Микола Слюсаревський. «Ми починаємо очищення планети»

655

ПРИЗЬБА

Не кожну ніч

зоря в криницю падає,

коли об цямрину розíб’ється сльоза.

Не кожен раз

переріза змію

косар у полі – не за кожним помахом.

 

І очевидно, що далеко не завжди

струмки збігаються в єдине річище,

щоб почалась ріка,

приміром, Рось,

ріка, з якої витікає пісня,

а в ній пливе Маруся Чураївна,

вітрило підійнявши,

крізь віки.

 

Але коли запалахтіли хмари

і хмарою насунула орда,

щоб перерізати артерії річок,

перемолоти соковиті стебла пісні,

тоді й почався в боротьбі народ.

І мало не закінчився, коли,

втомившись боротьбою,

сів посидіть

на призьбі коло хати

в хутірці,

де мав здебільшого

і хліба, й сала вдосталь.

2014

 

***

Якщо ви думаєте, що

вам вічні істини відкрились,

пряміші струганих дощок,

то ви суттєво помилились.

 

Якщо ви думаєте: всі

навколо люди похилились

і Бог мовчить на небесі,

то й тут ви також помилились.

 

Але якщо здалося вам,

що всі навколо не скорились

і кожен Федір та Іван

тираноборець і титан,

то ви ще більше помилились.

 

Десь посередині лежить

одвіку істина єдина.

Збагнем її, то буде жить

розтята навпіл Україна.

2015

 

У СТАНІ ПЕРЕМОЖЦІВ

Пирует Петр.

  Александр Пушкин

О, як же він радів, той епілептик!

О, як же він відверто блазнював,

коли картинно на очах підлеглих

розбитим шведам кубки наливав!

Їх величав своїми вчителями,

тост викрутив: «За вас, учителі!»…

А ви, скажіть, на тім пиру гуляли?

І не вдавилися при тім столі?

Ви, що пішли проти Мазепи тупо,

не стали вище від своїх образ

і для царя услали землю трупом,

ласкаву землю, що цвіла для вас.

Кого перехитрили, висловусі,

який вам з того видався навар?

Кого з вас по смертельній завірюсі

цибатий цар учителем назвав?

Або рятівником своєї шкури,

своїх смердючих царських панталон?

За вашу доблесть, виявлену здуру,

скажіть, чим розплатився з вами трон?

Уславши землю братніми тілами,

що в підсумку одержали за те?

Ви ще умиєтесь палючими сльозами,

ви ще згадаєте укритий трупом степ,

коли вас поженуть на північ знову

кістьми мостити город Петербург,

возводити ту чортову будову,

як і належиться шкодливому рабу!

У графи вийдуть зрадники найбільші,

а ті, що менші, переб’ються й так.

Мовчатимете, скромні, як небіжчик,

сентиментально-скорбні, мов сльота.

Ікони б з вас писати, та не можу –

ви не безвинно понесли свій хрест!

У мене навіть відбирає мову –

за мене промовляє Божий перст.

2015

 

НЕВИМОВНЕ ІМ’Я

Нізащо, ніколи, ніде не змінюсь,

з ім’ям твоїм карим і днюю й ночую.

Але промовляти уголос боюсь,

боюся згадать його всує.

 

Тебе, Україно, я диханням грів,

як пташку в засніженім лісі,

чоло підставляв Перунові під грім,

не скімлив, кусаючи лікті.

 

Твоїх степових гордовитих мадонн

любив хоч невміло, та вірно.

За те, щоб не знала фальшивих корон,

і серце з грудей собі вирву.

 

Нізащо, ніколи, ніде не змінюсь,

з ім’ям твоїм карим і днюю й ночую,

та, перш ніж промовити, Богу молюсь,

аби не згадать його всує.

2016

 

 

ІЗ ЦИКЛУ «ПІВНІЧНА СУСІДКА»

 

***

О, костромський аеропорте!

Твої розбиті унітази

не додають мені комфорту,

але нагадують щоразу

про те, що в місті Костромі

живе народ не меркантильний,

у нього в серці і в умі

не унітаз – не тим він сильний.

