Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,
Пагубний гнів, що лиха багато ахеям накоїв:
Душі славетних героїв навіки послав до Аїду
Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу
Псам і птахам.…
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
…….
Гомерові „Іліада” в пер. Бориса Тена
Сто двадцять тисяч пічкурів
Піймав я в озері Святім
Моя любов, і мій то Гнів
Моє табу і мій тотем –
Сто двадцять тисяч пічкурів.
Нехай оспівують той гнів –
Ахілла на п’яту слабого.
Піймав сто тисяч пічкурів
І засолив і насушив
Циганську голку взяв і вдів
Усе на нитку-линву тих
Всепоглинальних пічкурів.
Моє то воїнство де-де
Аж хвіст не видно якщо де
У лави вишикуєш їх
Ой леле скільки там калік-
Не вояювать зате варить
Борщі та всяку іншу снідь
Аж поки не прийшли дощі
І не розлізлися мої
Солені в’ялені хвости –
Оті прекрасні пічкурі.
Якби я був сам цар Пріам
Або синок його Паріс
Зумів би Трою боронить
Красу-Єлену захистить.
Як обступили вороги
Сто двадцять тисяч вояків
Всю славну Трою на чолі
З АгамемнОном в голові
Узяв би я своїх воїв-
сто двадцять тисяч пічкурів-
і сам Ахілл сказав би – блін!
Куди іти, чому, на хрін!
Отож бо й сила тут така:
Сто двадцять тисяч пічкурів
Нехай і сушених крихких
До перемоги правлять путь.
Стають – булат
Якщо їх правильно набуть-
Зі Свято-озера піймать
І оповити ними світ
Та від Москви аж до Бермуд.
Та де Свят-озеро знайти?
Скажи!
***
Епілог
(Відповідь на останнє запитання: де знайти Свят-озеро?)
-А там, де вітряться дощі
Де прилітають снігурі
Де від п’янкого маку дим-
Встеляє синій степ де-де
Де над курганами в степу
Імлисто в’ється мла
Встає юга від пасм перекотиполя
Де влітку дме Зефір
А взимку п’ється еліксир
Ста тисяч трав нектар
Де мати спить і бачить сон
Про африканський легіон
Вкраїнських воїнів хоробрих
Хлоп’ят живих, та все веселих
Там де укупочці живуть
Журавлик хрущ і ліліпут
І дід Панас
і сторозтерзаний Тарас
Дніпро і срібний баламут*
В Озівськім морі
Від Карпат та до самісінького Дону
Вже накопали тих озер
Святих озер де всі живі,
Де дихає спіраль
Того життя, що смертю – смерть
На кручах горбоконик-Київ
Отам і водяться оті
Мої прекрасні пічкурі
Оті сто двадцять тисяч воїв
Моє табу, і мій то гнів
Які на Озері Святім
я наловив
і оповив
я всю Україну мою
святим цим воїнством –
табу.