Любов Проць. «Стоїмо! Будь, Пречиста, зі мною…»

133

* * *

Не рятує усмішка Джоконди:

Орди сатанинські спокій зрушать…

Гатять вісті – перші вражі бомби –

Деренчать шибки в чутливих душах.

 

Бо ж людина, прецінь, не з заліза,

Як істота в цьому світі кожна…

Вклякнула при дверях та валіза,

Що назвали коротко – “тривожна”…

 

Чи ж уперше? Боже, чи уперше

Хмари чорні там, на виднокрузі?..

Десь здалека:”ой верше, мій верше…”,

А йому назустріч:”ой у лузі”…

 

Дідо в стрісі знов шукає ґвера:

Пре москаль, то треба чатувати…

Правнук дзвінко:”Батько наш – Бандера!”,

Дідо вторить:”Україна – мати!”

 

* * *

– Ані руш! – я собі. – Тут стояти!

І щитом – світло стрітенських свіч…

Знов тополі виходять на чати,

Протинаючи списами ніч.

 

В землю цю, достобіса прекрасну,

Серцем босим навіки вросла.

… Київ, Харків, Херсон і Попасну

Огортає кривава імла…

 

Страх під серцем нехай не замлоїть,

А зіниці викрешують лють –

Її наші новітні герої

На каральні мечі переллють!

 

Стоїмо! Будь, Пречиста, зі мною…

Зайдам клятим свого не віддам!

Перемога над нами сурмою:

Слава Нації! – Смерть ворогам!

 

* * *

Підпалили – миттю запалала

Батьківщина, що на всіх – одна…

Хлопці п’ють, бо хлопцям “по цимбалах”,

Що розперезалася війна.

 

День чи ніч – ті межі хмелем стерті, –

Хай лиш Бахус чарку піднесе!

… Дивляться ТАМ хлопці в очі смерті…

ТУТ же – наплювати на усе.

 

…Знов неділя. Церква кличе всує –

Стежки дзвін для них не промете…

І в захланний рот перемандрує

Гривня, що украдена в дітей…

 

Це ж які душевні землетруси

Топлять в чаді оргій і забав?

Вирватись від змія того мусиш:

На кону ж бо: пан або пропав.

 

Тільки серцю в хаті рідній мілко –

Рветься з пекла того напролом…

Ох, село… Моя ти перепілко

З перебитим “градусом” крилом…

 

Нелюди сміються з тебе ниці,

Руки потираючи: хе-хе…

На! Хапайсь за ниточку традицій –

Вибирайся, рідне, на сухе!

 

* * *

Захлинатись би, люди, блакиттю

Без отого гіркого знаття:

Цвітом яблуні райської миттю

Облетіло минуле життя…

 

Спогад серце ракетою вразить:

Там, із того ясного “давно”,

Нам цукатами нині ті фрази,

Що були повсякденним “пшоном”:

 

– Як ся спало? …- Що снилося, пані?

– Вдався пляцок? …- На каву підем?..

Запашні, золоті, первозданні,

Ті “детальки” творили Едем.

 

В бомбосховищах – дні учорашні…

Та пульсує надія жива!

…Від імперського “пунктика” раші

Побіліла в Землі голова…

 

Будем бити орду до знемоги!

Гілку миру голубка несе…

“Все – для фронту, для Перемоги!”,

“Україна – понад усе!”

 

* * *

Ну й часи! Сіроманці голодні

Люто шастають, шамкають, ша…

На долоні – поглянь-но – Господній

Аж тремтить сполотніла душа.

 

Глечик дня перекинутий денцем –

Краплі сонця застигли в траві,

І питає цікавий хтось: – Де це

Поховалися мертві й живі?..

 

Не сидять на родинному древі?..

З глузду з’їхали люди, ачей…

Повипурхують ранки рожеві

З чорних гнізд неласкавих ночей.

 

Посідають на дріт горизонту,

Защебечуть таке щось своє,

Що розбудять Мазепу і Ґонту,

І упевнишся: бУли – і є!

 

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!