Наталія Рибачик. «Я – жінка. Українська мати»

194

***
Я – жінка. Українська мати.
І бігти я не хочу. Не привчили.
Я буду за дітей стояти.
Своїх, чужих. Наскільки стане сили.

Я – жінка. Воїна дружина.
Я не скорюсь, бо маю іншу долю.
І якщо стану на коліна,
Лише для того, щоб підняти зброю.

Я – жінка. Я сестра синів Майдану,
Що дивляться в пусті хижацькі очі,
В порожні душі, скутії в кайдани,
Що виправдовують брехнею злочин.

Я – жінка. Донька України.
В моїй крові Дніпро, Кобзар і воля.
Я – українська пісня, що скрізь лине.
Не задушить її нікому і ніколи.

Я – жінка. Квітнути. Не воювати.
На совість працювати, в мирі жити.
Мене так вчили мама й тато.
Тепер я вчусь окопи рити.

Я – жінка. Ніжності колиска.
Родини затишок і прихисток лобові.
Я – Україна, кожне її місто,
І не пробачу ні краплини крові.

…Я – жінка. Українська мати.
І бігти я не хочу. Не привчили.
Набої буду подавати
За перемогу, правду, віру!

***
Долоньку сина я тримаю.
Таку маленьку.
Теплу.

Сирена вила. Чуть її
Не було сил.
Нестерпно.

Сирий підвал. І діти тут,
Світло згасає.
Темно.

Скільки сидімо так?
Не знаю. Ноги
Терпнуть.

Життя до вибухів було
Геть іншим.
Легким.

Скінчилися вода і хліб.
Кров, піт і сльози.
Пекло.

В смертях, в страху наших дітей
Винен потворний
Дехто.

Ненавиджу. Переживу.
Повстану
З пеплу.

***
На ненависть мою не розраховуй,
Моїх прокльонів я не подарую.
Мерзенний покидьок, радянський мотлох,
Тебе презирством я катую.

За жалюгідним своїм військом,
Сховався підло ти, звичайно.
Прикрив себе якимсь хлопчиськом.
Презирством я тебе страчаю.

Слабак, брехун, нікчемна тушка,
Ти вдерся до чужої хати.
Жінкам з корінням вирвав душу.
Презирством тебе гвалтувати.

Ти посередність, сіра гнида,
Істота, що живиться звірством.
Старі в підвалах, сиві діти…
Не вартий ти навіть презирства.

Ти трус, що миє в крові руки.
Твоє життя вже догасає.
У пекло поповзеш крізь муки.
З презирством. Словом. Розстріляю.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!