Творить Бог чудеса!

Коли на війну я ішов, мені тато

«Псалом дев’яностий» в кишеню поклав.

Чекало випробувань надто багато,

та разом з народом усе я здолав.

Я вірю, я знаю – і ти подолаєш.

За матір, за батька, за брата й сестру,

за діда, за бабу, за всіх, кого знаєш,

за Матір-Вітчизну, за Віру Святу!

Воздай супостатам за їхні діяння,

за сльози, за кров, за криваву різню!».

Онуче, тримайся! Ми всі в сподіванні

на мир, перемогу, на мужність твою!

 

Денис БІРЗУЛ

 

Нема пощади тим, хто прийде з боєм,

І вже дійшов перетину межі.

Хто йде до нас, в руках тримавши зброю,

Для тих ми вдома гостримо ножі.

 

Чекають лиш могили і протези

На тих, які жадають захопить.

Хто йде до нас садить свої берези,

Той сам на тих березах хай висить.

 

Оксана БУЯНОВА

Окупантам і прихильникам війни

 

Руками власними проклали ви дорогу

До свого пекла, відцуравшись Бога,

Хоч Він – Любов, нікого не карає…

Ви зачинили всі ворота раю

 

Для себе. Небо кров’ю закривали

Дітей вкраїнських. Ваші вогнепали

Понівечили землі рідні наші…

Мов демонами в ненависті ставши,

 

До тих, кого вважали ви братами,

Пішли війною… Більш не буть нам з вами

НІКОЛИ. Й весь вам проговорить рай:

“Це наше остаточне прощавай!”

 

Надія ГАРМАЗІЙ

НЕПРОЩЕНА НЕДІЛЯ

 

Дружина того чоловіка, з яким ти спала іще до війни,

і тебе, і навіть його пробачила, бо немає на трьох вини

у прощену неділю.

 

Хлопця із сиротинця, що за снікерс не заплатив,

ще до приїзду поліції охоронець сам відпустив,

бо ж… прощена неділя.

 

Нас вчили все пробачати й вірити в братську любов,

та нас не чекають в нато, і москалі, виходить, тепер тільки наше зло,

навіть в прощену неділю.

 

Тому-то прощення й не відають ні снарядом побита рілля,

ні в укритті народжене під звуки сирен маля,

надто в прощену неділю!

І тим, хто героєм посмертно став на своїй землі, –

ви їм не кажіть про спокій, і про тимчасовий мир,

і про неділю прощену…

 

Й заради тієї дівчинки, серце якої спинив москаль

(Господи, вона ж була такою за віком, як і моя донька!), –

моя непрощена неділя

моя непрощена неділя

моя непрощена неділя

 

Оксана ДИБА

Ранок другого дня

 

Країно моя! Чи впізнаю тебе я в обличчя?

У той час, коли сльози зітреш з-під очей на щоках.

Країно моя! Все, що досі було таке звичне,

Розглядіти вдається лише у вогненних пітьмах.

 

Наче навпіл розрубані нині і час, і країна,

Наче зашморг злетів у повітря сюди зусібіч.

І хто скаже, у чому країна невинна ця винна,

Що із пеклом постала на ранок вона віч-на-віч?

 

Марина ДЖУС

І пройде час

 

І пройде час… І ми посієм жито

Та відбудуєм храми і мости…

Вам – крові безневинної не змити.

Горітимете в пеклі ви, кати.

 

Безславно гине той, хто смерть посіє,

Бо Вища, Божа правда є Вгорі.

Стрічай вантаж, зомбована Росіє.

Вдягайте чорні хустки, матері.

 

Вставай з колін, зомбована Росія!

Невже, усіх вас каїн засліпив?…

О, Божа Матір, Матінко Маріє,

Завжди Покров твій козакам зорів.

 

Убивці знов прийшли. Тут наші діти.

І на своїй згорьованій землі

Ми у біді з’єднались монолітом.

Не стане куль – дістанемо шаблі,

 

Та кожен буде битись до останку,

Бо ми своє боронимо. СВОЄ!

Тирана вашого криваві забаганки

Весь світ – ви чуєте – не визнає!

 

Настане час, посіємо ми жито.

Цвістимуть  нам садки вишневі знов.

