Олександр Габович. «Ода затонулому кораблю»

242

(за Ломоносовим)

 

Хто знав тебе, напижене корито,

Коли в чужі ти цілив береги?

А варто запалати і згоріти,

Визнання розіллється навкруги!

 

У полум’ї украдені деталі,

У полум’ї лихий боєзапас,

Палає сталь укупі із дюралем,

До вертикалі прагне ватерпас.

 

Все ядерне зрівнялося із водним,

Ракетний щит надійно ліг на дно,

А штучне раптом стало знов природним,

Бо вийти із природи не дано.

 

Де зникло щось, відродиться новітнім,

Матроси перетворяться в планктон,

Росія-матка, величчю вагітна,

Народить порожнечу в свій хітон.

 

І ти був тут, проект тисячоліття,

Душею ліг на обраний олтар,

Уславлене в віках твоє лахміття,

Не введений у бійню інвентар.

 

15 квітня 2022 року

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!