Матерям Росії
Піднімайтесь, матері Росії!
Чи ж дітей своїх вам не шкода?
Піднімайтесь, молоді і сиві –
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Смерть у ваші вічі загляда.
Не несіть у нашу хату горе
І не зазіхайте на життя.
Українські треба вам простори?
Ліпше, дайте ви своїм пуття.
Вже не буде збірної держави
Без кордонів, на ім’я «Союз».
Путін ваш, зажерливий, миршавий
У своїх амбіціях загруз.
Хай не зброї брязкотом сталевим –
Співом птахів повняться двори.
Світ і так крихкий, мов кришталевий…
Прокидайтесь , руські матері.
Може, досить уже світ лякати?
Це не жарти, це видюща смерть…
Хай в Росії скаже кожна мати:
«Ні війні! Тирана з трону – геть!»
І пройде час
І пройде час… І ми посієм жито
Та відбудуєм храми і мости…
Вам – крові безневинної не змити.
Горітимете в пеклі ви, кати.
Безславно гине той, хто смерть посіє,
Бо Вища, Божа правда є Вгорі.
Стрічай вантаж, зомбована Росіє.
Вдягайте чорні хустки, матері.
Вставай з колін, зомбована Росія!
Невже, усіх вас каїн засліпив?…
О, Божа Матір, Матінко Маріє,
Завжди Покров твій козакам зорів.
Убивці знов прийшли. Тут наші діти.
І на своїй згорьованій землі
Ми у біді з’єднались монолітом.
Не стане куль – дістанемо шаблі,
Та кожен буде битись до останку,
Бо ми своє боронимо. СВОЄ!
Тирана вашого криваві забаганки
Весь світ – ви чуєте – не визнає!
Настане час, посіємо ми жито.
Цвістимуть нам садки вишневі знов.
Ми будем жити, землю цю любити…
А, вам уже не змити братню кров.
***
Земля сегодня встретила весну
От смертоносных взрывов содрогаясь.
Ты, «русский мир», принесший нам войну
И в детской крови на века мараясь,
Очнись от спячки! Разум пробуди.
Чем в Украину – лучше по этапу.
Мы выстоим! Победа впереди.
А, ты – сосать в берлоге будешь лапу.
Освободись. Не слушай сатану.
В глаза детей всмотрись, в грехах покайся.
Земля сегодня встретила весну…
Героям слава! Арміє, тримайся!
***
Рік тому я годувала лебедів.
Білі лебеді до рук моїх пливли…
Що ви робите в моїй країні, нелюди?
Горе в наші долі принесли.
Рік тому раділа сонцю й місяцю,
Першим квітам березня, весні…
Хай він в тому бункері повіситься,
Той, хто звів народи у війні.
Хлібом сіллю ми стрічали кожного,
Бо гостинність – то у нас в крові.
Ворогу віддячим. Переможемо.
То ж, тікайте, ті, хто ще живі.
Білокрилі сестроньки, лебідоньки,
Гнів стискає серце, а не страх.
Випали на долю нашу бідоньки –
Наші лебедята у боях.
… Рік тому я годувала лебедів…
***
Моя Вкраїна у вогні палає.
Ревуть та стогнуть Буг, Дніпро та Збруч…
Народ непереможний, що спиняє
Нових фашистів танки голіруч.
Так рветься серце за дітей, за рідних.
Свинцевий дощ на цю невинну плоть…
Від ворогів цих видимих, негідних,
Ти збережи нас, молимо, Господь.
Пологове відділення лікарні
Ви вибухами зруйнували вщент.
Затямте: всі зусилля ваші марні,
Російський фюрер, нелюд-президент.
До бід нам, українцям не звикати.
Із пролісками поруч, на снігу
Народяться могутні козачата.
Земельки рідної візьмуть снагу.
Церковний дзвін їм стане колисковим.
У нас не має сумніву й на мить:
Їх Божа Матір захистить Покровом,
А наш народ Вкраїну захистить.
Колискова
Колисала мати сина у підвалі,
Від вибухів – в хаті вікна вилітали.
Годувала мати немовлятко груддю.
Від будинків поруч – лиш уламків груддя.
В ліжечках дитячих – язики пожежі…
Та, Недремне Око за усім тим стежить!
Господи, помилуй! Скільки треба крові,
Щоб серця відкрити людям для любові?!
Ой, лети до світла пісня колискова,
Бо в тобі – молитва від слова до слова…
А, дитина плаче і не засинає.
Батько в обороні землю захищає.
Захищає матір і дружину, й сина,
Всю таку до болю рідну Україну.
Спи, малий козаче, соколе рідненький,
Бо за тебе плаче мамине серденько.