Ми будем жити, землю цю любити…

А, вам уже не змити братню кров.

 

Любов ЄРЕМЕНКО

Затінили сонце, Боже мій,

Орки двоголової гієни!

Україно мила, кров і біль,

Сльози, дзвони церкви і сирени…

 

Світ здригнувся. Боже, зупини

Цю бездушну нечисті навалу…

Онімілі, де ваші сини?

Без’язикі, де ви їх приспали?

 

Україно, очі у росі,

В ранах тіло, опіки на серці.

Молимось, гуртуємось усі –

Хай Господь до нас усіх озветься!

 

Дасть нам сили орків зупинить.

Небо вкриють хай його долоні.

Ангели небесні, захистіть

Ангелів земних, що нас боронять!

 

Олена КАЗАКОВА

Білосніжний янгол – тиша будніх днів,

Знов здіймає крила в безглуздості подій,

І летить в безмежність, нам відкривши шлях,

І крилом могутнім наш укривши дах.

А на горизонті – правди діалог,

Пише бездоганно совісті пророк.

Що нам підготує цей воєнний час –

Ми чомусь забули, що є Бог у нас

Посміхнувся янгол, обійняв весь світ,

Привітався з сонцем і лишив свій слід,

Зовсім непомітний і помітний враз,

Ангел не виконує ворогів наказ.

Не підвладно долі йде своїм шляхом,

І літає гідно з надломленим крилом.

***

Єлизавета КРАСНІЧЕКО

Мокшанський солдате, заходь на коктейль,

Щоб весело стало і тепло.

Ти вже зрозумів, що попав не в готель?

Попав ти в справжнісіньке пекло!

 

Горітимуть дупа твоя й голова,

Палатимуть вийняті очі,

А потім цей порох у землю піде,

І так буде, сука, щоночі!

 

Мокшанський солдате, йди на… на вік!

Заткни свою морду паршиву!

Горітиме в пеклі усенький твій рід,

І вже не спасе в дупі шило!

 

Катерина КНИЖЕНКО

Будильники не ті вже, ох, не ті.

І сни вже не такі легкі, безпечні.

В дитячій іграшки покинуті і речі.

І дім розхристаний, і ліжечка пусті.

 

Цей чорний дим подразнює лице,

Цей чорний злочин розриває нерви.

Такі смачні із хлібчиком консерви.

Спасибі «визволителям» за це.

 

Моє вікно не дивиться у світ,

Сирена зве ховатися від смерті.

Нас хочуть знищити, спалити, вбити, стерти.

Зім’яти український гордий цвіт.

 

Той, що прийшов, не знає слова СТІЙ.

У нього голова важка від гніву.

І їдуть танки по степам, по нашим нивам.

А їх спиняють мешканці прості.

 

Дитина знає, що таке війна.

Яким зусиллям нам дається тиша!

Прийшла нова, невиспана весна.

І світ не буде вже таким, як був раніше.

 

Василь ЛЕВИЦЬКИЙ

Німа росія, мов пустеля, –

Лиш долина мовчань луна,

В якій крізь подих вже затерплий

Царює в тілі Сатана.

 

Нема росії – лиш пустеля:

Долина мук, долина зла,

Яку для світу треба стерти,

Щоб в нім Людина розцвіла.

 

Роман ЛЮБАРСЬКИЙ

 

Є давнє зло – держава Росія…

Є острів маленький, де у звитязі

12 апостолів і месія

Не зрадили нені, землі та присязі.

 

13 героїв не зрадили честі,

Наклали життям у святій боротьбі.

І хвилі на острів накочують чисті,

Доносять їх шепіт, Вкраїно, тобі.

 

Доносять останнє їх лагідне слово

До мами, коханої чи дружини,

Коли посміхалися світанково,

Коли вибухали ракети і міни…

 

Їх праведні душі линуть до Бога.

А ворог нехай тремтить від жаху,

Коли почує біля порога:

«Русский корабль, иди нахуй!»

 

За сльози матусь, що тануть від горя,

Б’ємо ворогів, не знаючи страху.

І знову на хвилях Чорного моря:

«Русский корабль, иди нахуй!»

 

Є давнє зло. На ім’я Росія…

Є острів Зміїний, де у звитязі

12 апостолів і месія

Не зрадили нені, землі та присязі.

