Оксана Буянова. «Мовчанням зраджується Бог»

227

***

Він нас вбивав, а ви мовчали…

Земля ж кричала в рупор вся.

Він нам приніс такі печалі,

Що відчай мали й небеса!..

 

Цей лютий звір шукав нацистів

Серед нещасних породіль…

І діти плакали від свисту

Шалених куль, терпіли біль

 

Від тих поранень. Помирали

У підземеллях без води.

А ви мовчали… Генерали

Пускали тонами сюди

 

Смертельні звірства. Ви ж мовчали

І написали епілог

Стосунків наших на скрижалях,

Бо милосердя й правди Бог

 

Розверне кулі в ваші хати!..

Карати буде Він… Кордон

До неба станем будувати

Із вами. Бо на після й до

 

Вже поділився час. І далі,

Як хочте, ви собі мовчіть…

Та за законами моралі

Із неба ще впадуть мечі

 

На ваші голови німотні!..

Ще вам відчути смак тривог!..

Не знали ви? Безповоротно

Мовчанням зраджується Бог!

 

Окупантам і прихильникам війни

 

Руками власними проклали ви дорогу

До свого пекла, відцуравшись Бога,

Хоч Він – Любов, нікого не карає…

Ви зачинили всі ворота раю

 

Для себе. Небо кров’ю закривали

Дітей вкраїнських. Ваші вогнепали

Понівечили землі рідні наші…

Мов демонами в ненависті ставши,

 

До тих, кого вважали ви братами,

Пішли війною… Більш не буть нам з вами

НІКОЛИ. Й весь вам проговорить рай:

«Це наше остаточне прощавай!»

 

Путіну «ввічливо»

 

Це божевілля й просто звірство!

Вам треба йти до психіатра!

Бо «Градом» нищити дитинство

Й кидати бомби на театри

 

Є здатним тільки шизофренік!

Або маніяк – не просто вбивця!

В догоду всім олігофренам

Ви все ж могли на світ з’явиться.

 

Антихрист вилитий, бо звір ви.

(Та, звісно, все ж з малої букви!..)

Вас Бог з життя бур’яном вирве…

Горіти вам у пеклі згубно!..

 

Чоловікам в тилу

 

Прошу тебе: побудь зі мною

І про зірки поговори.

Нехай романтики струною

Звучить в повітрі літ бджоли.

 

Не звуть ще землю захищати?

Ти хоч дружину захисти

Від смутку й болю. Хай лещата

Ослабнуть, бо є поруч ти…

 

В молитві обійми світанок,

Торкнись романтики струни…

Ти Бога серцем і вустами

Проси так щиро, щоб вони,

 

Ті грізні орки, відступали…

Ті біси, слуги сатани…

І я до тебе, до причалу,

Долину тихо з далини.

 

Поговори зі мною щиро

Руки, плеча, щокИ торкни…

Нехай земля засяє миром…

Отруйний присмак від війни

 

Злетить у Всесвіт десь далеко!..

Й не доведеться воювать

Уже ніколи. Щастя глека

Я принесу тобі. Спізнать

 

Щоб випало вінець любові

На мирній і своїй землі.

А поки лячно ще довкола,

Розвій тривоги і жалі.

 

Монолог дівчинки в безпеці

 

Вранці до мого порогу

З іншої частини хати

Добре сонечко спустилось

День новий намалювати…

 

Роздивлялась я промінчик…

(Може, то його був зайчик?..)

Усмішкам раділа друзів…

Тут війни немає наче…

 

П’ять годин страшна тривога

Сповістила – все погано…

Я ж побігла до порогу

Лікувать душевні рани…

 

Свіжим сонечком вмиватись…

Ніби тут війни немає…

І до Боженьки звертатись:

Буде мир хай в нашім краю!..

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!