Немовлятко, пташко, спи, малий козаче.
Крізь вибухи татко чує, як ти плачеш,
А йому, ой треба, треба виживати.
Буде перемога! Відбудує хату…
Заспіває «люлі» ще одній дитині…
Спи, малий козаче. Слава Україні!
Прощена неділя
А сьогодні Неділя Прощена…
Сліз гірких пекуча ропа…
Ти пробач, Україно нене,
Що була я така сліпа.
Зустрічала тривожні світанки,
Задивлялась в небесну блакить…
Та, не вірила я до останку,
Що наважиться нелюд бомбить.
Що з землею рівнятиме храми
Маразматик, скажений пес.
Він вже зовсім позбувся тями –
Запорізьку бомбив АЕС…
Ти прости, що уся в руїнах…
Я за тебе Бога молю…
Хто руйнує мою Україну,
Зруйнував уже душу свою.
Ви простіть, простіть мене діти,
Що вбиває вас «руський брат».
Може щось ми могли змінити,
Якщо бити, бити в набат?!
Ви простіть мене, наші герої.
У вогні ви на передовій.
Ви героями стали у бої…
Та, не всі залишились живі.
Хоч зруйновані, та непохитні,
Ви простіть, українські міста.
Друзів всіх ви стрічали привітно…
Ти прости мене, земле свята.
Ти прости всіх нас, Боже. Бідуєм…
Та, в душі не зруйновано храм.
Переможемо – все відбудуєм.
Вірим, що допоможеш Ти нам.
Сьогодні почався піст…
«Бабуся, у мене нежить,
Мене голівка болить.
Що то так страшно гримить?
Бабусю, зроби що-небудь!
Бабусю, у тебе рана.
Зроби щось», – благає маля.
«Ми в пеклі? Горить земля.
Бабусю, я ж був слухняний.
Я ж кожного дня молюся,
Щоб татко прийшов з війни.
Бабусю, мене пригорни.
Ти чуєш? Дихай, бабусю!»
Бабуся втрачає свідомість…
Прикрила крильми онуча…
І гасне її свіча.
«Бабусю, я хочу додому.
Там тепла ковдра є, ліки.
Там є із малиною чай.
Ходімо, бабусю, вставай!»
…Бабуся заснула навіки…
Іще одна болісна втрата…
Руїни від рідних міст…
Сьогодні почався піст…
Чи можна таке прощати?!
Диявол їх ввів у спокусу.
Їх можна назвати людьми?
О, Господи, ти врозуми…
Щодня розпинають Ісуса.
Прощення просимо в Бога…
Ось каїн знову ожив.
Пробач наш праведний гнів.
Нам треба одне – Перемога.
***
Скільки в Небо болючих звернень
Молитовних: «Нас захисти!»…
А, сніжинки такі мізерні
Все летять і летять з висоти.
І, уже все довкола біле.
Вкрили землю стерильні бинти…
О, Архангеле Михаїле!
Наше воїнство захисти!
Повна стогонів ніч минула.
Хто поранений, хто поліг…
Скільки в душах чужинців намулу!
Не очистить їх білий сніг.
І псалмом їм п’ятидесятим
Не спасти своїх грішних душ.
На землі своїй будем стояти.
З України ми – а ні руш!
Хоч бомблять і лікарні, і школи
Та вагітних вбивають жінок,
Україну не зрадим ніколи!
З місць намолених – ні на крок!
Наші воїни! Серцем з вами.
Ось і голуб білий злетів.
Землю встелимо рушниками
Замість біло-кривавих бинтів,
Коли будемо вас стрічати,
Дуже зморених, та – живих!
Ось кружляє вже сніг лапатий,
Березневий, весняний сніг.
Знайдуть зайди собі могили.
Бур’яни на них будуть рости…
О, Архангеле Михаїле!
Наших воїнів захисти!
***
Ти уже проклята світом, кривава Росія.
Хто має очі – твоїй вже не вірить брехні…
Я і не знала, що так ненавидіти вмію.
Помсти жадоба вулканом клекоче в мені.
Я вже не плачу. Вдивляюся мовчки в обличчя…
Чим завинили ви, діточки наші малі?!
Чом ваші душеньки тоскно у небі курличуть?!
А з неба бомби летять і летять до землі…
По всій країні палають свічки поминальні.
Цілі родини летять журавлями увись…
Так, я була тонкосльоза, зовсім не скандальна.
Та, кожна матір сьогодні у гніві, мов рись.
У материнські прокляття ти вслухайся, кате.
Знай: і для тебе настануть години лихі.
Помсти жадоба, мов лава. І нас не злякати!
Ми вже не плачемо. Гнівні в нас очі. Сухі.