 

Ольга МОГИЛЬДА

 

Мені з тобою не страшно.

Ходімо у тероборону.

Ніяк не вгаває раша.

Тримай, коханий, патрони!

 

Змінилися вишиванки

На форму кольору хакі.

Міняю тойоту на танка.

Не буду тікати в Краків.

 

Ми разом на захисті волі.

Минули перші тривоги.

Ми разом в радості й горі.

Пліч-о-пліч до перемоги!

 

Світлана НІКОЛАЄВСЬКА

Київ

 

Зорями вквітчана стеля

В затишній теплій оселі.

Легко відкриється хвіртка

На Володимирську гірку.

 

В серці моєї країни

Знову спалахує ватра.

Люба моя, Україно,

Як зупинити втрати?

 

Скільки за нашу свободу

Треба іще заплатити?!

Хлопців козацького роду

Змусять у вирій летіти…

 

Микола РОМАНЮК

 

Пруть новітні монголи на нашу славетну Русь.

Б’ється Київ за правду. Падають ІЛИ та СУ.

Я за тебе, Зміїний, колись ворогам помщусь.

Я колись тобі голову змія в руках принесу.

 

Не Батий їх веде і не зовсім вони орда.

Лиш обмануті чоловічки з глухих лісів,

Для яких Україна моя занадто гірка й тверда,

Для яких стане світлом останнім вістря наших списів

 

Знаю, вистоять проти імперії зла герої-міста.

І світанки мирними стануть, і ночі тихими знов.

І земля моя мужня, прадавня і вкотре свята –

Навіть з крові ворожої виплекає любов.

 

Наталя ФЕНЬКО

Настане день

 

Настане день, коли все відболить,

Коли знайдеться те, що загубили,

Коли побачимо небес блакить,

Коли розвіяться жорстокі днини.

 

Настане день, коли опісля суду

Причетні всі отримають по вірі –

І ті, хто діяв під чужу дуду,

І ті, хто втілював криваві цілі.

 

Настане день, коли можливо все.

Здійсниться мрія, добра і наївна –

І зникне ворог, як скажений пес,

І розцвіте під сонцем Україна.

 

І в день такий без планів і навчань

Прокинусь тихо і незвично рано,

Неспішно приготую міцний чай

І напишу про день, який настане.

 

Антоніна ЦАРУК

Колись я складу довгий список бажань.

Складу – і на завтра забуду,

бо день обіцятиме сотні стрічань

веселого рідного люду.

 

Гуртом на толоку зійдемось тоді –

і стіни відродимо Хати.

Це буде, як скрутимо в’язи орді

і кинемо орків за ґрати.

 

І буде буяти весна запашна.

І мир – без умов перемовин.

Й піде за адресою на… сатана.

Цвіт сальв сповістить Перемогу.

 

А нині молюсь за єдине з бажань –

щоб вигребти з рідної Хати

до світлого свята великих стрічань

цей сморід онуч супостата.

 

***

Степанові Чобану,

який загинув 3 березня 2022 року,

відволікаючи на себе ворога над Кропивницьким

 

Щоб небо цвіло високе

І щоб золотився лан,

Злітає увись, мов сокіл,

Звичайний собі Степан.

 

Він обраний, мабуть, Небом.

Безстрашних польотів фан,

Пригорне дітей до себе –

Й крилом захистить Степан.

 

Хіба йому більше треба

За щастя земного жбан?

Він візьме вогонь на себе,

Звичайний собі Степан.

 

Щоб небо цвіло високе

І місто не знало ран,

Злютує любов у спокій

І стане щитом Степан.

 

Володимир ЯРЕМЧУК

Вітчизни ради дбає він невтомно.

Тож держить під прицілом світ увесь.

Стримлять у небо смерті мегатонни

понад стадами етносів-овець.

 

Життя людей стинають смерті коси:

задля добра він… смерть благословив.

Кричать з могил до нього мертві кості –

пихатий – він не схилить голови.

 

Він у смертельних тішиться дебошах.

Він не боїться заповідей Божих.

Він сам собі – і Бог, і сатана.

 

Та із могил постануть убієнні!

Горітимеш, горітимеш в геєні

і не досягнеш в чорній прірві дна!

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!