Микола Будлянський. «Війна. Чернігів…»

225

Війна ця стане спогадами й книгами,

Перейде, наче хмара у грозу.

Мій зранений, мій зболений Чернігове,

В твоїх очах не бачив я сльозу.

То блиск, то лють на злого супостата

Довкіл якого, наче сарани,

Він завше був убивцею – не братом,

Отим, який не відає вини!

Ти знову станеш красенем і князем,

Щоб всіх нас дивувати без кінця,

Та всьому світу правду ту розкажеш,

Що в наших порубцьованих серцях.

Не стихне біль твоїх руїн глибоких,

Хоч зарубцює рани спілий час,

Знов будуть твої храми ясноокі,

І зелен-парки вабитимуть нас.

І буде ранній передзвін тюльпанів

Бентежити закоханих ізнов,

І по стежках, які споганив каїн,

Пліч-о-пліч йтимуть пам’ять і любов.

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!