Ірина Рачковська-Баковецька. «Полісся як Всесвіт»

“Українська літературна газета”, ч. 4 (348), квітень 2023

 

 

***

Народи вже мене нарешті,

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Бо твої пуповини коріння,

Бо твої болотисті води,

Навколоплідні болота

Занадто матріальхальні!

Я ж так не навчуся ніколи

Без генетичного коду,

Без води і хліба,

Без покоління,

Без крайки,

Не дикою

Ступати своїми ряднами

Ногами поліського злодія,

Широкими-нечутливими;

Так і помру безпорадною,

Як села і м’ясопусні «колоди».

Якщо за Борисом Шведом,

Ти б мене мало виштовхнути,

Як щось урбанізоване,

Що зрадило троїчним «дєдам»

І всім апріорним цивілізаціям.

Але ж я, за Віткацієм, –

Приїду померти до лісу.

Я дитина твоя переношена,

Що не вийде з-під твого літника,

Зачувки гуркіт і плескіт…

І ти ж, хитрюще до біса,

Прикуте до мене Полісся,

З хештегом «Полісся як Всесвіт»!

І якось в русальчин тиждень,

Як решту великих предків,

Відпустиш мене на жнива…

«Ой жива-жива

БогоЖива»…

 

***

У криївок відходили води,

Модрини ішли на обжинки,

Ліс зачинав міста

у лоні печей розчахнутих.

Ти або зніми хреста,

Або одягни хустину, жінко,

Ще в пелені можна носити дрова,

Бо може зачахнути

Все що від «Троєци».

Поліський серпанок для Богородиці –

Нитка оця і синя,

і світліша друга…

Ще будуть шукати двері

У хату без світла!

Ще будуть дивитись крізь вікна на лави і печі!

І будуть вивчати схеми

«Отця і Cина»,

як правильно класти на плечі

Для реплік національного одягу!

Слухай, на Чесний Хрест

До цього Лісу Великого

Сповзуться всі крайки світу,

Як все що дихає і живе…

«Твоєму Хресту поклоняємось, Владико»…

Як же гарно тобі, Богородице,

В цьому серпанку із села Крупове!

 

***

Бачиш цю землю? Збивай її!

Торуй дорогу взадки-впередки!

Лишай за собою чутки та історії…

Ти народиш багато дітей,

Ти наробиш багато могил для предків,

Посадиш чимало азалій, цикорію…

Буде твоєю сосна у Вежиці,

До якої злітаються відьми,

І Луківські хрести,

Де вагітніють безплідні.

Тільки не озирайся,

Бо станеш стовпом соляним –

Тобі поклоняться і спалять, як ідола,

І річка Льва заснидіє…

Пряди собі з Богом цієї зими,

Вари собі з Богом куліш,

Проси у Бога погоди.

Але питати Його облиш –

Якої Він віри, з якого приходу,

Куди подає на проскомидію!

Кажуть, бачили Богородицю грубою, –

Бути колядам! Щедруй, Василю!

Дрова, наче кутю, їстимуть груби.

Казка твоя в силі!

Моє материнство в силі,

Крім ясел, з яких виросли!..

 

***

Мед з поліської борті

Тече по аорті,

Як річка Стир,

В яку я ступаю,

Наївшись акридів і дикого меду.

У сукні марки від VOVK

За Євангелієм від Марка

Кроки свої на івриті рахую:

Ахат-штайм, ахат-штайм…

Вижени всі легіони, –

Ступаю у річку Стир!

Хай у мені краще живе «Rammstein»

і залишений монастир,

А часом –

Іще невідчута Канада

із наболілим Уласом.

Вижени всі легіони, –

Ступаю у річку Случ!

Між скал Соколиних запечатаний гріб –

Бурштиновий сургуч,

Де всі репресовані історією

Із хрестами лежали купами,

Вростають горами, уриваються кручами,

По лісах ростуть чорницями…

Я за тобою я скучила!..

Але ці скали – мої штирі!

Не вір у цигарки, це не релігія таїн.

Ти на відстані ложиці,

Але ж «Rammstein»…

Але ж монастирі…

 

***

В голові поліська земля,

Очі повні землі,

В роті  земля…

Покотилось коливо

У вівтарі коріння дерев

В ім’я святого гнилля,

у лоно Морей і Дев.

І всі ці простріляні голови

Стали коливом,

Божим коливом!

А весь цей Великий Ліс –

Панахидним столом!

Б’ю чолом, –

Нехай прийдуть наші предки

І сядуть за стіл.

Тільки витягніть сосни із тіл

Цих мучеників невифлиємських!

«Ой, вийшла Мора

Та й у свою пору.

Ой ішла Мара

Та й до вівтаря

Гризти мощі мучеників Божих…»

Голос у предків

Став хрипким, немов прокуреним;

Як у смертній агонії

Старої хворої матері.

Не стало прадавніх душ…

І над коливом фуріями

Диміли цигарки втомлених ексгуматорів.

І виходило коливо із землі

Як із утроби Іони,

Як череп Адама

З Розп’яття ікони,

Повне землі поліської…

 

***

Цієї війни, як п’ятої пори року,

Стільки нових молитов!

Стільки нових прокльонів,

Що сьоме коліно не виб’є поклонів,

Не винесе єпитимій!

Сільські льохи, обслиняні слимаками,

Стали церквами,

Куди дитину і бабу стару на рядні

Під святий омофор дубової кришки:

Вони не такі не одні,

вони не самітні –

Господь поміж них,

Аж надто відчутно, хоч і нишком…

Люди вчаться жити під світом –

В підвалах, метро, тунелях.

З’являтись тоді з-під землі,

Коли хтось помре –

Виносити тіло, яке вже жодний месія…

І як би вже хто не зомлів,

Яким би не буть переймам –

Пологи і смерті у світі коріння дерев.

Наче у фільмі за Реймі,

Але сценарій від Іоана…

Одного разу, смертю смерть подолавши,

Люди вийдуть зі свого Аїду –

побачать родинні склепи –

У дворах, у дитячих пісочницях,

Крізь отвір віконної рами,

Крізь балки розбомблених храмів,

З боків обгорілих підгузків,

Засохші дитячі кінцівки.

Цієї війни, як п’ятої пори року,

З’являються юні святі для ікон,

Щоб скрізь, – у притворах і вівтарях!

Ми вистоїм, як вино для Причастя

У темних льохах під Всевидячим Оком

І будемо вчитися жити на цвинтарах,

Як на Великдень!..

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматіhttps://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.