Олена Трибуцька. «Як роздерта артерія, сходить кров’ю земля…»

420

***

 

Як роздерта артерія,

Сходить кров’ю земля.

І конає імперія

В українських полях.

Ночі, криком розкраяні,

Жахом сповнені дні –

Та імперської слави

Не зосталось й на дні.

Гей, ординський полковнику,

На вітрах перехресть

В сатанинський жертовник

Кинув ти свою честь.

Ти воюєш, ординцю,

З тяжкохворим, старим,

Гатиш по сиротинцю,

Що, Москва – Третій Рим?

І плюгавій нікчемі

Ти продався, мов раб.

Знай, служако системи, –

Тут кормитимеш жаб.

Мирні ми гречкосії,

І не вбивці ми, ні.

Та «Велику Росію»

Все ж утопим в багні.

І осинову палю

Заточив вже Козак,

На тій палі безжальній

Знайде смерть Вурдалак!

 

***

 

Холодний березень, холодний…

Й душа замерзла, і природа.

Весняна пташко, де ти, мила,

Що тогоріч гніздечко вила?

А чи повернеш в Україну,

Де смерть, і згарища, й руїни?

Чи мо’, знайшла ти кращу долю?

Лети, мала, я не неволю.

Та все ж чекатиму: ти знай.

Весна розквітне – прилітай.

І знов зов’єш собі гніздечко

Тут, біля дому, недалечко…

Я обіцяю – доживу!

І цю війну перепливу,

Перегризу і перевию,

До Перемоги плаття зшию!

Пташатко миле, прилітай,

У Богом даний рідний край…

 

***

Ніч України

 

На сплюндрованих вулицях – ніч.

І лиш вітер тихцем завиває,

Замітаючи пилом узбіч

Меси чорної жатву криваву.

Потойбіччя ступило сюди

І застигло у мертвих зіницях,

По собі Звір залишив сліди-

Він тут був, ночі Князь темнолиций.

Вдвоїв силу свою Сатана

Від безумства і ганьбищ ординських

Ріки крові – лиш чара вина

Для сухих, темних вуст сатанинських.

Він ходив по тих вулицях сам,

Заглядав, мов шакал, в мертві очі,

І горіли над ним небеса,

Пошматовані криком жіночим.

Він спускався у темний підвал,

Хижо скалячи лик чорно-сірий,

І впадав в екзальтований шал

Від нестерпного жаху катівень.

Та найбільше він п’яно радів,

Як вздрівав на тій смертній дорозі

Мертвих, чорних, зґвалтованих дів,

І зітхав у солодкій знемозі…

Та як яро світанок розцвів

Він гайнув у своє підземелля.

День зринав, яскравів, тужавів

І маліло, щезало пекелля.

І як день понад ніччю постав

– осіянно постане Вкраїна

Білу тишу ранкових заграв

Лиш будитиме трель солов’їна.

І лунатиме піснь солов’я,

А не стогін нестерпної муки,

І ярітиме світла зоря

На верхівках гетьманських бунчуків…

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!