* * *
Не рятує усмішка Джоконди:
Орди сатанинські спокій зрушать…
Гатять вісті – перші вражі бомби –
Деренчать шибки в чутливих душах.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Бо ж людина, прецінь, не з заліза,
Як істота в цьому світі кожна…
Вклякнула при дверях та валіза,
Що назвали коротко – “тривожна”…
Чи ж уперше? Боже, чи уперше
Хмари чорні там, на виднокрузі?..
Десь здалека:”ой верше, мій верше…”,
А йому назустріч:”ой у лузі”…
Дідо в стрісі знов шукає ґвера:
Пре москаль, то треба чатувати…
Правнук дзвінко:”Батько наш – Бандера!”,
Дідо вторить:”Україна – мати!”
* * *
– Ані руш! – я собі. – Тут стояти!
І щитом – світло стрітенських свіч…
Знов тополі виходять на чати,
Протинаючи списами ніч.
В землю цю, достобіса прекрасну,
Серцем босим навіки вросла.
… Київ, Харків, Херсон і Попасну
Огортає кривава імла…
Страх під серцем нехай не замлоїть,
А зіниці викрешують лють –
Її наші новітні герої
На каральні мечі переллють!
Стоїмо! Будь, Пречиста, зі мною…
Зайдам клятим свого не віддам!
Перемога над нами сурмою:
Слава Нації! – Смерть ворогам!
* * *
Підпалили – миттю запалала
Батьківщина, що на всіх – одна…
Хлопці п’ють, бо хлопцям “по цимбалах”,
Що розперезалася війна.
День чи ніч – ті межі хмелем стерті, –
Хай лиш Бахус чарку піднесе!
… Дивляться ТАМ хлопці в очі смерті…
ТУТ же – наплювати на усе.
…Знов неділя. Церква кличе всує –
Стежки дзвін для них не промете…
І в захланний рот перемандрує
Гривня, що украдена в дітей…
Це ж які душевні землетруси
Топлять в чаді оргій і забав?
Вирватись від змія того мусиш:
На кону ж бо: пан або пропав.
Тільки серцю в хаті рідній мілко –
Рветься з пекла того напролом…
Ох, село… Моя ти перепілко
З перебитим “градусом” крилом…
Нелюди сміються з тебе ниці,
Руки потираючи: хе-хе…
На! Хапайсь за ниточку традицій –
Вибирайся, рідне, на сухе!
* * *
Захлинатись би, люди, блакиттю
Без отого гіркого знаття:
Цвітом яблуні райської миттю
Облетіло минуле життя…
Спогад серце ракетою вразить:
Там, із того ясного “давно”,
Нам цукатами нині ті фрази,
Що були повсякденним “пшоном”:
– Як ся спало? …- Що снилося, пані?
– Вдався пляцок? …- На каву підем?..
Запашні, золоті, первозданні,
Ті “детальки” творили Едем.
В бомбосховищах – дні учорашні…
Та пульсує надія жива!
…Від імперського “пунктика” раші
Побіліла в Землі голова…
Будем бити орду до знемоги!
Гілку миру голубка несе…
“Все – для фронту, для Перемоги!”,
“Україна – понад усе!”
* * *
Ну й часи! Сіроманці голодні
Люто шастають, шамкають, ша…
На долоні – поглянь-но – Господній
Аж тремтить сполотніла душа.
Глечик дня перекинутий денцем –
Краплі сонця застигли в траві,
І питає цікавий хтось: – Де це
Поховалися мертві й живі?..
Не сидять на родинному древі?..
З глузду з’їхали люди, ачей…
Повипурхують ранки рожеві
З чорних гнізд неласкавих ночей.
Посідають на дріт горизонту,
Защебечуть таке щось своє,
Що розбудять Мазепу і Ґонту,
І упевнишся: бУли – і є!