Микола Будлянський. «Чернігівська ніч»

169

І знову ніч, непевності бездоння,

Суцільну темінь в жмені не вбереш.

Знов за стіною чуть чиєсь безсоння,

А за вікном ридає дим пожеж.

 

Як я раніш любив весняні ночі,

Коли стріляв у темінь першоцвіт.

Тепер ось ніч снаряди рвуть на клоччя

Так, що аж зорі осипають цвіт.

 

Порожність вулиць, парків безгоміння,

І час спинив розмірений свій плин.

Ця ніч, немов одна суцільна вирва,

В якій – чийсь крах, чийсь відчай, як полин.

 

Ця ніч мине, росою зблисне ранок,

Надія зблисне у чиїхсь очах.

Але ця ніч чернігівська, як рана.

Болітиме у спогадах й серцях.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!