***
Спалахи дрімаючого поетичного сонця:
пробудження, серед чорної ночі
як з квадрату Малевича,
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
і попри те що війна каже добру – посунься,
ще не причина щоби за одруками шрамовими,
і за світломаскувальними ширмами,
весни тонких матерій зазимити,
і, киваючи на час, плечима знизати,
а вона
не перша
і не остання
війна,
бо людство відмовилось від віршованих
вирішень,
і замість філософій підйомів обжилось на їх дні,
але й в грубих світах затверділих матерій
потрібні вищі поезії-гуманітарії
та їх ідеали які в книгах привито,
із них нових всесвітів гнізда вити,
із цим новий день
поезії йде…
***
Вслухатися в моторошні звуки
сирен тривог повітряних, які завивають
так немов з пащ вовків,
що на місяць уповні виють.
Дивитися як цвіте
весною нареченою в платті білому не вишня,
а війни дерево вогняне
розпускається багатоповерхівок вище.
Укотре переконуватися що Шевченкові вірші
і через століття тримають шви.
А полтавська поема Пушкіна
як відлуння російських пушок.
Зайвий раз перелічувати які
в держав є погані звички,
і одна з найгірших –
нападати на інших.
І що це не мудро коли мир лиш проміжок,
для наступного покоління кроку
від війни
до війни,
картини баталій яких висять в музеях історії,
і вдивляючись в них, часи не змінюють свої настрої..
Просто обороняти добра побудови,
та оберігати паростки життя в гармоніях розмови,
і просунутих політичних домовленостей
як і недомовок,
виявляється замало.
Ми маємо
ставати поетично-прекраснішими,
ідеало-вишуканішими,
аби розірвати ворожнечі замкнене коло,
і перетворити світ
на щастя всесвіт
в собі і навколо…