Наталія Фенько. «Настане день, коли все відболить»

232

***

Настане день, коли все відболить,

Коли знайдеться те, що загубили,

Коли побачимо небес блакить,

Коли розвіяться жорстокі днини.

 

Настане день, коли опісля суду

Причетні всі отримають по вірі –

І ті, хто діяв під чужу дуду,

І ті, хто втілював криваві цілі.

 

Настане день, коли можливо все.

Здійсниться мрія, добра і наївна –

І зникне ворог, як скажений пес,

І розцвіте під сонцем Україна.

 

І в день такий без планів і навчань

Прокинусь тихо і незвично рано,

Неспішно приготую міцний чай

І напишу про день, який настане.

 

***

Коли всі янголи дивляться з неба очима вбитих дітей,

питаю себе –

на що я здатна?

Чи здатна я застрелити «прастова рускова мальчіка»,

відправленого на цю війну?

Чи здатна я пожаліти його матір,

якщо вона буде лежати під завалами без води?

Чи здатна я зректися всіх своїх родичів,

зомбованих пропагандою скаженого карлика?

Так от. Рука не здригнеться.

Жалю немає.

Жодних гуманістичних ідей.

Коли всі янголи дивляться з неба очима вбитих дітей.

 

***

 

Колись після цієї війни

проста руська матір,

налякана цифрою смертей,

спитає мене – чи пробачу

за вбитих українських дітей?

 

Розвернуся і піду далі,

Бо між нами бар᾿єр мовний.

Встигну тільки чітко й

Правильно відповісти.

В лоба. Плюс контрольний.

 

***

«путін любить своїх дітей» –

це як цвяхами прибити

закляклі руки. пазли – вщент.

воно здатне дітей любити?!

 

чи зможе воно уявити своїх

у пеклі стражденної Бучі,

скалічених, зляканих до межі,

страхом і голодом змучених?

 

не зможе. тому й кажу

(можливо, хтось знає більше) –

коли ти любиш своїх дітей,

не будеш вбивати інших.

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!