***
Херачать орки по Донбасу –
дрижить земля, летять шибки.
В них дохера людей в запасі,
тож гатять, підлі, залюбки.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Не люди там – гарматне м’ясо,
в мізках – «стрілялки» і бухло,
весь розум перейшов у м’язи.
Зчепились, бля, кацап з хохлом.
Кацапу – землю дать хохляцьку,
аби, як і свою, засрать.
Хохлу – кацапу дать по сраці,
щоб той не знав, куди тікать.
Гатять по «Щастю»…
Гатять по «Щастю» –
нашому щастю…
Гатять ординці –
орки сучасні.
З різних калібрів
луплять безжально.
Всім очевидна
дурість тотальна.
Гатять нещадно,
сліпи заливши.
Що їм до «Щастя»?..
Розум полишив
Голови буйні.
Величчю марять.
Тільки заллються
тим, що заварять!
Вороже вічний,
в Рай закортіло?
Надто короткий
шлях до могили!
З відчаю знову
мати заплаче.
Думав, що вийде
якось інакше?..
…Поки ж над «Щастям»
знову нависла
Хмара свинцева –
чорна, зловісна…
Новітнім загарбникам
Коли хто до полону веде, сам піде в полон. Коли хто мечем убиває, такий мусить сам бути вбитий мечем! Отут терпеливість та віра святих!
Откровення апостола Іоанна Богослова, об’явлення 13
Чума на ваші голови і рід.
І щоб розбила трясця назавжди.
І щоб скував країну вашу лід,
щоб стежка – прямо в пекло – лиш туди.
Щоб – в порох ваші села і міста,
і щоб у гріб – осиновий кілок.
Щоб де не стали – всюди пустота,
щоб де не сіли – то на вічний строк.
Горять батьки у танках залюбки!
А дітям – най би сонце не зійшло.
Тавро на лобі «Каїн» – на віки –
і три «шестірки – прокляте число.
***
«Джавеліни» – по танках –
душі вмить в піднебесся…
Воріженьки, отак от –
за наліт на Одесу,
за атаки на Щастя
і за напад на Харків.
Ось таке наша «здрастє».
А чи вистачить танків,
вертольотів і «МіГів»?
Бомбардують ізранку
місто Архистратига.
Ніби ворони чорні,
понад містом кружляють.
Тільки «Стінгер» моторний
наші шанси зрівняє.
Тож не плюй проти вітру –
потім буде морока.
«Байрактари» з повітря
б’ють нещадно по орках.
Пілота-«аса» недарма назвали «приводом Києва»: він, ніби посланець Неба, захищає місто Архистратига він нашестя новітніх орків
«Привид» в небі – орки врозсип,
та тікать нема куди.
Вжалять так ракети-оси,
що й загубляться сліди.
Мститься сокіл той за друзів,
з ким горілку вчора пив.
Розлетівся «Су» на друзки –
чорт злодюгу ухопив!
Він бере з колоди «взятку»,
щоби з орком ставсь конфуз.
Є у «прикупі» десятка,
а іще – козирний «туз».
Не кажи, що «ас», ніколи,
як і, не скакнувши, – «гоп».
«Привид» в небі! Гей, «сокОли»,
заганяйте орків в гроб!
***
Моєму онукові і всім, хто разом зі своїм народом боронить нашу землю.
Онуче, тримайся з останньої сили,
терпи, буде тяжко, та знай: ти не сам.
Твій прадід волає до тебе з могили:
«Онуче, тримайсь! Творить Бог чудеса!
Коли на війну я ішов, мені тато
«Псалом дев’яностий» в кишеню поклав.
Чекало випробувань надто багато,
та разом з народом усе я здолав.
Я вірю, я знаю – і ти подолаєш.
За матір, за батька, за брату й сестру,
за діда, за бабу, за всіх, кого знаєш,
за Матір-Вітчизну, за Віру Святу!
Воздай супостатам за їхні діяння,
за сльози, за кров, за криваву різню!».
Онуче, тримайся! Ми всі в сподіванні
на мир, перемогу, на мужність твою!
Настанова
Онуче, будь достойним, сміливо йди до бою.
Звитяжним будь і мужнім, у перемогу вір.
Ти не один – в молитві, онуче, я з тобою.
Нехай тебе боїться цей пришлий дикий звір.
Загарбать хоче землю – йому своєї мало,
поганить степ привольний, який тебе зростив.
Та ми неперможні, з гартованої сталі.
Цвяхи у гріб вбиваєм імперії рабів.
«Кадирівці», морпіхи – русні «потішне» війско,
а ще є десантура: стрибне – і в небеса.
А танки й БеТеЕри горять, неначе з віску.
Війна – це не «стрілялки», і ти це знаєш сам!
Онуче, будь спокійним! Жде перемога в герці того,
хто любить землю, хто сильний, хто не трус.
Тримай же рівну мушку і слухай, слухай серце:
воно тобі підкаже, коли натиснуть спуск.
***
Онуче, ну як ти? Мабуть, що в траншеї
холодній не затишно, зимно тобі…
Але ж це чорнозем – не супісок з глеєм,
що орків зростили – ватагу рабів.
А наша земля, що від прадіда-діда
героїв плодила – звитяжних вояк,
і прихисток дасть, й, ніби Діва-Обида,
синів захистить, щоб вціліли в боях.
Гудуть ненажерливих орків мотори.
Поглине їх простір, як прірва без дна.
Гуля вороння: на ріллі неозорій
споживи йому вистачає. Війна…
На північ вже рушили чорнії круки.
Торкнувся землі недарма Божий перст!..
…Земля приголубить, як мамині руки,
і ніжно зігріє, щоб часом не змерз.
***
Ой, невеселі новини…
Рушиться, гине, палає…
Сунуть на наші рівнини
орди батиїв-мамаїв.
Вибухи й ляскіт металу
з півночі, з півдня, зі сходу…
Чи ж то віддать на поталу
ворогу нашу свободу?
Гинуть в кривавому герці
кращі сини України…
…Внуче, ну як тобі берці,
ті, що товариш підкинув?
Воїне, ліки в нагоді?
Чи до смаку тобі їжа?..
Вірю, своєму народу
вибореш право на тишу!