Олександр Габович. «Виклик»

174

Останній виклик, кігті й зуби,

Тремтить трикольоровий хвіст.

Його запрошували в клуби,

До їхніх неповторних міст.

 

І він зайшов, набрався сили

Та вже загрожує без меж

Жахливим привидом могили,

Яку наразі не минеш.

 

Уся земля – не суверенна,

Він – цар, апостол, деміург.

Орда прямує, нескінченна,

З тавром «Москва-Санкт-Петербург».

 

Але із Заходу конвої

У звіра викликають лють,

Бо це на нього йдуть набої,

Що кров’ю чорною заллють.

 

Сичить хижак, готує спротив,

Плекає ядерний екстаз,

І всі жахаються сволоти,

Що вкотре демонструє сказ.

 

Єдиний шанс – це вбити звіра,

Одним ударом навіки,

Щоб дітям ядерна сокира

Вже не давалася взнаки.

 

12 березня 2022 року

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!