Любов Єременко. «Ангели небесні, захистіть ангелів земних, що нас боронять!»

655

***

Затінили сонце, Боже мій,

Орки двоголової гієни!

Україно мила, кров і біль,

Сльози, дзвони церкви і сирени…

 

Світ здригнувся. Боже, зупини

Цю бездушну нечисті навалу…

Онімілі, де ваші сини?

Без’язикі, де ви їх приспали?

 

Україно, очі у росі,

В ранах тіло, опіки на серці.

Молимось, гуртуємось усі –

Хай Господь до нас усіх озветься!

 

Дасть нам сили орків зупинить.

Небо вкриють хай його долоні.

Ангели небесні, захистіть

Ангелів земних, що нас боронять!

 

***

– Мамо, коли «відбій»?

Хочу в свою кімнату.

Ніжки мені накрий –

Холодно. Хочу спати.

Темно так. Обійми.

Страшно мені, боюся.

Доки тут будем ми?

Тільки не плач, матусю!

– Сонечко, потерпи,

Зараз тебе зігрію.

Ти подрімай, поспи.

Мама цілує вії.

Матінка пригорта.

– Скоро усе минеться…

Терпнуть її уста,

Болем проймає серце.

 

***

Напівсон.

Тихо мариш.

Тривожно полохано спиш.

Уві сні твоє місто

з підвалів виходить на свято.

Прокидаєшся…

Біль…

І мовчиш.

І нестерпно мовчиш.

Твого міста

обвуглений чорний кістяк –

твоє місто розп’яте.

 

Твоя зранена віра

безсило тебе залиша.

Посивіла нещасна весна –

твоє місто розп’яте.

Та його неприкаяна

світла тендітна душа

ще продовжує поміж

обвуглених вулиць

блукати.

 

Ще жива.

І бездушним створінням

її не відтяти!

Твоє місто

воскресне.

Вооскресне!

І вийде на свято

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!