 

…А скільки тут літає мух,

сіда на лоба й перенісся!

Витає тут російський дух,

він дотепер не перевівся.

 

***

Хтось назвав її сфінксом.

Поєднала в собі

месіанство і свинство,

і скуластий Сибір,

за яким сонце сходить,

як співав Кармелюк.

Поєднала на подив

буйні пущі і брук,

пароксизми свободи

і підреберний крюк.

 

Все у ній загадкове

і від крові липке.

Хмурять брежнєвські брови

казнокрад і лакей.

Миготять під бровами

полохливі вогні –

феєрверки бравади –

від різні до різні.

 

А поріжеться – знову

за подачку на чай

стопудові окови,

і від того – печаль.

Ну а ще – від захмарних

мрій про храм, де любов!..

Тільки ж любить кошмарно,

як вовчиця либонь.

Шкуру з тих вона лупить,

хто її покохає,

нерозважно полюбить

більше отчого краю;

хто пручається кволо

при тремтінні свічок,

наче Гоголь Микола,

заковтнувши гачок.

 

А помер – закричала,

бо не може збагнуть,

де кінці, де начала.

Хто ж пізнав її суть?

 

Той, хто в неї повірив,

попри скручені руки,

присягався їй щиро

за межею розпуки?

Чи хтось інший? Приміром,

той, хто жив у ній гостем

із чужого двора

на Васильєвський острів

не прийшов помирать.

 

Чи її генерали

під вагою папах,

що її ж і карали

на ліхтарних стовпах?

І сікли шомполами…

Та й не тільки її –

залишилися шрами

в зарубіжних країв!

 

Розрослась на півсвіту

і все далі повзе

проти скель, проти вітру.

І гризе, і гризе

більш, ніж може ковтнути, –

апетит нароста! –

аж сама себе люто

пожирає з хвоста.

 

І стоїть над проваллям,

як великий сліпець.

Хто його припровадить,

на який манівець?

Страшно бути з ним поряд.

І не можна не буть!

Бо не ділять нас гори –

тільки терни ростуть

на заклятім закрайку,

де з билинних давен

хижо пурхають зграйки

кровнорідних імен.

2009

 

НАВАЛА

 

Зі сходу, зі сходу, зі сходу

криваві убивці ідуть.

На нашу і власну свободу

новітні кайдани кують.

 

Брехню їм у вуха вливали,

щоб Путін як стадо їх пас.

Бараноподібна навала

націлила роги на нас.

 

Од Гітлера землю очистив

з російським наш страдник-солдат.

А нині ще гірших фашистів

колишній привів сюди брат!

 

Забуто, забуто, забуто,

як разом вривались в Берлін.

В Росії ненавидять люто

всіх нас, хто не йде на поклін.

 

Зі сходу, зі сходу, зі сходу

фашисти на танках повзуть.

І нашу, і власну свободу

в криваві обійми беруть.

 

Та зась! Ми збудуєм державу

без них, путенят, на віки.

А їхні безмозкі орави

залишать тут жовті кістки.

 

2014 – 2022

 

 

ПЕРШІ ТИЖНІ

 

Все! Маски скинуто! Навколо людожери

і лицеміри в одіжі святош.

А нам під бомби, нам іти на жерла,

гарматні жерла, стримуючи дрож.

І не благати тих, що невблаганні,

а, вичавивши з душ останній страх,

ростити у собі прямостояння

в ім’я торжеств на вражих черепах.

 

Це вже не бій. Це віщі перші тижні

Страшного Суду. Тож творім його!

Сідлаймо коні апокаліптичні

і відправляймо гаддя у вогонь.

Їх так багато – гади й гаденята,

яких сплодив бридкий двоглавий змій.

Їх всіх тепер засуджено до страти

і треба, щоб ніхто втекти не зміг.

 

Нам випало в епоху інтернету

ввійти з мечем, облишивши сакви.

Ми починаємо очищення планети

від мракобісся дикого Москви.

Нехай ганебно стихли лицеміри,

спеклись, не підіймаючи очес,

нас Бог обрав сьогодні для офіри

і сповнити цей чин – найвища честь.

 

7.03.2022

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!