Ольга Сквірська. «…Має присмак сталевий кров»

199

ЛЮТИЙ

 

Скотч на вікнах, на серці – лютий,

Має присмак сталевий кров.

Хто б подумав, що мова люті

Найсолодшою стане з мов?..

 

Лють рятує лиманський берег,

Лаври голову золоту.

Чуєте, “господа, вы звери”,

Вам лежати навіки тут.

 

Проростете бодай травою

Чи пшеницею за селом –

Тим, що знищила ваша зброя,

Тим, що соняхами цвіло.

 

Ці прокльони вам за Каховку,

Волноваху, Харків, Бердянськ.

Лють  вистукує кровотоком.

З нею виборемо життя.

 

 

ВОРОГУ

 

Кожна цеглина, чуєш? – частина мене.

Кожний будинок – я, і ціле місто – я.

Кара небесна (бійся!) не омине,

Стане тобі бетоном наша земля.

 

Я розпадаюсь на вибиті шибки, скло,

Зламані тротуари, стіни, кістки.

Все, чим була я, і все, що мною було,

Армія зла розгепала на скалки.

 

Дім відібрала, тишу, Інгул і Буг,

Усмішку, мову, ранків сріблястих спів.

Серце вмирає в грудях кожну добу,

Люди вмирають в місті. Ти їх убив.

 

Пекло підземне – підсумок нетривкий.

Вірю лише в родючий наш чорнозем.

Виросте рапс чи глід з твоєї руки,

Якщо собака в полі не відгризе.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!