Микола Істин. «Вслухатися в моторошні звуки…»

282

 

***

Спалахи дрімаючого поетичного сонця:

пробудження, серед чорної ночі

як з квадрату Малевича,

і попри те що війна каже добру – посунься,

ще не причина щоби за одруками шрамовими,

і за світломаскувальними ширмами,

весни тонких матерій зазимити,

і, киваючи на час, плечима знизати,

а вона

не перша

і не остання

війна,

бо людство відмовилось від віршованих

вирішень,

і замість філософій підйомів обжилось на їх дні,

але й в грубих світах затверділих матерій

потрібні вищі поезії-гуманітарії

та їх ідеали які в книгах привито,

із них нових всесвітів гнізда вити,

із цим новий день

поезії йде…

 

 

 

 

***

Вслухатися в моторошні звуки

сирен тривог повітряних, які завивають

так немов з пащ вовків,

що на місяць уповні виють.

Дивитися як цвіте

весною нареченою в платті білому не вишня,

а війни дерево вогняне

розпускається багатоповерхівок вище.

Укотре переконуватися що Шевченкові вірші

і через століття тримають шви.

А полтавська поема Пушкіна

як відлуння російських пушок.

Зайвий раз перелічувати які

в держав є погані звички,

і одна з найгірших –

нападати на інших.

І що це не мудро коли мир лиш проміжок,

для наступного покоління кроку

від війни

до війни,

картини баталій яких висять в музеях  історії,

і  вдивляючись в них, часи не змінюють свої настрої..

Просто обороняти добра побудови,

та оберігати паростки життя в гармоніях розмови,

і просунутих політичних домовленостей

як і недомовок,

виявляється замало.

Ми маємо

ставати поетично-прекраснішими,

ідеало-вишуканішими,

аби розірвати ворожнечі замкнене коло,

і перетворити світ

на щастя всесвіт

в собі і навколо…

 

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!