Микола Істин. «Війна 2022»

304

Голови

зі злоякісними ідеологіями

знову загарбують життєвий простір,

окуповують пострілами

в життя,

несуть смерть,

і чомусь саме такі, що зло сіють,

вкотре правлять в Росії.

Боремося з їхніми багаточисельними

арміями зомбованими,

із їх псевдоподобою людини,

яка заплямована кров’ю невинних, і пораненої днини.

Обороняємо істинне право бути собою,

відстоюємо добра свободу,

його творчості,

поетичності,

як світові фортеці правди щастя,

Європи щит від путінської напасті,

за це епіцентром війни

стали міста і села України.

 

 

 

***

Сьогодні моя доба чергування,

охороняю наше поле,

яке зігрітою ріллею посміхається весні,

наді мною залізними птахами пролітають літаки,

придивляюся чи не летить ворожий,

та чи не приземляються непрохані гості з парашутами,

зі-мною друг пес,

телефоную дружині,

питаю як вона там з дочкою,

відповідає що сидять в бомбосховищі,

чекають на відбій повітряної тривоги,

а взагалі, для того аби не було війн,

більше за кулі треба виготовляти

мирні продукти культури,

і поезія еволюції всещастя

є моя головна позиція,

тому захищаю конструкцію держави

в основному  –  добропоетичну!

 

 

 

***

В нашому місті спокійніше ніж в інших,

не кожного дня атакують ракетами,

і в бомбосховище не треба спускатися щоночі,

тому наш будинок приймає переселенців

з вогняного пекла від вибухів і пострілів,

молода жінка веде за руку своє п’ятирічне янголятко,

її друге, дворічне, несе на руках наш сусід,

в руці жінки великий кульок з м’ягкими іграшками,

з кулька визирають пухнасті котики, зайчики, коники,

(взяли найцінніше)

всі біженці від війни.

 

 

***

Через світи що закрились повіками згаслих дитячих очей,

та міста котрі зникли під бомбами,

й їхніх мешканців що порівнялись зі зруйнованими домами,

і кров їх рікою тече,

за поезію цього народу,

ви – воїни правди

які проти кривди

стали вогненним щитом і мечем за свободу,

вам усім хто озброїв це воїнство світла,

й тим хто потребуючим не пошкодував їди і житла,

задля перемоги щастя

і цвітіння життя,

хто підтримав як зміг

чим зумів допоміг,

й тому хто українське поширював слово –

вічна дяка і слава!

 

 

 

***

Поезіє вседобра не мовчи

через те що війна кричить,

віршосяйні світи і всесвіти

ваше небо не затулити,

яке з тонких матерій в душі як вищість

висотою з вічність,

бо із метою всещастя

ви  –  наступні всесвіття,

і якби люди увірували у вірші добрі,

і політика з економікою покладались би на гуманну літературу більше,

то суспільні устрої й настрої планетарно ставали б добродіями,

і життя земне знецінювалось би смертю менше,

і в цьому істинна поетичноцентричність,

що здатна перетворювати все на щастяпрекрасність,

яку довелося захищати ще на підступах,

на перших поверхах культур,

і хочеться сподіватись що все це заради росту

людей і літератур…

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!